Через социальную сеть фейсбук я узнал о готовящемся марше "разноцветных" в Одессе на 19 августа. Здесь же христианские группы отреагировали и  стали собирать народ на акцию протеста. Я был также приглашен. Я с удовольствием воспользовался приглашением из тех соображений, что меня очень сильно беспокоит тема духовной атмосферы в моей стране. В частности, поднимающая голову Соддомская мерзость. Был на месте уже в девять утра. Но ... оказалось опоздал. Так как вся территория проведения обеих акций была оцеплена по периметру полицаями и забором. До недавних пор я ничего против милиции не имел. Но то, что сейчас вижу ментами уже назвать нельзя. Это настоящие полицаи - антинародное военизированное угрупирование. Вот что я увидел со стороны Деррибасовской.

Надо было подойти поближе до памятника Дюку. Тож пришлось обходить по Екатерининской. 

Заметьте, здесь еще памятник Дюку отлично просматривается. Хорошо видно христианских активистов.

А здесь уже пригнали автобусы с военными и выставили заслоном таким образом, чтобы максимально ограничить обзор площади возле памятника. Поэтому, собственно, когда прошел их марш, то об этом узнали лишь по речевкам, которые они прокричали. Весь марш занял считанные минуты. Когда лгбтешники героически преодолели пространство, в конце которого их снова погрузили в автобусы и увезли в "безопасное место". Это даже хуже зоопарка, где животных можно хотя бы рассмотреть. :-)

А вот и радикалы.

Снял просунув объектив через ячейку сетки.

Без этого депутата за оградой было бы реально скучно! МОЛОДЕЦ. Питается воззвать к чести и совести полицаев. Обличает их. 

Также очень понравилась журналист, которая не переставая шевелила толпу, задавая вопросы и комментируя. Эти двое - отличная команда на Божьей Ниве.

У девушек спрашивают их мнение о происходящем. Согласны ли они с тем, чтобы парни были гомиками .... Девушки оказались против. )

А мы, христиане, ничего не боимся! Мы продолжаем стоять и нести Слово Божие в массы. Слава Господу!

И напоследок. Морвокзал. Лепота!

Вот только я ощутил разочарование, возмущение и озадаченность. Практически все, кого вы видели на снимках, как и я - приезжие. Потратили свое время, деньги, пренебрегли своими интересами и планами, только для того, чтобы поддержать наш славный город в противостоянии содомскому греху. Мы стали в защиту наших детей. А Одесса ко всему этому отнеслась потрясающе равнодушно и цинично. Где многотысячные церкви? Где пастыря и духовенство? