Сльози затуманили очі, вони по трохи заповняли зіниці її прекрасних карих оченят-вуглинок, і скочувалися по теплій щоці на якій ще горів палкий поцілунок, вони скочувались по її ніжних лілових вустах, які були такі ж гарячі. Світ навколо був прозорим і скляним від сліз які не можливо було стримувати , вони котились як горошини і омивали її холодне тіло … Комок підкотився під горло і не давав можливості народитися голосу ,забракло сил.. і стала німою… Розкуйовджене волосся на голові було єдиним що зігрівало її плечі.. більше нічого не зігріє, марно і надіятись. Думки важко було зібрати до купи всі вони розсіювались десь в просторі .. вона їх просто губила… знаходились лише уривки спогадів які не давали їй жити спокійно, вона не могла викинути їх в сміття , вони надто багато для неї значать… надто багато сліз через них пролито. Дорога, холодний асфальт , бездоріжжя , розбиті ноги до крові. Піти і не повернутись пережити це самій-вона мусила. Вона зробила свій вибір іти було нікуди або ж іти до кінця, або … іншого шляху не було. Свідомо прирікти себе на постійний біль і страждання. Світ здавалося втратив будь які кольори і єдине що її радувало… те , що гіршого певно не буде. Вона звикла до болю, в неї вже імунітет зявився, проте кожного разу біль стає все сильнішим. В неї з легкістю закохувались, вона по-справжньому відкривала щиро серце, її любили , звикали до її звичок , до того як вона прикушує губи і хитрим поглядом вдивляється в очі шукаючи там іскри щастя, щиро посміхається , звикали і до її невгамовного характеру , здатності зачаровувати і так по-дитячому дивуватися з самої себе. Вона вміла любити щиро і відкривалась повністю,надіючись на те,що її зрозуміють… закохувались у її посмішку,у вираз її очей ,у погляд який був по дитячому наївний і водночас глибокий. В її внутрішньому світі ,такому унікальному і неординарному завжди знаходилось місце для всіх Хто був її прихильником, вона любила бути в центрі уваги, вона незвичною силою притягувала до себе людей . В ній було щось живе, і з неї постійно випромінювалась енергія, вона завжди була такою природною і в бурі цих феєричних емоцій вона захоплювала всіх. Ну де в ній стільки сил береться? Проте для неї це було звично, вона любила… і з неї лилась енергія любові і неймовірного тепла. Ніхто цього так і не зрозумів, і знову…. Біль… А тепер вигнала всіх щоб,залишитись в спокої. тепер біль розриває на шматки. Дорога грандіозних планів на майбутнє перетворилась на стежку ілюзії, вмовила себе покинути те що до недавно було досить дорогим для неї,а тепер приносило біль. Нічого…. і це переживемо тішила вона саму себе , Я буду щасливою…. От тільки коли?- запитувала в ній її невпевненість . Чекай… відповідало серце. Скільки? Вічність? -ні … дуже скоро, сама відчуєш, воно приходить так несподівано , і тихенько приземляється в тебе на плечі…. Головне просто не налякати, щоб не втікло, бо потім знову прийдеться чекати довго. І коли воно зрозуміє, що хоче з тобою залишитись , то вже ніколи не відпускай з обіймів, а то хтось може його вирвати , а ти не втримаєш і воно впаде і розіб’ється , і винною все рівно будеш ти!- Тому що не втримала. P.S : злякала… зникло … так швидко і так несподівано як і зявилось. А мріяла ,щоб залишилося з нею на завжди. Залишається жити, ні – існувати і надіятися на Краще. Все Буде Добре - вкотре заспокоювала вона себе, але так і не могла цілком цього усвідомити…
