http://diva-magura.blogspot.com/2011/06/blog-post_5863.html#more
Генерал, якого не помітили
Народився Тарас Боровець у селі Бистричі Костопільського повіту на Волині, нині це Березнівський район Рівненської області. З дитинства йому давали кличку Тарас Бульба, але майбутній творець УПА , прочитавши твір Миколи Гоголя „Тарас Бульба”, почав своїм ім’ям пишатися.
Кілька років тому у місті Березне на Рівненщині споруджено пам’ятник генерал-хорунжому, легендарному і „непоміченому” патріоту, котрий дотепер не оцінений. Жаль, що досить мало сучасних істориків та патріотів об’єктивно ставляться до внеску Тараса Дмитровича у боротьбі за волю українського народу. Боляче, що й досі українські націоналісти – колишні бандерівці замовчують або ж критикують славного сина рідної України. Бо цінував він людське життя по-справжньому, завжди прагнув порозуміння з бандерівцями та мельниківцями. Він не тільки молився, аби Бог єдність подав, але й сам діяву цьому напрямку.
Нічого правду таїти – доля насміялася над генерал-хорунжим. Його подвиг до тепер належно не оцінений. Ми повинні нарешті знати і зрозуміти , що Тарас Бульба-Боровець ніколи не був членом ОУН, але це не може бути підставою для применшення його ролі в історії незалежної України. Напевно. й тепер багатьом муляє факт, що УПА утворилася не в жовтні 1942 року, а значно раніше, і заснував її Тарас Бульба згідно з наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького від 20 червня 1940 року.
З перших днів Великої Вітчизняної УПА „Поліська Січ” діяла під командуванням отамана Тараса Бульби (передбачалося створення й інших окружних бойових одиниць – наприклад, ”Волинська Січ”, ”Полтавська Січ”). Це було в ті дні, коли провід ОУН-Бандери розповсюджував на українських землях відозву „Партизанка і наше ставлення до неї”. Бандерівці негативно тоді сприймали партизанську боротьбу проти фашистських окупантів та радянських недобитих військ. Їхня позиція змінилася через рік. За цей час командувач УПА на псевдо Отаман Тарас Бульба разом з білоруською самообороною зумів знищити радянські військові частини у так званій поліській котловині, на території, яку гітлерівські війська обминули, аби не гаяти час у нестримному просуванні на схід. Згодом військо Тараса Бульби нараховувало 10 тисяч осіб. На території Житомирщини у місті Олевську бульбівці утворили так звану республіку, в якій діяла українська адміністрація, що не підкорялася фашистам. Бо й поліські землі визволяли у 1941 році від Червоної армії саме бійці під командуванням отамана УПА Тараса Бульби.
Чи стане славний отаман Героєм України?
Обласна рада Рівненщини нещодавно звернулася до Президента України Віктора Ющенка, аби призабутому головнокомандувачу та засновнику УПА генерал-хорунжому Тарасу Бульбі-Боровцю посмертно все таки присвоїли Героя України. У райцентрі Березне 9 березня широко відзначили ювілей славного сина українського народу. Жаль, що з боку багатьох українських націоналістів – прихильників ідей Степана Бандери не підтримуються заходи по вшануванню Тараса Бульби-Боровця, який понад усе ставив здобуття самостійної України, так само як і вони. Але не підкорявся політичній організації ОУН. Бо був переконаний, що керувати повинна не партія, а уряд УНР, партійні ж діячі привели б національно-визвольний рух до диктатури.
Позиція отамана Тараса Бульби відображала трагічну сторінку боротьби українських патріотів проти іноземних зайд, довгий час вона замовчувалася. Не зробить честі сьогоднішнім українцям-патріотам той факт, що нескорений поліський отаман належно не оцінений, що він чимало зробив для запобігання українсько-польської різні на Волині, що його дружина і багато бійців загинули від рук бандерівської служби безпеки, що він завжди прагнув єдності й порозуміннями між усіма „відламами” УПА, яких було аж три – УПА Бульбівська, УПА Бандерівська та УПА Мельниківська.
