Ті, що співають у терні
Над ясним проблиском темного світла,
що гасне в лампаді старій, наче світ,
я бачу дві лінії, що ледь помітно
торкаються іскор, що падають в лід.
Печаль заморожена, скривджена днями,
глуха і затерпла вогняна печаль!
Порвалася нитка, яка між віками
єднала із радістю звурджений жаль.
І тонна гнітючості звисла в повітрі,
змішався з туманом непрошений дим.
Гойдаються хвилями хмари на вітрі,
і падає туга з чуттям молодим.
За карною втіхи, за образом правди
ховається сонце, що грітиме ще.
Ще прийде той час, і не буде, як завжди,
зникати із неба й мінятись з дощем.
Колюча стерня проколола всі стопи,
одна із колючок бринить на руці.
Цілунок твій ніжний – єдине спасіння,
яке я відчую на своїй щоці.
І повні сліз очі. І музика грає
проникне у серце, що знаю лиш я.
І сотні зірок в вишині залишає
єдина покинута світлом зоря.
На березі моря, крізь попіл пустелі
з тобою ми будем, нехай і на мить.
Я вічністю мить цю бездонну застелю,
і байдуже те, що душа заболить.
Крізь затінки часу, крізь бурі і терни
прийдеш ти. Я знаю, я вірю – прийдеш.
З тобою я щастя й надії поверну,
й загублю, до кроку, коли ти підеш.
Сховаю я тайну, кришталем покриту,
не знавши напевне, що треба тобі.
І тільки тоді, коли тайна розбита
уламки я в серці збираю в собі.
Ти ж знаєш, чужою я бути не вмію,
хоч як б не хотіла забути про все.
Мою, хай й дитячу й покинуту, мрію
на крилах своїх тобі сум принесе.
Випробуєм долі натягнуті струни,
і рвем їх безщадно. Хоч чуємо біль.
Ти лиш не забудь, що тепло і кохання
я завжди дарую лиш тільки тобі.
Ти бачиш, що старість туманом покрила
нам скроні і тіло, де квітне душа.
Ти знаєш, що завжди тебе я любила,
хоч щастя нас з вітром вогню полиша.
Співаєм востаннє. Та пісня безсмертна
летить понад хмари, і в терни ключем.
Кохання в вогні стане завтра славетним,
якщо ми сьогодні його збережем.
Фільм який мене вразив...
|
|