Своїм виникненням Волохiвська школа зобов'язана головi Вовчанської земської управи В.Г.Колокольцову. Саме вiн у 1912-1913 р.р. вiдкриває ряд шкiл на територiї Вовчанського повiту,часто, витрачаючи на це власнi кошти .Розуміння необхідності розбудови народної школи ще раз підтверджує справді державну мудрість Василя Григоровича.
А справи з народною освітою на початку 20-го ст., були дійсно погані. У 1890 р. у Вовчанському повіті нараховувалося 53 однокласні школи, 2 двокласні, в яких навчалися лише 3701 учень, а вчителів було 58 чоловік. Завдяки старанням Василя Григоровича Колокольцова у 1910 р. уже нараховується 116 однокласних, 37 двокласних шкіл, 318 вчителів і 12703 учні. Не зупинився голова земської управи на досягнутому, тому що, незважаючи на позитивну тенденцію в рості кількості шкіл все ж змушені констатувати , що щороку поза навчанням залишалися сотні учнів, яким було відмовлено через «тісноту приміщень» і «брак вільних місць».
Приміщення сучасної Волохівської школи було збудоване у 1913 р. . Світлі і просторі класи, центральне парове опалення, здатність надати близько ста учнівських місць вигідно відрізняли цю будівлю від звичайних сільських хат, в яких функціонували тоді школи.
У цьому ж 1913 р. в новому приміщенні було відкрите земське двокласне училище, або, простіше кажучи, земська двокласна школа.
До речі, з відкриттям школи пов'язана курйозна історія, яку розповіла нам жителька села Волохівка Шемякова У.О.
«Василь Григорович особисто приймав роботу будівельників. Коли він проходив по залу одна з дощок скрипнула і прогнулася під ногою (Колокольцов був людиною масивною,важив близько 130 кг). Довелося будівельникам повністю перестилати підлогу і тільки після цього земство прийняло їхню роботу.»
Як припоминає Шемякова У.О. школу було освячено,співав хор півчих,всім дітям дали по кульку з цукерками,горіхами,пряниками.
З усіх типів початкових шкіл у Вовчанському повіті найбільше було земських, які створювалися і існували за рахунок Вовчанської земської управи і були підпорядковані Міністерству народної освіти. На другому місці були церковнопарафіяльні, які існували при церквах і підпорядковувалися Священному Синоду. Волохівська школа була створена і функціонувала за рахунок Вовчанської земської управи. Школа обслуговувала декілька населених пунктів (Волохівку, Караїчне, Бочкове, Чайківку, та ін.). Йшли в школу діти восьмирічного віку. Звичайно, не всі діти могли дозволити собі вчитися, але майнового цензу при вступі в школу не існувало. Навчальний рік був коротким і становив приблизно 130-140 днів. Починався він між вереснем - листопадом, а закінчувався у квітні - травні.
Часто траплялося так, що діти приходили до школи з великим запізненням і залишали її задовго до кінця навчального року.
Термін навчання у школі складав 5 років. В програму навчання входили такі предмети, як : Закон Божий, російська мова, церковнослов’янська грамота, арифметика, співи, малювання, праця. У невеликому обсязі давалася інформація з історії, географії, природознавства.
Шемякова Уляна припоминає вчительок,які навчали ще за царя-це Євгенія Михайлівна і Любов Ларіонівна (прізвища не припоминає).Всім дітям давали нові зошити і пера для письма,але підручників не було. По середам і п’ятницям в школу приходив піп який викладав Закон Божий і Молитви.
Після закінчення школи діти могли вступити або до Вовчанської вчительської семінарії, або до міського чотирикласного училища.
Слід відзначити гарне матеріальне забезпечення нашої школи. Знову ж таки дякуючи В.Г.Колокольцову Волохівська земська школа мала чудову бібліотеку.
.В роки Першої світової війни (1914-1915 рр. ) приміщення земської школи використовувалося як військовий госпіталь.
