Цитата сообщения simply_the_grey Музеї Тернополя. Part 1

На розі вулиць Коперника і Вячеслава Чорновола, що в одному кварталі від залізничного вокзалу розташована будівля слідчого ізолятору КДБ у м.Тернополі. Зараз це мало примітний напівадміністративний будинок, що не входить до переліку значних архітектурних пам’ятників міста, але його гучна «слава» розпочалась з 1941 року, коли перед чекістами замаякувала перспектива здавати місто німцям. Що там відбулось, свідчать ті, хто лишився після накивавших п’ятами комуністів і зазирнув до покинутих камер: "Коли я увійшов у тюрму... Трупи помордованих були жахливо спотворені, мали повідрубувані чи викручені руки й ноги, повипалювані очі. Московські катюги вживали до свого кривавого ремесла сокир, щоб завдати своїм жертвам як найбільших мук. У жінок, які я бачив по камерах, були повідрізувані груди і повикручувані руки й ноги та порозбивані голови."; "В одній камері я побачив трупи двох молодих дівчаток, пов'язаних із собою колючим дротом. В одної був розпорений живіт і в нього вложено кота, в другої була здерта з рук шкіра по лікті, на рани насипано ячмінних остюків і знову засунено шкіру. В камері на першому поверсі я побачив на стіні, прибитий цвяхами, труп 30-літнього мужчини."; "Були трупи мужчин із відрізаними головами." (http://holocaust1.netfirms.com/hol7uk1.htm). Це тільки в Тернополі, а схожі тюрми утворили майже в кожному райцентрі Західної України «золотого» вересня 1939 року.


В 1996 році в підвальних приміщеннях ізолятора засновано Історико-меморіальний музей політичних в’язнів. В першій камері підземного коридору освячено каплицю.


Автентичні камерні двері не були залізними. Це єдиний зразок, що зберігся з тих часів.


В 13 камерах утримувались одночасно по 25-35 осіб, задуха стояла немилосердна. Вентиляційні люки-вікна парували влітку і взимку за такої кількості в’язнів, люди ходили напівголі, а під час потепління двоє стояли біля вікна, за допомогою рушника задуваючи свіже повітря. Вночі через тісняву спали валетом на одному боці і повертались на другий разом по команді.


В куті камери стояла бочка-параша. Зранку її виносили два в’язні під наглядом охоронців і виливали в каналізацію.


В’язні в камері були зобов’язані сидіти на бетонній підлозі, підставивши під себе речові мішки. Ходити по камері, голосно розмовляти чи співати було суворо заборонено. Наглядачі постійно слідкували за камерами через круглі отвори-глазки в дверях. При найменшому порушенні в’язня забирали, били і поселяли в карцер, де могло бути по щиколотку води. Мокрі, взимку з інеєм стіни, і треба було постійно стояти. За добу на 3-4 години заносили тапчан.


Слідство цілодобово проводилось на 1 і 2 поверхах, інтенсивніше ввечері і вночі. Фізичними тортурами і психологічним пресингом у в’язнів вимагали зізнатись самим в «злочинах» і закласти своїх товаришів, криївки, явки, паролі зв’язкових, а також усіх громадян, які чимось допомагали у боротьбі проти режиму. Слідчі зазвичай були п’яні на допитах, людей били руками по обличчю, копали ногами в живіт, груди, підтягували ланцюгом, клали на жертву двері, на які ставали по два-три охоронці одночасно (у цей час людина переставала дихати). Після допиту викликали ката, який шомполами, палками, прикладами катував людей. Інколи на допит викликали по три рази на ніч, щоб знесилити жертву і змусити підписати свідчення проти себе та інших.


Коридор слідчого ізолятора. Через нього водили на допити, раз у 2 дні на 15-хвилинні «прогулянки» бетонною бочкою 4х5 м, що знаходилась у дворику. Коли двох в’язнів вели назустріч один одному, то комусь накидали покривало на голову, щоб ті не дай Боже не обмінялись якимись знаками


Ніхто звідти не повернувся додому, окрім незначної частини, які ламались і погоджувались на зраду. Найм’якішим вироком для тих, хто витримував всі тортури, було 10 років виправних таборів, це вже тоді, коли жодні потуги не давали навіть формальних доказів. На людей чекали табори Колими і Мордовії. На стенді особисті речі в’язнів таборів.


Інші стенди присвячені жертвам ГУЛАГу, дисидентам, „розстріляному відродженню, борцям ОУН-УПА та їхнім провідникам, репресованим діячам української греко-католицької церкви.


Макет мордовського табору. Вивіска на брамі: «Тільки чесною працею ви спокутуєте свою провину перед Батьківщиною»


Взуття для в’язнів – чоловіків і жінок, що використовувались на відкритих роботах у таборах Півночі колишнього СССР


Макет криївки, в якій переховувались бійці Української Повстанської Армії на Тернопільщині в 1948 році


Інша криївка, в якій друкувались листівки, відозви


Кімната, присвячена дисидентам-шестидесятникам. Особисті речі кобзаря Миколи Литвина, багатолітнього політв’язня. В наші дні він іноді відвідує оцю саме камеру, де його тримали під час слідства.


Меморіальна кімната Провідника ОУН. Копія посмертної маски надана Лондонським музеєм Степана Бандери.