В колонках играет - Китай - После дождя
Настроение сейчас - Спокойное

Смерть за правду
Автори: Ramona and Rovina (я і ВИ_ тамин_КА відповідно)
Розмір: міні
Пейринг: ТЛ\БЛ
Бета: нема, та і не потрібна...
* * *
Північ. Темний ліс. Все навколо покриває туман. На невеличкій поляні стояли декілька постатей у каптурах. Вони гаряче перемовлялись між собою, але коли почули холодний високий голос на поляні запала мертва тиша. Кора високих кремезних дерев у тьмяному світлі місяця потемніла. Густий теман сягав до коліна, а далі все рідшав і рідшав. Місяць, якй був єдиним джерелом світла, блякнув поміж хмар, і на поляні було темно. Холодний голос прозвучав знову:
- Мої друзі... Який я радий вас бачити! - сказав він - Особливо тебе... Люціус... Ти виконав моє завдання? - слова звучали ніби ствердження, і у випадку невдачі смертежера чекала б смерть.
- Так, мій Пане - він склонився в низькому поклоні - я зробив усе, що від мене вимагалося...
- Хм...і зробив це дуже добре...Йди. - наказав крижаний голос, але його власник не з*являвся з-поміж дерев, або просто був невидимим.
- А ти, Ноте? Виконав? - нетерпляче.
- Мій Лорде... - Сказав він низьким неприємним голосом - я зробив усе, що вимагалося, я...
- Але ж ти не старався...Ти заслуговуєш на кару... Круціо! - десь з-за дерев вилетів промінь оранжевого світла, і влучив прямо Ноту в серце. Він бився в конвульсіях, але за мить все закінчилося.
- Йди! - наказав голос.Він говорив повільно, від чого по венам розтікалися холодні цівки страху. Нот різко розвернувся і зник з поляни. На ній залишилася тільки одна постать. Пройшло декілька довгих митей і холодний голос прозвучав над замим вухом постаті...він їй шепотів...
- Белло... Белло... Моя віддана смертежерко...Щось трапилося? Чому ти останнім часом ослабла і зовсім не стараєшся?
- Мій Лорде... Я стараюсь як можу... але...
- Не сильно стараєшся...Але що?
Жінка мовчала.
- Говори! Інакше будеш покараа - знову зашепотів.
- Я... Я... закохалася... - нарешті сказала смертежерка.
Лорд Волдеморт вийшлв з-за дерев. Його змієподібне обличчя, червоні щілини - очі випромінювали злість. Але раптом він опанував себе і заспокоївся.
- Любов...любов...це банальне і безглузде почуття... - проказав ліниво - Не чекав від тебе такого... Може тобі приєднатися до Дамблдора? - останнє слово він вимовив з огидою.
- Ніколи, мій Пане... я ...ніколи... - прошепотіла смертежерка.
- Хм...І кого ж ти любиш, Белло?
Жінка мовчала. Волдеморт не довго думаючи, скористався виманологією.
О ні... Він чекав на цю відповідь... Він знав це завжди...
- Що ж... Мені дуже жаль, Белло... Ти була найвідданішою... Завжди виконувала завдання... Але я не терплю слабаків... - холодний голос відлунювався далеко в лісі.
- Мій Пане...
- Авада Кедавра!