Революція 1917 р. , а потім громадянська війна, хвилі якої прокотилися і через наш край, значно ускладнили справу народної освіти.
Близько 2/3 населення були неписьменними, лише 150 чоловік на кожну тисячу вміли читати і писати. Справа ускладнювалася господарськими труднощами, розрухою і злиднями, заподіяними в роки війни.
Основним завданням Радянської влади у сфері освіти стала ліквідація неписьменності. У нашому селі діяли три школи лікнепу у с. Караїчне, Бочкове, і Волохівка.
Спогади Мітрохіної Ірини Євдокимівни, 1896 р.н., записані зі слів доньки, Мітрохіної Марії Костянтинівни :
«Мама не закінчила жодного класу, тому вона двадцятип’ятилітня , вже доросла, разом з іншими дорослими відвідувала школу лікнепу. Там можна було отримати початкові навички читання та письма. Звичайно , така школа не могла дати ґрунтовних знань, мама вміла тільки підписуватися. »
Старожили згадують, що на початку 20-х р.р. у наших селах розвивається спочатку 3- річна, а потім 4- річна початкова освіта. Школи першого ступеня, так називала їх офіційна преса. Але до 1928 р. навчатися в цих школах мали змогу тільки діти заможних селян, яким батьки могли придбати підручники, зошити, пристойний одяг.
В період колективізації на території наших сіл створюється 3 колгоспи :
С. Бочкове – «Імені Ілліча»
С. Волохівка – «Серго»
С. Караїчне – «Імені Енгельса».
У 1930-31 навчальному році початкова середня освіта стає обов’язковою. Держава за власний кошт забезпечує підручниками, навчальним приладдям дітей з бідняцьких сімей.
У 30-х рр. Волохівська школа стає семирічною. До 4 класів першого ступеня додається 3 класи першого концентру другого ступеня. Як і до революції школа розчинила свої двері для 8- річних хлопчиків і дівчаток. У цей період значно покращується матеріальна база школи, у школі працюють кваліфіковані вчителі, основним джерелом пед. Кадрів стало Вовчанське педагогічне училище.
Історія донесла нам прізвище директорів довоєнного періоду –
це :Вахнич Василь Іванович
Канівець Андрій Григорович
Купін Тихон Матвійович
Бочков Афанасій Аркадійович.
На жаль, нам про них відомо дуже мало.
Навчання у школі обірвала війна.
Під час Великої Вітчизняної війни заняття у школі було призупинено. Територію Волохівської сільської ради, як і всю територію Харківської області, було окуповано. Проте фашисти, як це не дивно, відновлювали на завойованих територіях діяльність початкових шкіл.
Вміти рахувати до 25, підписуватися і сліпо вірити в Бога ось і все, чому збиралися навчити фашисти своїх майбутніх рабів, «напівлюдей».
З 1 вересня 1942 р. почали діяти школи в селах Караїчне, Волохівка, Бочкове. Це були початкові школи, де діти повинні були вивчитися трохи читати, писати і рахувати. Діяли ці школи до лютого 1943 р. , коли наші війська звільнили рідний край від німецько- фашистських загарбників.
Що то були за часи і як вчилися при фашистах дізнається з розповідей очевидців тих подій. Згадує жителька с. Волохівка Романцова Т.Р. (1934р.н.).
«Німці примусили батьків вести дітей до школи. Також з примусу в школі працювали вчителі. На відкритті школи були присутні німецькі офіцери і нас змушували вітатися по - німецькому. Самих вчителів ми повинні були називати «пані вчителька». Займалися по старим букварям, тільки портрети вождів і гасла радянської влади були заклеєні. Вчилися ми у приміщенні колгоспного клубу, бо школа була розгромлена, шибки і двері були вибиті. Дітей у німецьку школу ходило мало».