Рани українських патріотів не заліковані й досі, їх вони гоять розрізнено. Наша нація, на жаль, і до тепер не згуртовується. Не тільки колишні бійці Червоної армії не йдуть на примирення з вояками УПА, а й самі упівці різних спрямувань не роблять зустрічних кроків одне одному. Крім того, ніби секретом до нашого часу була фундаментальна праця Тараса Бульби-Боровця „Армія без держави”. А та, що побачила світ у 1993 році у львівському видавництві „Поклик сумління”, виявилася куцою, не було четвертини тексту. Звісно, це не тільки порушення авторських прав, а й питання честі, совісті, історичної справедливості. Слава Богу, у 1996 році редакція журналу „Дніпро” спеціальним випуском донесла книгу до українського читача. „Армію без держави” знову якось не помітили. Але це інше питання. Хто хоче прочитати – прочитає. Ще в 30-х роках минулого століття Тарас Бульба-Боровець під псевдонімом „Пестриченко” написав книгу в п’яти томах „Людожери”, що розповідає про голодомор в Україні 1933 року, свідком чого був сам, бо нелегально переходив радянський кордон і бував у багатьох містах, де будувалось райське комуністичне життя.
Настав час розплющити очі
Українцям пора відкрити очі на проблему і, незважаючи на гірку правду, зізнатись, що справжній Герой не оцінений. Аби Україна була сильна та єдина, відчутні кроки до увічнення його пам’яті повинні робити саме державні органи.
Нещодавно мешканка міста Березне Алла Володимирівна Куц, як дослідниця діяльності земляка Тараса Бульби-Боровця, мені розповіла, що на місцевому рівні не з першої спроби вдалося депутатам проголосували за вшанування пам’яті легендарного земляка-героя . Алла Володимирівна порушує проблему перед однопартійцями по КУНу і весь час знаходяться перешкоди. Не знають наші історики та науковці й досі мюнхенського архіву Тараса Бульба-Боровця. Отримавши його з-за кордону, Алла Куц передала на прохання влади до державного обласного архіву. Як варто було очікувати, ніхто його не досліджує... І не лише тому, що матеріали німецькою мовою.
-Дехто думає, що немає жодного доказу про призначення Президентом УНР Лівицьким Тараса Боровця отаманом УПА. Але документи Головної Команди УПА „Поліська Січ” за 1941 рік мають печатки й штампи,що містять назву військового формування „Українська повстанська армія”. Архів УВАН в Канаді зберігає копію офіційного листа Тараса Бульби-Боровця до Президента УНР, де він звітує як Головний Отаман Збройних сил України про свою військову діяльність за період з 15 грудня 1941-го по 15 листопада 1943 року . Роль генерал-хорунжого Тараса Бульби-Боровця як піонера партизанської війни незаслужено применшена,-- розповідає Алла Куц. – Колізія між збройними формуваннями Бульби та Бандери сталася через неузгодження питання про політичний центр керування УПА. Бандерівці вважали, що керівництво повинна здійснювати ОУН, а Бульба-Боровець – Державний центр Української Народної Республіки в екзилі. Це стало фатальним для національно-визвольної боротьби в роки Другої світової війни. В результаті багато бульбівців загинуло, серед них дружина отамана Анна Опоченська, на довгий час була пригальмована українська визвольна хвиля. Незважаючи на це, Бульба-Боровець з пошаною ставився до Степана Бандери, виступив і на його похороні у Мюнхені.
Сам же генерал-хорунжий Тарас Бульба-Боровець, котрий помер 15 травня 1981 року, з почестями похований у пантеоні Бавнд-Брук під Нью-Йорком. На його пам’ятнику викарбовано: „Основоположнику і засновнику УПА”. Українська діаспора вже належно оцінила заслуги нашого земляка. Так, того самого поліського хлопця із Костопільщини, котрий пішов у світ широкий здобувати кусень хліба і волю для рідного народу, того, що успішно займався підприємництвом, започаткувавши свою справу на видобутку та обробці граніту, а кошти вкладав на фінансування підпільної організації „Українське Національне Відродження”, яка потім перетворилася в УПА.
Є думка, що Українська Повстанська Армія народилася 20 червня 1940 року, бо тоді відбулася широка нарада в Президента УНР Андрія Лівицького, на якій Тарасу Бульбі-Боровцю видано наказ про формування українських збройних сил. Науковцями та істориками встановлено, що перші підрозділи УПА з‘явилися на початку Великої Вітчизняної, ще наприкінці червня 1941 року в м.Олевську на Житомирщині. На місцевому стадіоні в урочистій обстановці було освячено вояків УПА „Поліська Січ”.
