Продовження

не лише корпуси і дивізії, а й 70 % полків і 80 % батальйонів. І тоді влада вдалася до випробуваного методу вирішення кадрових питань - "висуванства", що призвело до сумних наслідків. На початок 1941 р. лише 7 % командного складу мали вищу освіту. Багато хто взагалі не мав відповідної військової освіти та кваліфікації. Зниження професійного рівня командного складу зумовило погіршення бойової підготовки. Типовим явищем в армії стали прояви недисципліно-ваності, дезертирства.
На воєнній доктрині СРСР позначився сталінський волюнтаризм. Усіляко заохочувалися хвалькуваті заяви наркома оборони СРСР К. Ворошилова про те, що майбутня війна вестиметься на ворожій території, а противника буде розбито "могутнім потрійним ударом" і "малою нашою кров'ю". Про можливі оборонні дії навіть не згаду-валося. Громадянська війна в Росії подавалась як еталон війни май-бутнього. Водночас замовчувався досвід німецької та інших армій під час Другої світової війни, що вже тривала.
Радянське керівництво не зважало на титанічні зусилля та інформацію розвідки, резиденти якої доповідали про серйозні наміри нацистського уряду порушити радянсько-німецький договір про ненапад. Одним із пер-ших про це повідомив український художник і водночас радянський розв-ідник М. Глущенко (агентурний псевдонім - Ярема). А з квітня 1941 р. така інформація надходила майже із 40 точок земної кулі. Будь-які дані про підготовку війни Німеччиною відкидались як дезінформація. Вирі-шальну роль у такому злочинному безглузді відіграла настанова Й. Ста-ліна, який виключав можливість того, що Гітлер наважиться вступити у війну проти СРСР до розгрому Англії, щоб не вести бої на два фронти, як у Першу світову війну.
Для СРСР необхідно було виграти час, не допустивши передчасного зіткнення, завершити підготовку країни і Збройних сил до війни. Й. Сталіна, який найбільше побоювався свідомих провокаційних дій "третьої сторони" (малася на увазі Англія, заінтересована у втягненні СРСР у війну проти Німеччини) і до того ж знав про низький стан боєз-датності Червоної Армії, можна було зрозуміти. Однак така позиція була доречною тільки до певної межі - до того, як остаточно з'ясува-лося, що впритул до кордону зосереджене величезне угруповання військ Німеччини, наміри якої залишалися нез'ясованими.
Смертельний ризик, якому Й. Сталін цілком свідомо піддав країну та армію, коштував надто дорого: і країна, і армія не були своєчасно переведені на режим посиленого забезпечення обороноздатності. Згідно з розпорядженнями Й. Сталіна радянським командирам було
229
наказано не займати бойових рубежів, щоб "не спровокувати агресора". Досить незграбною спробою зняти напруженість у суспільстві та водночас з'ясувати наміри Гітлера було повідомлення ТАРС від 14 червня 1941 p., де йшлося про те, що відносини між СРСР і Ні-меччиною складаються якнайкраще, а про війну навіть не може бути й мови. І армія, і народ повірили в це, адже війни ніхто не хотів. Повіри-ли і заспокоїлися. У п'ятницю 20 і в суботу 21 червня особовому скла-ду військ були дозволені звільнення, командирам - навіть до ранку понеділка. З 19 і до 23 червня в авіаційних, артилерійський і танкових частинах було дозволено виконати ремонтно-профілактичні роботи.
Директиву про приведення в бойову готовність сухопутних і вій-ськово-повітряних сил було передано військовим радам західних при-кордонних військових округів Червоної армії тільки о пів на першу ночі 22 червня, після того як надійшли неспростовні дані про мож-ливість 22-23 червня нападу німецької армії на Радянський Союз.
Те, що трапилося саме в ці години, захопило радянські війська і народ зненацька.
Вранці 22 червня без оголошення війни німецько-фашистські війська вдерлися на територію СРСР. Армія вторгнення налічувала 190 добре озброєних дивізій - 5,5 млн солдатів і офіцерів були озброєні найновішою технікою: 4,3 тис. танків, 4,9 тис. літаків, 47,2 тис. гармат і важких мінометів. Союзниками були Італія, Угорщина, Ру-мунія, Фінляндія та Словаччина. Допомогу Німеччині надавали цар-ська Болгарія і франкістська Іспанія.
Війська вторгнення мали завдання нищівним ударом розгромити головні сили Червоної Армії. Зосереджені в західних округах радян-ські війська налічували 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн осіб). Вони були озброєні великою кількістю бойової техніки, але переважно за-старілих конструкцій, до того ж багато бойової техніки виявилося несправною, не забезпеченою запасними частинами.