А ось що згадує жителька с. Караїчне Мітрохіна М.К. (1934 р.н.):
«Я вчилася при німцях у Бочківській школі. Не пам’ятаю щоб когось примушували йти в школу насильно. Пригадую, що читався Закон Божий. Нас усіх шикували, а якийсь приїжджій батюшка виголошував проповіді».
Дійшли до нас і імена вчителів тієї старшої пори. Хромічкіна Марія Євгенівна, вчителька початкових класів, працювала під час окупації. Згадують , що до дітей відносилася дуже добре, жаліла їх.
Інна Сергіївна (прізвище не встановлено) – зовсім інший тип вчителя. Била дітей, постійно карала і ще й до того ж співпрацювала з фашистами, за що пізніше й була арештована. Проте, таких людей і вчителів були одиниці.
Вічна пам'ять тим , хто не зломився під п’ятою окупантів!
Після звільнення від фашистів відроджується радянська школа. У селі Волохівка відкривається семирічна україномовна школа, у с. Бочкове – семирічна російськомовна школа, а у с. Караїчне- 4-річна російськомовна школа. Навчання відновилося 1 вересня 1943 р..
Згадує Мітрохіна Любов Тихонівна (1935 р.н.) : «Навчатися було дуже важко. Йшла війна і все було для фронту, для Перемоги. Проте, бажання вчитися було – можливості не було. Писати доводилося на полях старих книжок і газет, чорнила робили з соку червоного буряка. Використовувати такі «чорнила» можна було тільки один день. Потім вони скисали і ставали тягучими».
Справи з підручниками були ще гірші. Один підручник був на декілька чоловік. В першу чергу, забезпечувалися книжками діти тих, хто воював, або помер на війні.
Ще один цікавий факт. Під час війни занять у приміщенні школи не проводилося. Школа функціонували як госпіталь. Уже у 70-х р.р., коли проводили капітальний ремонт школи, на стінах, під шаром штукатурки, були знайдені написи : «Вперед на захід! », «Всі сили на розгром ворога та написи які прославляли «вождя» товариша Сталіна.
Після війни, до 1949 р. приміщення школи використовували як склад. « Глубінка » - так називали його місцеві жителі. Саме сюди колгосп і населення здавали державі вирощене зерно. І тільки у 1949-1950 навчальному році відреставроване приміщення почало діяти як школа.
Заглянемо і ми у клас зразка 1950 р. Нічого «зайвого». Дошка, парти, лавки для сидіння. На стінах 2-3 гасові лампи. Тільки з середини 50 – х рр. з’являються квіти, наочність, підручники, зошити …
Запитайте, навіщо гасові лампи ? Справа в тому, що в повоєнні роки займатися доводилося у 2 зміни. Волохівська школа обслуговувала територію сіл Волохівка, Бочкове, Караїчне, Тюріне, Славгородське, Чайківка,Охрімівка,Покаляне,Зибіне. Існували паралельні класи (8,9,10 кл. з 1949-1950 н.р.). Середня наповнюваність класу 14-15 чоловік.
У 1950 Р. Волохівська школа стала 10-річною, а у 1953 р. відбувся перший випуск 10 класу. Придивимося до старої фотографії і згадаємо імена тих, хто відроджував шкільну справу у важкі повоєнні роки.
Один із перших директорів школи після війни був Синельник Олександр Карпович,який був родом з Москви.
Завуч школи Любченко Іван Борисович. Вчитель історії і Конституції СРСР. Почав працювати ще до війни. Воював, але учні згадують, що у формі його ніколи не бачили. До 1952 р. саме він був директором Волохівської школи.
Ляшенко Зіна Юхимівна- вчитель української мови і літератури , вела свій клас, як класний керівник, аж до випуску. Згадують, що вона ніколи не кричала і не грубила дітям, але її всі поважали і , навіть, трохи побоювалися. Ліхачова Віра Василівна – вчитель російської мови і літератури, Купін Василь Іванович – бувший фронтовик, читав російську мову і літературу з 1951 року.
