Пустота...
Безвихідь...
Злість...
Втома...
Сльози...
Крик...
Біль...
Зневіра...
Розчарування...
Самотність...
Одне крило за спиною!

Пусті, холодні вікна. Задушливе повітря. Дощ на обличчі. Почуття таке ніби все летить у прірву і ти разом зі всім. Чого? Для чого? Де? Як? Сотні думок і так тяжко....Просто тяжко.
Не чути звуків, не дивитися вверх, не пам'ятати імені свого, її, його....їх,усіх. Не чути аромат
кави, не відчувати дотику, не літати. Не бачити світу, людей, облич, кольорів. Навіть чорне з білим втрачає значення. Холодно..., як холодно. Не гріє кава. Тремтять руки, очі. Не відчуваю ніг. Не бачу стін. Не можу зупинити сльози. Не можу.....не можу....не можу...
Люди з одним крилом не літають, не можуть. Болить, виє, стукає барабаном по серцю.
І так 30 секунд життя. 30 секунд пустоти, безвиході, болісті, втоми, сліз, крику,зневіри, розчарувань, самотності. А потім видих....ковток свіжого повітря. І слова.
Я МОЖУ ЛІТАТИ З ОДИМ КРИЛОМ! Я — МОЖУ!