Німецьке командування плекало надію швидко просунутися до найважливіших політичних та економічних центрів. Група армій "Північ" мала діяти в напрямі Ленінграда, група армій "Центр" - на Московському напрямі, група армій "Південь" під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта мала захопити Україну. Хоча у смузі Київського особливого військового округу радянські війська пе-реважали противника в живій силі в 1,3 раза, за кількістю танків - у 6 разів, літаків - у 2,5 раза, вони через непідготовленість до бойових дій і некваліфіковане керівництво не змогли відбити ворожого удару.
230
Червона Армія відступала, але не панічно, а з боями.
Героїчно билися з ворогом прикордонники. Одинадцять діб вела бої в оточенні 13-та застава Володимир-Волинського прикордонного загону на чолі з лейтенантом О. Лопатіним. Із 73 прикордонників живими залишилося троє. Особливий героїзм виявив командир зас-тави, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Та прикордонники не могли затримати стрімкого просуван-ня німецьких мотомеханізованих частин.
З 23 по 29 червня в районі Луцьк - Броди - Рівне - Дубно від-булася найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій взяло участь з обох боків близько 2 тис. танків. Радянські війська завдали значних втрат групі "Південь" і затримали її просування до Києва на цілий тиждень. Наступу групи "Південь" протистояли Південно-Західний фронт (командувач - генерал М. Кирпонос) і Південний (командувач - генерал І. Тюленєв).
Ворог 30 червня 1941 р. захопив Львів. Того ж дня в залі колиш-ньої львівської "Просвіти" зібралось близько 200 прихильників ОУН (бандерівців), які прийняли "Акт проголошення Української держа-ви". Проголошувалося, що вони будуть "тісно співпрацювати з на-ціонал-соціалістською Велико-Німеччиною". Але ця акція не отри-мала схвалення рейхканцелярії. Через кілька днів "Акт" був ліквідований, а міністри на чолі з Я. Стецьком і головою ОУН(Б) С. Бандерою та його прихильниками заарештовані гестапо й кинуті до в'язниці.
Події на фронті продовжували розвиватися трагічно для Червоної Армії. За три тижні вона втратила 850 тис. військових, близько 3,5 тис. літаків, понад 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Використовуючи страте-гічну перевагу, фашисти за три тижні просунулися вглиб радянської території на 360-600 км, захопили Латвію, Литву, Білорусь, західні території України та Молдавії.
Керівництво Радянського Союзу, Радянської України, Комуністичної партії Радянського Союзу та України вживали рішучих заходів, спрямова-них на майбутню перемогу. 30 червня 1941 р. було створено надзвичайний органвладиіуправління-Державнийкомітет оборони. Очолив його Й. -Сталін. У 60 містах країни були також створені комітети оборони. Під час війни всебічно зміцнювались і перебудовувались Збройні сили. Було ство-рено Ставку Верховного Головнокомандування (Верховний Головноко-мандувач - Й. Сталін). Наголошуючи на безперечних провинах Й. Сталі-
231
на, було б неправильно -якщо ми хочемо залишатись на позиціях історич-ної правди - перекреслювати всю його діяльність як Верховного Головно-командуючого, голови Державного комітету оборони. Маючи необмежену владу, він спрямовував своєю волею адміністративно-командну систему управління, яка в тих екстремальних умовах відіграла певну роль.
Гасло "Усе для фронту, усе для перемоги!", що народилось у перші дні війни, визначало тоді сенс життя і діяльність суспільства величезної країни. Вибух патріотичних почуттів багатьох людей, занепокоєних долею Вітчизни, був такий сильний, що навіть відійшли на другий план тяжкі травми, завдані населенню сталінським терором. Повсюдно розгорнулись патріотичні рухи і кампанії, армія поповню-валась людськими резервами і бойовою технікою.
Водночас із мобілізацією до Червоної Армії понад 2 млн жителів України (серед них 240 тис. комуністів) за прикладом Москви і Ленін-града формувались загони народного ополчення та винищувальні батальйони для охорони тилових районів від шпигунів і диверсантів.
Оборонні бої, що їх, стікаючи кров'ю, вела Червона Армія, дали змогу протягом короткого часу перевести економіку, як і все життя народу, на "воєнні рейки". Складовою перебудови народного господарства на воєнний лад була евакуація в тилові райони країни най-ціннішого обладнання та іншого майна, а також кваліфікованих фа-хівців, діячів культури і науки.