З любов’ю згадують колишні випускники вчительку початкових класів Прядко Анастасію Петрівну. Дітлахам вона замінила маму, зустрічала і випроводжала з школи.
Центральна фотографія - молода і вродлива жінка із спокійним і трохи суворим поглядом – це директор школи Шатохіна Людмила Федорівна. Народилася вона в 1926 р. в м. Вовчанську. Під час війни разом з сім'єю евакуювалася в Казахстан. Працює в агітбригадах. Після війни повертається у Вовчанськ і вступає в Харківський державний університет ім. Горького , який закінчує у 1950 р. Деякий час працює вчителем. З 1952 до 1981 р. – Людмила Федорівна – директор Волохівської школи. Всі, хто працював з нею, її учні, відзначають розум, працелюбство, строгість і водночас, надзвичайну людяність цієї жінки. «Серце, віддане дітям» можна сказати про неї. Тепло душі, свої знання, майже половину свого життя Людмила Федорівна подарувала дітям, школі. Портрет Шатохіної Л.Ф., як кращого директора школи, прикрашав Дошку пошани районного відділу освіти. Людмила Федорівна була нагороджена медаллю «Ветеран праці», «За доблесну працю», нагрудним знаком «Відмінник народної освіти».
Разом із своїм чоловіком , Шевцовим Ігорем Леонідовичем, Людмила Федорівна започаткувала учительську династію : дві доньки (Вікторія Ігорівна і Світлана Ігорівна) , онука (Ступак Галина Сергіївна) стали вчителями Волохівської школи.
Вчителі, що працювали на той час у Волохівській, Карайчанській, Бочківській школі були, в основному, випускниками Вовчанського педагогічного училища і тільки двоє (на початок 50 – х рр. єдині на весь район) – Шатохіна Л.Ф. , Шевцов І.Л.- мали вищу університетську освіту.
Важкі часи періоду повоєнної відбудови переживали і учителі і їхні учні. Не всі діти могли віддати свої сили навчанню. Доводилося працювати , щоб купити собі обнову, новий зошит, сходити в буфет. Романцова Т.Р. згадує, як доводилося ходити на заробітки, добувати торф на підприємстві «Червоний торфяник», щоб назбирати грошей на сяке-таке плаття.
Багато дітей змушені були залишити навчання і йти працювати в колгоспи.
Приказ №6
По Волоховской средней школе от 15.09.1955 г.
Учеников 8-б класса Деминову Светлану и Деминову Валентину не считать по Волоховской СШ, так как они выбыли на работу в к-з «Ілліча» в с. Бочково.
Такі накази досить часто зустрічаються в 50 – х р.р .Ще одна ознака тієї доби – плата за навчання у 8-10 класах, яка, за згадкою Зюзенко Л.В., становила 240 карбованців.
Приказ №5
По Волоховской средней школе от 5.09.1955 г.
Имеющим справку с Волчанского Райсобеса детям почивших воинов, инвалидам 2 группы , дети учителей освобождаются от уплаты за обучение.
Ученики 8-10 кл. :
Безменов Николай- отец погиб на фронте
Митрохин Иван- отец пропал безвести
Ляшенко Нина- дети учителей
Любченко Лидия- дети учителей
Потрясай Николай- сирота
Купина, Рябченко, Бочков …
Немає потреби зараз перераховувати усі прізвища. Цікавий сам факт, адже основна теза радянської влади у галузі освіти – безкоштовність і доступність.
Діти, які не пішли працювати, не стояли осторонь колгоспного життя. Школярі допомагали колгоспникам вирощувати і прибирати врожаї. Випускники тих років згадують, як доводилося взимку ламати кукурудзу на засніжених полях, молотити снопи пшениці на спеціальній машині, влітку, часто навіть вночі перевозити колгоспне сіно.
