Хотіла як краще, а вийшло як завжди.Зореслава була владною та затятою, як вона вважала, феміністкою. Вона не носила суконь та спідниць, щоранку не наносила тонни макіяжу, не витворяла на голові чудернацькі зачіски, не пускала лукаві бісики чоловікам і, борони Боже, ніколи не фліртувала з ними.
Завжди зібрана у собі, з незворушним обличчям, японською спокійністю, англійською тактовністю та швейцарською точністю. Дівчина-годинник називали її на роботі за пунктуальність, оперативність та вчасне виконання роботи. Та одного разу пружинка її годинника зламалась і вона вирішила прожити цей день навпаки. Що стало причиною такої поведінки Зореслави важко сказати, адже хто їх передбачить: жіночий настрій такий же непередбачений як львівська осіння погода.
Отож, вимкнувши свій старий будильник, який щоранку незрадливо будив своїм писклявим дзвінком о пів на шосту ранку, Зореслава приємно занурила у покривала. Прокинулась о… шостій (що поробиш, людина звички). А на душі чомусь так радісно, як ніколи. Під впливом настрою Зореслава й не вчулася як уже стояла перед дзеркалом на високих підборах та елегантній темно-синій сукні, що так пасувала до її волошкових очей, які вона, з якогось дива навіть підмалювала. Зробивши доволі стриману та від того не менш вишукану зачіску, які зазвичай роблять поважні англійські леді, Зореслава накинула своє чорне кашемірове пальто і вибігла з будинку.
Легкий вітерець розгойдував шовковий волошковий шарф, а Зореслава уже собі уявляла як на роботі сприймуть її з’яву в доволі незвичному для неї амплуа. Проте її мрійливі догадки перервала водяна шокотерапія. За мить отямившись, Зореслава побачила лише хвіст дорогої червоної тойоти, яка з ніг до голови обляпала її. Ось, що означає опинитись не в той момент і не в тому місці. Ще б два метри вперед або назад і злощасна калюжа не принесла б Зореславі ніяких клопотів, а тепер доведеться повертатись додому, приймати душ та шукати вже не такий ефектний наряд.
Не минуло й пів години як Зореслава вже стояла на зупинці в своїх улюблених джинсах, чобітках з високою халявою, звісно на низькому, та в теплій спортивній курточці. Ще за двадцять хвилин в дворі своєї фірми Зореслава побачила… червону тойоту, і була впевнена, що це та ж сама, що годину тому надала їй можливість відчути усі «переваги» душу з-під калюжі. У Зореслави навіть, як затятого рекламника, навіть рекламний слоган у голові виринув: «надась енергії та заряду на весь день» або «дешево та сердито: просто стань біля улюбленої калюжі і дочекайся свого щасливого авто».
- Запізнюєтесь! Щось це на вас не схоже! – замість привітання почав було шеф. – Ідіть у конференц-зал, там вже чекає, сподіваюсь наш майбутній діловий партнер.
Не важко було догадатись, що «сподіваюсь наш майбутній діловий партнер» і є власником цієї червоної тойоти, тому швидко зметикувавши ситуацію, Зореслава випалила:
- Так, я чула про цю людину. Нічого поганого, просто раджу побільше дізнатись про цю свого майбутнього партнера у колег, так би мовити, навести довідки. А то мало що, ще підставить нас під холодний душ.
Шеф баранькувато кліпав очима, дивлячись на Зореславу, яка "розкидалась" перед ним якимось метафорами про холодний душ, проте він вірив їй, адже ще жодна її пропозиція чи порада не вилізла йому боком. Тим паче, щойно таку ж, не вельми хорошу характеристику про цього пана висловили його два старі приятелі, які добряче обпеклися на «сподіваюсь нашому майбутньому діловому партнерові», а тут те саме говорить юна Зореслава. «Мабуть потрібно підвищити їй ставку, бо гріх втрачати такого далекоглядного працівника», - подумав шеф заходячи в конференц-зал.
Як і треба було чекати, нічого путнього «сподіваюсь наш майбутній діловий партнер» не запропонував, проте шеф особливо й не переймався, а радше навпаки: тепер він з чистою совістю міг відмовитись від партнерства.
- Вибачте, якщо в мене вже нічого не склалося з діловими питаннями, може хоч ви не відмовите мені випити сьогодні зі мною чашку кави? – ввічливо запитав бізнесмен-невдаха у Зореслави.
- Та ні, дякую! Мені ранкового холодно душу вистачило! – кинула Зореслава надокучливому чоловікові.
Обличчя чоловіка раптом зробилось червоним, він закашлявся і тільки промовив: «Так це були ви?».
Зореслава вже не чула цього питання, бо її біологічний годинник прийшов до ладу, усі пружинки стали працювати як годиться і дівчина-годинник сумлінно взялася до роботи, лише час від часу загадково усміхаючись до монітора свого комп’ютера. «І все ж таки, все, що не робиться – робиться на краще!», - подумала Зореслава, перучи увечері свій ранішній елегантний наряд.