Загалом з України в міста і села Російської Федерації, Казахстану, республік Середньої Азії було евакуйовано понад 550 великих під-приємств, майже 3,5 млн населення. Із МТС і радгоспів УРСР було відправлено понад 34 тис. тракторів, 2 млн т зерна і зернопродуктів, а також понад 6280 тис. голів худоби. У тил країни були перебазовані Академія наук УРСР, 19 її інститутів, понад 70 вищих навчальних закладів, у тому числі Київський, Харківський та Одеський державні університети.
Усе, що неможливо було вивезти, руйнувалося й знищувалося.
Було досягнуто головної мети евакуації - створено умови для швидкого налагодження випуску озброєння для війни з таким грізним противником, як Німеччина.
Із середини липня 1941 р. почався виключно важкий стан збройної боротьби. Незважаючи на опір радянських військ, що відступали, ворог продовжував, хоча й дещо уповільненими темпами, просува-тися вглиб країни.
232
Вирішальні бої на території України точилися на житомирсько-киї-вському, уманському та одеському напрямах. Німецьке командування планувало швидко розгромити дислоковані тут великі угруповання Червоної Армії, захопити територію України, а потім здійснити прорив на Кавказ і в Закавказзя. Німецько-фашистське командування, скорис-тавшись розривами, що утворилися між частинами Червоної Армії при вимушеному відступі, посилило натиск у напрямі Києва.
Оборона міста почалась 10 липня, коли війська київського укріпленого району зупинили передові частини ворога на р. Ірпінь. Захис-ники Києва опинились перед загрозою оточення. Ще раніше штаб Південно-Західного фронту, командуючий фронтом М. Кирпонос і Перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов запевнили Й. Сталіна, що в жодному разі не дадуть противнику перейти на лівий берег Дніпра і взяти Київ. Обіцянки М. Кирпоноса і М. Хрущова важили неба-гато. Однак вони діяли за бажанням Й. Сталіна, який, виходячи з принципу "тримайся до кінця", категорично заборонив залишати Київ. Лише 17 вересня, коли кільце оточення з півночі та півдня зам-кнулося, Ставка Верховного Головнокомандування дала згоду на виведення військ із міста. Та було вже пізно - в оточенні багато ра-дянських бійців загинули в перших боях, потрапили у ворожий полон. Лише рештки військ змогли пробитися крізь лінію фронту. У цих боях загинули М. Кирпонос, М. Бурмистренко, В. Тупіков, ба-гато офіцерів і бійців штабу Південно-Західного фронту.
Героїчна оборона Києва тривала 73 дні - з 10 липня по 20 верес-ня. Оборона столиці України відволікла до 70 дивізій противника. Вона мала велике значення для наслідків битви під Москвою, а також для зриву німецько-фашистських планів блискавичної війни проти Радянського Союзу. Затримка під Києвом не дала можливості ворогові влітку 1941 р. захопити Лівобережну Україну та Донбас. Було виграно час для евакуації на схід сотень тисяч людей, устат-кування промислових підприємств, матеріальних і культурних цінностей.
Водночас із наступом на Київ угруповання армії "Південь" своїм правим крилом з 5 серпня рушило на південний схід і південь України з метою захоплення Одеси. Захисники Одеси - частини Приморської армії - зуміли зупинити ворога на рубежі Олександрівка -Стара Ванталинка -Кароліна Бугаз. 15 вересня 4-та румунська армія поча-ла вирішальний наступ і оточила Одесу, яку було здано 16 жовтня після 73 днів оборони і яка коштувала ворогові десятків ти-
233
сяч вояків. Скувавши тут понад 18 дивізій противника, захисники Одеси полегшили цим відхід частин Південного фронту за Дніпро й організацію там оборони.
До кінця жовтня 1941 р. після затяжних боїв гітлерівці захопили майже всю Лівобережну Україну, Харківський промисловий район, більшу частину Донбасу і Крим, де радянські війська стійко утриму-вали лише Севастополь. Протягом перших півроку війни країна втратила багато частин кадрової армії. Проте на кінець 1941 р. у ти-лових районах вдалося сформувати та озброїти понад 400 нових ди-візій. Покладались надії, що вони вплинуть на хід подій на фронтах.
Окупувавши значну частину території України, фашисти, як і в інших захоплених ними районах СРСР, запровадили тут режим терору і насильства. Програму геноциду щодо населення України фашисти почали реалізовувати з перших днів окупації. Перший удар було об-рушено на партійно-радянський актив. Найхарактернішою за жорс-токістю, розмахом і наслідками була кампанія винищення єврейського населення. Невдовзі після загарбання Києва на околиці міста, у Бабиному Яру, протягом кількох днів було страчено 52 тис. жінок, дітей та стариків єврейської національності. Бабин Яр став місцем постійних розстрілів (щовівторка та щоп'ятниці), де знищувались євреї, українці, росіяни, представники інших національностей.