Вчителі працювали разом з дітьми. Виконували не тільки фізичну роботу. Школа була агітаційним осередком. Увечері, залишивши сім'ю, дітей вчителі йшли до клубу , на збори колгоспників з агітвиступами, політ інформаційними заходами.
У 50 – х р.р. поповнюється вчительський склад нашої З початку 50 х років працює в школі вчитель математики і фізики Гребенюк (Потапенко) Віра Олексанрівна з села Чайківка. Вона прекрасно знала свій предмет. Була вимогливою але дуже любила дітей. Варто було дитині заплакати під час відповіді і вчитель уже не могла поставити двійку чи іншу пагану оцінку. І діти теж відповідали їй любов’ю,і мріяли, щоб вона в них була класним керівником. З 1958 р. працює Сапожник Галина Миколаївна на посаді вчителя фізкультури. Уроженка м. Ленінград (1935 р.), вона закінчила спочатку семирічку в Донецькій обл., потім Макіївське педагогічне училище (спеціальність - вчитель початкових класів). За направленням працює в Харківській обл., а у 1958 р. оселяється у Волохівці. На «посту» фізкультурника Галина Миколаївна проявила себе з найкращої сторони, навіть, стала кандидатом в майстри спорту по мотоспорту. У Волохівській школі працювала і як вчитель фізкультури, і як вчитель початкових класів, заміняла на досить значний період вчителів німецької мови, біології, географії. Згадує вчитель Новікова В.І. :
«Це було на початку 80 – х р.р. Біля школи хлопці розглядали мотоцикл. Жартуючи, за пропонували Галині Миколаївні прокататися.Яким же було здивування і захват присутніх, коли вона промчала на цьому мотоциклі по вулиці.»
На заслужений відпочинок Галина Миколаївна пішла у 1985 р., пропрацювавши в школі майже 27 років.
З 1952 р. працює у Волохівській школі Зимовська Ніна Миколаївна, викладає українську мову і літературу. З 1959 (після закриття десятирічки) працює до 1966 р. у Бочківській семирічній школі. З 1966 р. і до виходу на пенсію у 1985р. працює у нашій школі. За сумлінну працю була нагороджена грамотами обласного і районного відділів освіти. Випускники з вдячністю згадують доброту, людяність і високий професіоналізм Ніни Миколаївни.
Тут доречно буде згадати ще одного вчителя, Зимовського Олексія Михайловича, чоловіка Ніни Миколаївни. Він з 1951 р. викладав у нашій школі музику, німецьку мову, працю. Веде музичний гурток при клубі та школі. Хор під його керівництвом був неодноразовим призером районних оглядів. Олексій Михайлович чудово грав на багатьох інструментах : гітара,домбра,баян,скрипка,до речі смичка скрипки багато хто з хлопців –бешкетників побоювався.
Згадує Новікова В.І. :
«Яскраво запам'яталося Олексій Михайлович у робочому халаті, а за ним ватага хлопців з різних класів. У руках у кожного гвіздки, молотки, рейки - це після уроків здійснюють обхід школи і шкільного подвір’я. Десь щось підкрутити, полагодити, відремонтувати - і все це у позаурочний час і з великим задоволенням». Що можна додати – Олексій Михайлович – людина з золотим серцем і золотими руками. На жаль Олексій Михайлович виїхав у 1980 р.
Син Ніни Миколаївни і Олексія Михайловича Зимовський Анатолій Олексійович, продовжуючи справу батьків, з 1982 р. також працює у Волохівській школі вчителем. З 1988 по 1997 він працював завучем школи. Вчитель велику увагу приділяє екологічному вихованню учнів.Ним була написана праця "Червона Книга Вовчанського району. Створив сайт школи.
