Дві сльозинки скотилися з її прекрасних очей - великих і ніжних. Незабаром до них приєдналися ще кілька. Тихо стікаючи по її щоці, вони нечутно перемовлялися:

- Що з нею?

- Вона плаче, - авторитетно сказала найстарша.

- А як це? Чому? Через що? - загаласували інші.

Старша сльозинка трохи задумалась, але відповіла:

- Ну, напевно, їй сумно... або, навпаки, дуже радісно...

Молодша, найменша і нетямуща, тоненьким голоском запитала:

- А хіба це весело - плакати?

Старша сльозинка поблажливо посміхнулася:

- Ну, звичайно, ні, дурненька!

Маленька здивовано сказала:

- От дивно, навіщо ж тоді це робити? От я люблю веселитися! - із цими словами вона швидко втекла зі щоки, залишивши тільки легкий слід.

Інші, дійшовши до середини, зупинилися побалакати:

- Це маля ще не розуміє, що без сліз немає глибини почуттів...

* * *
Вона посміхнулася і спробувала витерти всі сльози.

- Коханий, нарешті ти повернувся! Я так довго тебе чекала!

Хлопець у військовій формі запитав, цілуючи її очі:

- Тоді чому ж ти плачеш?

- Від щастя...