Жертвами терору, розв'язаного передусім з расистських та політичних міркувань, стали 1,4 млн радянських військовополонених у 180 таборах смерті, розташованих на території України. Відомо понад 250 місць масових розстрілів українського населення.
Тим часом уже перші ознаки опору загарбники відчули, щойно ступивши на українську землю. Воїни розгромлених прикордонних частин Червоної Армії з власної ініціативи розпочинали партизансь-ку боротьбу. У лісах Чернігівщини, Сумщини, Житомирщини та в інших місцевостях формувалися партизанські загони, до яких входи-ли робітники, селяни, військовослужбовці, які пробивалися з оточен-ня. За важких умов у ворожому тилу розпочали боротьбу партизанські загони (на чолі з С. Ковпаком, С. Руднєвим, М. Попудренком, О. Федоровим та ін.) і підпільні партійні осередки в містах України.
Восени 1941 р. обстановка на радянсько-німецькому фронті булавкрай на-пруженою. За п'ять місяців війни гітлерівцям вдалося значно просунутися на вирішальних його ділянках, зокрема на південно-західній -на 900-1200 км.
Наприкінці вересня 1941 р. німецько-фашистські полчища перейшли в наступ на столицю Радянського Союзу - Москву. Оборонну
234
битву виграла Червона Армія, яка на початку грудня перейшла в контрнаступ і просунулась на захід на 350-400 км. Під час зимового наступу було розгромлено 50 ворожих дивізій. Поразка німецько-фа-шистських військ під Москвою і зимовий наступ Червоної Армії ма-ли величезне воєнно-політичне значення. Було остаточно поховано гітлерівський план "блискавичної" війни й розвінчано міф про непереможність німецько-фашистської армії. Битва під Москвою 1941-1942 pp. поклала початок корінному повороту у війні.
Проте нові прорахунки в оцінці головного удару німецько-фашист-ської армії у 1942 р. призвели до трагічних наслідків. Наступальна операція радянських військ Південно-Західного фронту на чолі з С. Тимошенком і М. Хрущовим під Харковом у травні 1942 р. завер-шилася поразкою: в оточення потрапило три армії й у полон - близь-ко 150 тис. бійців та командирів. Влітку 1942 р. ще однієї поразки Червона Армія зазнала у Криму. На початку липня після 250-денної героїчної оборони радянські війська залишили Севастополь. Німець-ко-фашистським військам вдалося захопити Північний Кавказ і вий-ти до Волги. Воєнна ситуація стала критичною.
На 22 липня 1942 р. уся Українська РСР була окупована німецько-фашистськими військами.
15.3. Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 - 1943 pp.). Початок визволення України
З виходом німецько-фашистської армії у межиріччя Дону і Волги почалася велика битва на Волзі (17 липня 1942 р. - 2 лютого 1943 р.) і битва за Кавказ (25 липня 1942 р. - 9 жовтня 1943 p.). У запеклих чотиримісячних оборонних боях радянським військам вдалося знесилити противника, підірвати його моральний дух, зрештою, зупинити наступ. Під Сталінградом 19 листопада Червона Армія почала навальний кон-трнаступ, який завершився 2 лютого 1943 р. оточенням 330-тисячного угруповання ворожих військ. У полон потрапили 91 тис. вояків, з них 2500 офіцерів, 24 генерали, у тому числі командуючий генерал-фельд-маршал фон Паулюс. Успішно розгорталася також наступальна опе-рація Червоної Армії з вигнання німецько-фашистських військ з Пів-нічного Кавказу. Перемога радянських військ на Волзі відіграла вир-ішальну роль у корінному переломі на радянсько-німецькому фронті й
235
загалом у Другій світовій війні. Створились умови для вигнання за-гарбників з України.
Як зазначалось, у липні 1942 р. уся територія України була окупована німецько-фашистськими військами і тут було встановлено "новий порядок". Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантсь-ка година. За її порушення мирне населення розстрілювали на місці. За Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існу-вання, а її територію вважали "німецьким простором", яким можна правити на власний розсуд.