Ветеран праці, нині пенсіонерка, Зюзенко Любов Василівна, закінчивши Вовчанське педагогічне училище, прийшла в школу у 1954 р. спочатку як піонервожата, а з 1958 р. працює вчителем початкових класів. В період з 1960 по 1966 р. працювала у Бочківській школі. На пенсію пішла у 1987 р. За роки вчителювання (33 роки - солідний стаж) Любов Василівна випустила у «велику школу» не одне покоління школярів, зуміла наділити їх любов’ю до знань, кращими рисами людського характеру. Праця Зюзенко Л.В. відзначена грамотами обласного і районного відділів освіти.
Розповідь про учителів , які все життя присвятили нашій школі, була б неповною, якщо не згадати ще одного педагога. Шевцов Ігор Леонідович артилерійський офіцер, учасник бойових дій, орденоносець - він прийшов у нашу школу разом зі своєю дружиною, Шатохіною Л.Ф., після закінчення ХДУ ім. Горького. В школі викладав географію, вів туристичний гурток. Майже увесь вільний час Ігор Леонідович віддавав дітям, за що діти платили йому любов’ю.
Згадує Романцова Т.Р. :
«Завжди чисто виголений , акуратний, підтягнутий він був прикладом для нас, вчив слідкувати за собою. Біда тому хлопцеві , який прийде до нього на урок в не начищеному взутті. Ігор Леонідович ніколи не кричав, не ображав дітей, але на його уроках завжди була залізна дисципліна. Вмів і любив жартувати. На уроках сумувати не доводилося. Ігор Леонідович знав безліч анекдотів, історій, надзвичайно цікаво викладав свій улюблений предмет - географію. Розказував , як вступив у Одеське артилерійське училище : «Іду по вулиці, чую - кричить –хто хоче вчитися там-то і там-то, ну я і згодився, так і вивчився».І ми, малі, вірили. Може, саме так і веселі історії і підтримували нас у ті важкі роки, не давали нам падати духом».
Згадує Новіков В.П. , класним керівником якого у 8 кл. був Ігор Леонідович :
«Наш туристичний гурток гримів не тільки на район , а й на всю область. Багато сил і енергії вклав Ігор Леонідович , щоб зробити нас справжніми туристами. Розпорядок дня в період тренувань був дуже жорсткий. Уроки, після уроків до п’яти вечора ми повинні були поїсти, обов’язково підготувати домашні завдання. З 17-00 починалися тренування».
У 1959-1960 навч. році Волохівська школа стала восьмирічною.
Пройдемося подвір ям Волохівської восьмирічної школи. Від входів простяглися бузкові алеї, обабіч квітники. Ліворуч (якщо стояти обличчям до школи) – ділянки, по яким, стараннями Шевцова І.Л. і Вєтрової Олександри Іллінівни (вчителя зоології) посаджений сад. Трохи далі – «куточок туристів»- клени, що утворили галявину, на якій вкопаний стіл. Тут збирається туристичний гурток. Спортмайданчик : волейбольний, баскетбольний, ворота для гри в футбол, турнік, бум. За школою - кролеферма. Ближче до дороги повністю обладнаний географічний майданчик - гордість Ігоря Леонідовича. Далі вглиб – ділянки, що тоді займали площу до 2 га. Випускники згадують про свою роботу на ділянках : «Чого тільки там не сіяли - згадує Мітрохіна Л.Т.- буряк, картопля, капуста, помідори, кукурудза, бахчеві… Важко, навіть перелічити. Волохівська школа була постійним учасником районних , обласних і, навіть , республіканських виставок юних натуралістів. У 70-80- х р.р. покращується матеріальне становище радянських людей. Держава все більше і більше уваги приділяє школі .Збільшується заробітна плата, школа забезпечується необхідною наочністю, таблицями, картами, навчальними посібниками, формується шкільна бібліотека. Скажімо, у 1978 р. нашій школі було виділено 960 карбованців на придбання лиж, спортивних снарядів, спорт. Інвентарю.