Боротьба за УПА
Не багатьом відомо, що у березні 1943 року склалася ситуація, коли діяло дві УПА. До існуючої під командою Тараса Бульби-Боровця додалася новоутворена, точніше перейменована бандерівська. До 15 березня це були Військові Відділи ОУН. До Головної Команди УПА Отамана Тараса Бульби прибули представники Бандери-Лебедя з пропозиціями не визнавати підлеглості уряду УНР, а підпорядковуватися Проводу ОУН Бандери. Військові підрозділи ОУН повинні увійти в склад бульбівської УПА, яка зобов”язувалася мати партійних комісарів, примусово до своїх лав мобілізовувати молодь, очистити українські землі від польського населення. Із восьми пунктів пропозицій штаб Тараса Бульби-Боровця погодився лише з одним – включення в лави УПА військових відділів бандерівців, що діяли б під єдиною назвою УПА і якими керували із спільного штабу. Побачивши, що бульбівських військ не поставити під партійний контроль ОУН, група Бандери –Лебедя перейменувала свої військові відділи в УПА.
Це був той час, коли до усіх непорозумінь додалась так звана волинська різня. Всім винним і безневинним селянам, що мешкали в Західній Україні, ОУН винесла вирок смерті. „Одної ночі лебедівці карають мечем та вогнем польське село. Вдень німці з польською поліцією карають за це п”ять українських сіл. На другу ніч большевики з поляками палять за те саме ще п”ять українських сіл та дострілюють вцілілих утікачів по лісах”,-- згадував Тарас Бульба-Боровець.
Щоб відмежуватися від новоствореної УПА , що здійснювала задуми Миколи Лебедя, 20 липня 1943 року Головна Команда УПА Тараса Бульби-Боровця змінила свою назву. Відтоді вона стала Українською Народною Революційною Армією.
Проливалася братська кров
Керівництво прославленої української армії під новою назвою вважало за злочин криваві дії бандерівців і прийняло відповідну відозву. Через це щодо отамана Тараса Бульби-Боровця та його штабу Микола Лебедь разом зі спільниками виніс вирок смерті. Так серед українських військових угруповань розпочалась маловідома громадянська війна. Прикро, але факт, що УНРА, яка під назвою УПА набула багатющого бойового досвіду, українські патріоти почали називати бандою, а командування – агентами Берліна, Лондона і навіть Москви. Не одна сотня бульбівців загинула від рук бандерівців. Тарас Бульба-Боровець опинився на роздоріжжі: що робити – дати відсіч засліпленим братовбивцям чи маневрувати, робити певні поступки бандерівцям, аби уникнути великого кровопролиття? Згідно з директивою Президента УНР Андрія Лівицького бульбівці вибрали другий шлях, щоб уникнути масового братовбивства. Тарас Бульба-Боровець пропонував створити Українську Народну Революційну Раду, котра координувала дії різних українських повстанських формувань. Одначе з боку бандерівців не було зустрічних кроків. Командувач УНРА Отаман Тарас Бульба-Боровець в останньому зверненні до націоналістів зауважив: „Українську державу зможемо збудувати лише тоді, коли об’єднаємо під одним прапором боротьби за незалежність весь народ, кожну гвинтівку, кожного українця без огляду на його політичні переконання ,без огляду на те, чим він був учора. І тому ми дуже тішилися б, коли б сьогодні наш товариш по революційній боротьбі Степан Бандера був на волі і мав вплив на роботу Вашої організації. Ми глибоко переконані, що цей революціонер після гіркого досвіду з „тотальною диктатурою” 1941 року, що позначилася смертю таких людей, як полковник М. Сціборський, сьогодні поставив би роботу Вашої організації на правдивий шлях, на шлях всенародної консолідації і будови муру єдиного революційного фронту. Але, на жаль, Степана Бандери серед Вас нема, тому деяка частина української революційної енергії спрямовується на хибний шлях”.
Можливо, й дійсно, коли б Степан Бандера не був ув’язнений, то й подальші стосунки бульбівців з бандерівцями були інакшими. А так відповідь виявилася скропленою кров’ю. У лісі тодішнього Людвипільського району на Рівненщині штаб Отамана Тараса Бульби-Боровця оточили озброєні бандерівці, чимало повстанців тоді загинуло, багато потрапило в полон до підлеглих Миколи Лебедя і було страчено. Серед них дружина Отамана Анна Опоченська, котра не видала таємниць чоловіка. Її стратили нібито за те, що була полькою, хоча достеменно було відомо не тільки СБ Лебедя, що вона донька чеського колоніста з Луцька.
Між трьох вогнів
Влітку 1943 року штаб нової УПА отримав від Миколи Лебедя вказівку розпочати активні дії проти фашистів та радянських партизанів, а коли наблизиться Червона Армія, то чинити їй спротив. Крім цього, окремим пунктом йшла вказівка знищувати внутрішнього ворога – всіляких демократів під стягом УНР. Так бульбівці опинилися між трьох вогнів. Не тільки гітлерівці і радянсько-польські партизани дошкуляли, а й свої, видавалося, брати-українці.