Території Чернівецької та Ізмаїльської областей, а також уся Одеська область, південні райони Вінниччини і західні райони Микола-ївської області були включені до складу Румунії. Цю територію на-звали "Трансністрія". Чотири західні області УРСР - Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська - були приєднані до створеного гітлерівцями на польській території "Генерального гу-бернаторства" із центром у Кракові (дистрикт "Галичина"). Для уп-равління іншими областями був створений рейхкомісаріат "Україна" зі столицею в місті Рівне. Очолив його кривавий кат Еріх Кох. Було також утворено "прифронтову зону", що перебувала під владою ар-мійського командування. До її складу ввійшли Чернігівська, Сумсь-ка, Харківська та Луганська області.
Так було розчленовано суверенну територію Української РСР, порушено її споконвічні етнічні кордони.
Незмірних фізичних і духовних мук завдала українському народові примусова праця на німецьких поневолювачів, особливо масове насильницьке вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. За 1942-1944 pp. у німецьке рабство було забрано 2,4 млн українсь-ких хлопців і дівчат. їх відправляли працювати на бауерів і на промислові підприємства.
Саме з метою пограбування України було створено різноманітні акціонерні товариства, головне управління вугільної промисловості Сходу, металургійне об'єднання "Схід". З перших місяців окупації тисячі ешелонів з награбованим відправлялися до Німеччини. У люто-му 1942 р. було видано "закон" про запровадження "нового аграрного ладу", який фактично зберігав колгоспну систему як оптимальну форму експлуатації селянства.
Жорстокість нацистської влади виявлялася також у ставленні до українців як представників неповноцінної раси, принижувалася гід-ність і зневажалися цінності українського народу. Німецько-фашис-тський режим в Україні сіяв смерть, розруху, голод, руйнував україн-
236
ську культуру. Робилося все для того, щоб перетворити людей на покірних рабів. Гітлер намагався залякати населення, зламати його волю до опору. Проте ніщо не могло зупинити боротьби українського народу проти ненависного ворога. Український народ не став на коліна перед загарбниками. Збільшувались лави партизанів, або, як їх ще називали, народних месників. Вони насамперед руйнували фронтові комунікації противника. Ведучи активну "рейкову війну", у 1943 р. українські партизани висаджували в повітря в середньому 10 ворожих ешелонів за добу. З метою централізації керівництва діяльністю партизанів було утворено Центральний штаб партизансь-кого руху, а також Український штаб партизанського руху, який очолив генерал українського походження Т. Строкач.
Наприкінці 1942 р. в Україні майже повсюдно діяли підпільні ор-ганізації, партизанські загони. Ворожий тил розхитували великі, доб-ре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання партизанів. Гітле-рівські окупаційні чиновники мали всі підстави називати партизанську боротьбу "регулярним другим фронтом".
В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпільників. Зокрема, безстрашно діяли учасники підпільної організації "Партизанська іскра" у селі Кримки на Миколаївщині, комсомольсь-ка організація "Молода гвардія" у Краснодоні на Луганщині.
Активну роль за умов окупаційного режиму прагнули відігравати члени ОУН. Наприкінці 1942 р. бандерівці створили національні збройні сили - Українську повстанську армію (УПА) на чолі з командуючим Р. Шухевичем. Скрізь виникали нелегальні осередки. Проте представники мельниківського крила ОУН по суті відмовились від боротьби за українську самостійність, стали активними під-собниками гітлерівців.
Чисельність бійців УПА на початку 1944 р. сягала 40 тис. Політичною метою ОУН була боротьба за незалежну соборну українську державу. Але це суперечило німецькій колонізаторській політиці. На учасників ОУН обрушилися репресії, що тривали до кінця 1944 р. У Києві було заарештовано і після гестапівських тортур страчено в Бабиному Яру понад 40 учасників Київського підпілля ОУН, зокрема представники української національно-визвольної інтелігенції О. Тел-іга,О.Ольжич,І.Рогач.
Хоча загальнополітичний курс ОУН-УПА лишався незмінним і від-повідав гаслу "Проти імперіалізму Берліна і Москви", із наближен-ням лінії фронту до західноукраїнських земель ця організація була змушена змінити тактику. Відносини між бандерівцями і гітлерів-
237
цями з огляду на загрозу Червоної Армії часто набирали характеру взаємосприяння.
Боротьба УПА на два фронти призвела до трагічної братовбивчої війни між українцями. Так, знаменитий рейд С. Ковпака "Від Путивля до Карпат" влітку 1943 р. супроводжувався кривавими боями між бандерівцями УПА і партизанськими загонами радянської України й великими втратами з обох боків. А весною 1944 р. УПА розбила по-близу Рівного автоколону штабу командуючого 1-м Українським фрон-том Червоної Армії генерала М. Ватутіна. Він був тяжко поранений і помер. Радянське командування для боротьби з УПА розпочало регу-лярні воєнні операції на західній території Полісся й Волині, а пізніше і на всій території Західної України, і вело цю боротьбу аж до 1953 р.