Не втрачають пальму першості наші туристи. Команда Волохівської школи неодноразово займає перші місця на районних змаганнях, виїздить на обласні туристичні зльоти. Велика заслуга в цьому Романцової Світлани Ігорівни, спочатку вчителя географії, потім директора школи, яка прийшла вчителювати після смерті батька, Шевцова І.Л. Разом з Світланою Ігорівною діти здійснювали багатоденні туристичні походи. Пам’ятним для багатьох випускників є похід до витоків річки Вовча.
Налагоджена була в школі і спортивна робота, якою опікувався вчитель фізкультури Потапенко Іван Микитович. Діти отримували розряди по лижному спорту, по туризму, успішно здавали на «золото» і «срібло» нормативи ГТО.
У 1981 р. директором школи стає Крушедольський Микола Миколайович, математик за фахом, нині - директор школи №3 м. Вовчанська. Під його керівництвом було поміняне парове опалення в школі,відремонтовані будівлі.
З 1983 по 1997 р. директором Волохівської школи працювала Романцова Світлана Ігорівна.
Хочеться згадати вчителів, які тоді працювали в нашій школі , до речі , деякі працюють і зараз.
Рєчкіна Лариса Федорівна, математик, завуч школи. Маслова Людмила Вікторівна, починає як піонервожата, потім вчитель праці. Соляник М.Н., вчитель математики, нині працює в Малововчанській школі, Донченко Надія Іванівна, вчитель української мови і літератури, нині вчителює у Шевченківськову районі Харківської обл. Рибка Галина Іванівна, нині голова методкабінету Вовчанського відділу освіти. Сидоров Микола Іванович, вчитель математики, Потапенко Іван Миколайович, вчитель фізкультури. Новікова Вікторія Ігорівна , вчитель початкових класів. Третяк Людмила Дмитрівна, виховитель групи продовженого дня,вчитель початкових класів. Гужа Тетяна Іванівна, піонервожата, нині директор Вовчанськохуторської школи, Лобур Людмила Іванівна, математик, нині завуч Вовчанського медучилища. Душена Ірина Олексіївна- вчитель початкових класів. Чугун Віктор Анатолійович, вчитель фізики. Чугун Інна Олексіївна, вчитель математики, згодом - завуч з виховної роботи. Родітєлєва Алла Леонідівна, піонервожата. Роменський Дмитро Іванович, вчитель співів.
Педагогічний колектив успішно вирішує завдання по вихованню підростаючого покоління. Вчителі школи беруть активну участь у районному конкурсі «Вчитель року» (переможці – Сидоров М.І., Новікова В.І., Романцова С.І. ) У школі працює декілька гуртків. Кінофотогурток очолював Сидоров М.І. В школі була власна фотолабораторія, а кабінет фізики перетворювався у міні - кінозал. Ахтирський Олексій Федорович вів танцювальний гурток. Діяв гурток «Умілі руки».
Учні разом з класними керівниками , вчителями - предметниками постійно виїжджали на екскурсії в Харків. Їздили діти і в Полтаву, Київ, Москву, Кострому, Кишинів, Мінськ та ін. Кошти на поїздки давав колгосп, заробляли самі діти, здаючи металобрухт і макулатуру.
В школі було забезпечене і харчування дітей. Там, де зараз кабінет історії, працював буфет і їдальня. Пізніше їдальню перенесли в приміщення суч. Магазину фірми «Істок» , буфет працював у приміщенні сучасного кабінету директора. В їдальні харчувалися безкоштовно. Продуктами забезпечував колгосп.
Окрім безкоштовного харчування, колгосп забезпечував школу транспортом для поїздок на різноманітні змагання, коштами для закупівлі форми для команди футболістів, костюмів для команди юних пожежників та ін.
Школярі ставали в пригоді колгоспу, коли не вистачало вільних робочих рук. Восени учні чистили буряк, очищали початки кукурудзи, весною саджала городину, пололи, влітку заготовляли зелену масу, збирали лікарські рослини…
Завдяки старанням випускників перед школою, та між школою і пам’ятником було насаджено невеликий парк. Зараз ми маємо змогу милуватися чудовими березами,горобиною ,кленами, акацією. Велика заслуга у вирощенні цих парків належить вчителям Сидорову Миколі Івановичу та Зимовському Анатолію Олексійовичу.