У листопаді 1943 року Тарас Бульба-Боровець, побачивши, що німці війну програють, а великим ворогом для України ось-ось стане СРСР, насмілився поїхати на переговори до Берліна. Крім того, що планував випросити у гітлерівських генералів майно та озброєння, яке вони покидали на території України, він піклувався про звільнення з концтабору Степана Бандери, що поклало б край необдуманим діям Миколи Лебедя, пришвидшило формування справжньої УПА. Одначе так склалося, що Отаман Тарас Бульба-Боровець „ досиджував” війну (до жовтня 1944 року) в концтаборі Саксенгаузен в камері №77, а в камері № 73 перебував Степан Бандера. У березні 1944 року в концтабір Саксенгаузен гітлерівці привезли заарештованих полковника Андрія Мельника, поета Олега Ольжича-Кандибу.
Смерть дихала у двері та вікна тісненьких камер. В той же час на українських землях лилася кров. Бульбівці розпочали підпільну боротьбу проти радянської влади на території Полісся -- від Холмщини до Чернігівщини, а бандерівці свій штаб УПА перенесли з Волині на Галичину. Тарас Бульба-Боровець знав, що становище його підпільної армії на рідній землі стає безперспективним. Сила радянських військ не вичерпна, а його підлеглі і воїни не мають достатньо зброї та амуніції, щоб долати ворога. Вже через багато років після Другої світової війни славний український отаман запише, що навіть у такій сумній ситуації боротьба українських вояків не закінчувалася, вона „ не обіцяє нам сьогодні перемоги, але вона потрібна для того, щоб показати всьому світові, що українці не визнають накиненої їм комуно-московської окупації, що ця боротьба рано чи пізно з Божою допомогою увінчається Рідним Українським Урядом в Золотоверхому Києві”. Воістину пророчі слова.
Нові дослідження краєзнавців
Побувавши нещодавно у Березному, я довідався, що місцеві краєзнавці мають чимало невідомих фактів, пов’язаних з життям свого великого земляка. Виявляється, основні документи військового архіву УПА та рукописи творів Бульби-Боровця були закопані неподалік містечка Степань, де колись (у напрямку села Труди) стояв хутір Вітряки. За доносом провокатора в 1945 році енкаведисти відкопали металеві скрині з архівними документами, зброєю та друкарськими машинками і все це вивезли до Рівного. Подальша доля цього скарбу невідома. А ще коло села Труди на кількакілометровому лузі був полігон, де проходили вишкіл вояки в 1941-42-их роках. Військовою та політичною підготовкою тут керував однокамерник Тараса Дмитровича по Березі Картузькій Петро Соловей на псевдо „Махно”. На хуторі Вітряки в садибі Гната Гожого був постій штабу УПА „Поліська Січ” . Саме на цьому хуторі у 1943 році відбулися переговори між Тарасом Бульбою-Боровцем та командиром бандерівської УПА Іваном Литвинчуком ”Дубовим”. Переговори пройшли вдало, домовилися про об’єднання зусиль у боротьби проти фашистів, одначе іншу позицію мало вище керівництво ОУН .Як свідчать степанці з роду Гожих, Тарас Бульба-Боровець був сміливою, врівноваженою людиною, багато писав. Міг годинами писати лежачи на дивані. Аркуші паперу опускав на підлогу, які піднімала і складала дружина. То були матеріали до газети „Гайдамака” (друкований орган його армії) – гумористичні оповідання під різними псевдонімами, публіцистика.
У селі Карпилівка Рокитнянського району на Рівненщині, де за часів Польщі директором кам’яного кар’єру був Тарас Бульба-Боровець, і до нині стоїть церква, збудована на його кошти (приблизно у 1938 році). Допомагав українському патріотові та славному отаманові в Богоугодній справі місцевий священнослужитель отець Михайло Симонович. Нині храм Різдва Пресвятої Богородиці діючий і парафіяни вже знають, хто 70 років тому доклав зусиль, аби за чужинської влади з’явилася православна святиня. Настоятель храму отець Василь у молитвах згадує фундатора церкви Тараса Бульбу-Боровця. Місцеві краєзнавці по зернятку знаходять нові свідчення про бої бульбівців коло сіл Малинськ, Вілля, селища Соснове, на залізничній станції Шепетівка, про невідоме поховання у селі Хмелівка, де коло церкви у братській могилі покоїться прах восьми працівників штабу УПА.
Гупало С. Тарас Бульба-Боровець: важка ноша порозуміння / С. Гупало // Кіевскій телеграфЪ. – 2008. – 26 верес.