У той час, коли Червона Армія громила ворога на фронтах, трудівники тилу, зазнаючи великих нестатків воєнного часу, забезпечували армію першокласним озброєнням і боєприпасами, обмундируванням і продовольством. Уже в першій половині 1942 р. воєнна промисловість СРСР не тільки відновила втрачені потужності, а й значно перевищи-ла їх. У грудні 1942 р. порівняно з груднем 1941 р. обсяги виробницт-ва літаків збільшилися в 3,3 раза, авіадвигунів - у 5,4 раза, танків -майже вдвічі.
Високу трудову доблесть і героїзм виявили десятки тисяч еваку-йованих з України машинобудівників, гірників, металургів, які пра-цювали на Уралі, у Сибіру та інших регіонах СРСР. Евакуйовані з України колгоспники також самовіддано трудились. Ось кілька при-кладів. Знатна ланкова 3. Бідна з Чернігівщини добилася високих врожаїв овочів і тютюну в Казахстані. Бригада трактористки П. Ан-геліної зразково працювала в Західно-Казахстанській області.
Свої сили і знання на розгром ворога віддавали вчені України. Так, евакуйований на Урал Інститут електрозварювання під керівництвом академіка АН УРСР Є. Патона розробив і впровадив у тан-кову промисловість метод автоматичного електрозварювання.
Справі розгрому ворога була підпорядкована діяльність письменників України. На фронті й у тилу знали "Клятву" М. Бажана, "Фронт" О. Корнійчука, повість "Райдуга" В. Василевської, поему "Слово про рідну матір" М. Рильського, оповідання О. Довженка, Ю. Яновського, поетичні твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка. Працювало 35 евакуйованих українських театрів, при яких були створені фронтові бригади.
Отже, трудівники тилу, зокрема й евакуйовані з України, своїм трудовим героїзмом наближали перемогу над ворогом, визволення на-
238
селення тимчасово окупованих районів, у тому числі й багатостраж-дальної України.
Початок визволення України було покладено взимку 1942-1943 pp. Перші населені пункти Донбасу були визволені вже у грудні 1942 р. воїнами 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнецова. Першим з обласних центрів був звільнений Вороши-ловград (тепер Луганськ) - 14 лютого 1943 p., а невдовзі - значна частина території Донецької і Харківської областей.
Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на Курському на-прямі. Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.) була однією з вирішальних у Великій Вітчизняній і загалом у Другій світовій війні. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгроми-ли близько 30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. І хоча втрати Червоної Армії значно перевищували втрати гітлерівців, пе-ремога під Курськом закріпила корінний перелом у війні. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.
У результаті контрнаступу під Курськом, який переріс у загальний наступ, радянські війська вигнали ворога з Лівобережної України. Червона Армія 22 вересня завершила очищення від гітлерівців Дон-басу. У другій половині вересня того ж року війська Червоної Армії широким фронтом форсували Дніпро. 6 листопада війська 1-го Укра-їнського фронту під командуванням М. Ватутіна визволили Київ. За форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоє-но 2438 бійцям і командирам, серед яких було 1185 росіян, 483 україн-ця, 40 білорусів, 25 узбеків та воїнів багатьох інших національностей.
У листопаді 1943 р. Червона Армія визволила Житомир. Проте наприкінці листопада несподівано для радянських військ їх контра-такували в районі Бердичів-Фастів німецькі танкові частини. Удар, метою якого було нове захоплення Києва, а отже, і стратегічної іні-ціативи на фронті, був такий сильний, що довелося залишити Житомир, Коростень і Радомишль. Радянські війська зазнали великих втрат. Однак відбивши контрнаступ, вони просунулися далі на захід.
Напружені бої тривали на півдні республіки. За три місяці війська 2-го і 3-го Українських фронтів ліквідували запорізький плацдарм воро-га. У жовтні 1943 р. були визволені Запоріжжя і Дніпропетровськ.
Перемоги радянських військ на Лівобережжі України знаменували завершення корінного перелому на фронтах війни. Отже, 1943 р. став для українського народу передднем остаточного визволення від за-гарбників.
239
15.4. Завершення війни
(1944 - вересень 1945 p.).