З 1989 р. Волохівська восьмирічна школа стає дев’ятирічною. Звичайно, частину учнів не влаштовувала неповна середня освіта, яку давала наша школа. Діти продовжували навчання в повних середніх школах м. Вовчанська. Ситуація булла виправлена у 1993р. У 1993- 1994 р. у Волохівській школі відкрився перший за багато років випуск учнів з повною середньою освітою .(Білецький Михайло, Груздо Л., Садовська Л., Литовченко С.)
У травні 1997 р. змінилося керівництво школи. Романцова С.І. переходить на посаду голови Волохівської сільської ради. Новим директором стає Чугун Інна Олексіївна, математик за фахом. В 2005 році школу очолює молодий філолог і історик Ступак Михайло Леонідович. Омолоджується колектив школи, приходять молоді вчителі. Покращується виховна і навчальна робота в школі Учні стають переможцями районних олімпіад. Як вчитель історії і права Ступак М.Л. високо піднімає рівень викладання цих предметів.
В 2008 році директором школи становиться вчитель фізики Вовчансько-Хутірської школи Бородавка Вячеслав Сергійович. А з 2013 року - Чичеріна Ольга Василівна - вчитель української мови і літератури.
Педагоги Волохівської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів успішно працюють над примноженням досягнень попередніх поколінь вчителів.
Згадаємо поіменно тих кому наша школа дала відмінні знання, тих ким пишалися вчителі. Випускниці 1955 р. Любченко Валентина і Микитенко Галина отримали срібні медалі.
Грамотами «За відмінне навчання і зразкову поведінку» були нагороджені : Маслова Н. (1967- випуск), Кривошеенко Т., Мірошніченко В., Шевцова С. (випуск - 1968 р.), Таратущенко О., Мірошниченко Н., Купіна Л., Дергоусова Н., Зимовська Г. (випуск-1969 р.),Долгова О., Неронова Т. (1971 р.), Таратущенко В. (1973 р.), Новікова В. (1974 р.), Мітрохіна Л. (1975 р.), Уварова Л., Садовська Л. (1978 р.), Уварова Н., Садовська Н., Потапенко В., (випуск-1979 р.), Уванова Л., Безменова І., (випуск - 1991 р.)
Срібними медалями були нагороджені : ), Скидан І., (випуск - 1998 р.).Романцова І., Заграфапуло О. (випуск - 1999 р.), Мірошніченко Д., (випуск-2000р. та інші.
За роки свого існування – 100 років -школа випустила у велике життя тисячі дітей. Серед них ректор Бєлгородського педінститу,тепер універсітету Камишанченко Микола Васильович,керівники підприємств Мірошниченко В,Садовська Л,Зимовська Г. Керівник медичної установи –Гуньковська Л, директор школи Романцова С.Серед випускників кандидат біологічних наук Микитенко Г.В школі навчалися видатний інженер-технолог Шемяков Борис,який загинув від великої дози випромінювання. Тут навчалися майбутні генерали та високопоставлені військовоначальники Мітрохін Іван,Ліхачов Анатолій,Маслов Федір,Кузнецов Анатолій,Герой Радянського Союзу-Сабельніков Федір Сидорович. В школі навчався письменники Шевченко Л.А.,який написав книгу « Всем смертям назло» і Мудраченко М.Р.Зі стін школи вийшли майбутні інженери,вчителі і лікарі, військові і працівники сільського господарства. Будемо надіятись, що школа ще довго буде існувати,та даватиме міцні знання і випускатиме учнів,якими всі будуть пишатися.
Автори- Романцова Світлана Ігорівна, Ступак Михайло Леонідович
Доповнення і правка Зимовський Анатолій Олексійович
Друк Зимовська Інна
