У мороці віків то тут то там спалахують на мить вогники свідомості... І так само вогні боротьби. Серед липкої й мертвої байдужості часом запалюють яскраві факели, і, крізь, здається, безнадійну темряву, хтось прагнепробитися променем, у надіїї освітити, просвітити, запалити. І нерідко ця спроба закінчується смертю, надія обертається падінням. Та не смійте мені казати, що все це марно! Саме такі спалахи змінюють долі людей, держав, суспільств, саме вони творять історію і повільний, проте непохитний рух в майбуття. І я захоплююсь ними. Я захоплююсь ентузіазмом тих, хто ще не втратив інтерес до навколишнього і не став байдужим. Той, хто не покоряється обставинам - творить життя і змінює світ. Більшість, напевно, забули, що у цьому і полягає суть нашого існування, суть у тому, щоб втілювати ідею, за яку не шкода й померти. І тоді, можливо, твоє ім'я згадають, і судитимуть тебе не сучасники, а нащадки, ти внесеш вклад у світову історію, а головне - не залишишся пасивним спостерігачем на узбіччі життя. Потрібно бути тим, смолоскипом, що згоряючи освітлює шлях йдучим позаду. І нехай тебе вб'ють, засудять, роздеруть на шмаття анекдотів, все що ти можеш зробити - боротись. І саме тоді ти житимеш. Бо життя є боротьбою і творінням. Не егоїстичною боротьбою за виживання, а боротьбою за світло. І краще бути в перших рядах, лізти на рожон, проте знати, що дієш, знати, що борешся і знати, що живеш, на благо суспільства. Нехай ця боротьба буде тихою, навіть, непримітною, та головне боротись заради творіння нового і творити нове заради життя.