Остаточне визволення території України
Наприкінці грудня 1943 р. на 1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря розпочався загальний наступ радянських військ, в яко-му взяли участь 1-й Білоруський та 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фрон-ти. На кінець січня 1944 р. війська 1-го та 2-го Українських фронтів просунулися далеко на захід і оточили 10 дивізій ворога в районі Кор-суня-Шевченківського. Червона Армія почала розгром цього угруповання, коли німецьке командування відхилило ультиматум про капіту-ляцію. 17 лютого 1944 р. воно перестало існувати. Фашисти втратили 55 тис. солдатів та офіцерів, а понад 18 тис. опинилися в полоні. Ко-мандуючий німецьким угрупованням загинув у бою.
Перемога під Корсунем-Шевченківським, яку народ назвав "Ста-лінград на Дніпрі", відкрила шлях Червоній Армії на Правобережжя. У березні 1944 р. були визволені Проскурів, Чернівці, Тернопіль, Вінниця. На півдні у березні були звільнені Херсон, Миколаїв, а 10 квітня штурмом здобуто Одесу. 9 травня фашистів було вибито із Севастополя.
У середині липня 1944 р. розпочався наступ радянських військ на рава-руському і львівському напрямах проти групи армій "Північна Україна". Розвиваючи його, радянські війська оточили і розгромили в районі Брод 8 дивізій. Львів був визволений 27 липня.
На кінець серпня 1944 р. загарбників було вигнано майже з усієї Західної України. Із заволодінням 8 жовтня 1944 р. населеним пунк-том Лавочне Львівської області Україна стала вільною.
Майже два роки тривала битва за визволення України, що склада-лася із серії операцій та кампаній. Та успіхів Червоною Армією було досягнуто ціною надзвичайно великих людських втрат. Лише під час визволення України середньодобові безповоротні втрати становили 68 тис. осіб.
27 жовтня 1944 р. було вибито ворога з Ужгорода, наступного дня - з решти населених пунктів Закарпатської України. Як відомо, Закарпаття було відокремлене від радянської України творцями Версальської системи договорів 10 вересня 1919 р. і передане буржуазній Чехословаччині, а в 1939 р. його, як зазначалося, приєдна-ла до себе Угорщина. У Мукачевому 22 листопада 1944 р. зібрався перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, який прий-
240
няв рішення про вихід її зі складу Чехословаччини і возз'єднання з ра-дянською Україною. Уряд Чехословаччини, визволеної від фашист-ського ярма, дав згоду на переговори про передачу Закарпаття Ук-раїнській РСР. Вони завершились у Москві 29 червня 1945 р. під-писанням договору, згідно з яким Закарпатська Україна включалася до складу Української РСР. Так завершився тривалий процес об'єд-нання українського народу в єдину державу.
У тісній взаємодії з військовими в битвах за визволення України боролися партизани. У період битви за Дніпро вони захопили 25 пере-прав через Десну, Дніпро, Прип'ять і утримували їх до приходу частин Червоної Армії (до операції було залучено понад 17 тис. партизанів).
Після вигнання окупантів з території України дії окремих партизанських загонів і з'єднань були перенесені в тил ворога на територію Польщі (з'єднання під командуванням І. Артюхова, Л. Берен-штейна, В. Яремчука) та Чехословаччини (з'єднання і загони під командуванням В. Квітинського, В. Карасьова, Д. Резуто та ін.).
Надзвичайно складною була обстановка після визволення Захід-ної України. Збройні формування (зокрема, УПА) намагалися чини-ти опір Червоній Армії. Водночас підпільні бойовики ОУН згідно з ухвалою III надзвичайного Великого збору цієї організації розгорну-ли дії проти місцевих державних та партійних органів і тих, хто їх підтримував. У червні 1944 р. з ініціативи ОУН було засновано Ук-раїнську головну визвольну раду (УГВР) - орган керівництва повстанським рухом та політичними процесами у краї. Під егідою вермахту створювались українські національні збройні формування. Відповіддю були масові репресії органів державної безпеки та внут-рішніх військ проти повстанських формувань, підпілля, а також проти тих, кого підозрювали у співчутті до них. Це спричинилося до того, що в областях Західної України палали села, лилася людська кров.
У міру визволення території України відбудовувалось зруйноване окупантами народне господарство, налагоджувалось виробництво озброєння, боєприпасів і продовольства для Червоної Армії. Так, протя-гом 1943-1945 pp. металурги республіки виплавили понад 2,2 млн т ча-вуну, близько 1,9 млн т сталі й понад 1,3 млн т прокату чорних ме-талів. За допомогою інших союзних республік було введено в дію майже 30 % довоєнних виробничих потужностей, відбудовано 88 % залізничних магістралей.
Відступаючи з України, гітлерівці застосовували тактику "спаленої землі", втрати від якої були жахливими - повністю або частково
241
знищено понад 16 тис. промислових підприємств. Завдані народному господарству загальні збитки становили 1,2 трлн крб.
Населення України, не очікуючи наказів і директив, заходилося піднімати з руїн міста і села, заводи і фабрики, школи і лікарні, засі-вати лани, відбудовувати житло. Однак невдовзі партійна командно-адміністративна система відновила свої органи й методи керівниц-тва, і почалися реформи владних структур. Так, у лютому-березні 1944 р. згідно із законом Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР в Україні були створені наркомати закордонних справ і оборони. За Конституцією СРСР ці наркомати підпорядковувалися союз-ним наркоматам НКЗС і НКО, тобто по суті були позбавлені основних функцій. Усе робилося задля того, щоб створити враження дотримання суверенності союзних республік, яка насправді залишалася суто символічною. Першим наркомом закордонних справ УРСР був О. Корнійчук, якого потім замінив Д. Манільський. Наркомом оборони України з березня 1944 р. по жовтень 1945 р. був генерал-лейте-нант В. Герасименко; згодом цю посаду було ліквідовано.
Партійна командно-адміністративна система не тільки здійснювала реформи влади, а й посилила репресивні заходи, скориставшись умо-вами воєнного часу. У травні 1944 р. було вчинено безпрецедентну ак-цію у Криму, звідки поголовно виселено понад 200 тис. татар і болгар.
У середині 1944 р. почався великий визвольний похід Радянської Армії. Разом з нею з боями йшли на Захід Військо Польське, чехословацький корпус, румунська дивізія, югославська бригада. У чер-вні 1944 р. союзники у війні - держави - члени антигітлерівської коаліції - відкрили другий фронт: висадили війська у Франції, і не-забаром був визволений Париж. У січні 1945 р. Радянська Армія роз-почала могутній наступ на фронті уздовж 1200 км. Над рейхстагом 1 травня 1945 р. замайорів прапор Перемоги. У штурмі Берліна взяли участь десятки тисяч воїнів-українців. До речі, саме в повітряному бою над містом збив 62-й ворожий літак тричі Герой Радянського Союзу І. Кожедуб. 9 травня ввійшло в історію як свято Перемоги.
Виконуючи союзницькі зобов'язання, узяті на Кримській (Ялтинській) конференції трьох держав (лютий 1945 p.), Радянський Союз 8 серпня оголосив війну Японії. За короткий час мільйонна Кван-тунська армія була розгромлена. Японія 2 вересня 1945 р. підписала акт про беззастережну капітуляцію. Велика Вітчизняна, а разом з нею і Друга світова війна завершилися. Настав довгоочікуваний мир для народів світу.
242
Не применшуючи заслуг таких визначних полководців Великої Віт-чизняної війни, як Г. Жуков, О. Василевський, І. Конєв, К. Рокосовсь-кий, Л. Говоров, К. Мерецков, Ф. Толбухін і Р. Малиновський, мож-на з повним на те правом сказати: головним героєм Вітчизняної війни були саме прості, звичайні й водночас великі люди, які витримали і винесли на собі надзвичайний тягар.
І народ України зробив у цю перемогу великий внесок. Він дав Збройним силам близько 7 млн вояків. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Серед Героїв Радянського Союзу, а їх усього 11633, вагомо представлені українці - 2072. Усій країні відоме ім'я тричі Героя Радянського Союзу І. Кожедуба. Зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу 32 були українцями та уродженцями України. Два Герої Радянського Союзу і водночас повні Кавалери орденів Слави - українці: І. Драченко з Черкащини і П. Дубинда з Херсонщини. Немеркнучими символами героїзму і стійкості під час війни стали подвиги захисників 10 міст-ге-роїв радянської країни, і серед них українських міст Києва, Одеси, Севастополя і Керчі.
Український народ дав Збройним силам понад 300 полководців і воєначальників. Вісім фронтів, що діяли в період війни, очолювали маршали та генерали - українці за походженням: Й. Апанасенко, М. Кирпонос, С. Тимошенко, А. Єременко, І. Черняховський, Р. Ма-линовський, Ф. Костенко, Я. Черевиченко. Особливо великим є вне-сок України у створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною.
На вирішальному етапі війни Україна, яка разом із Російською Федерацією та Білоруською РСР винесла на собі основний тягар боротьби проти нацистської агресії, здобула всесвітній авторитет. І в такий спосіб формувались обриси державницького суверенітету Української Республіки.
243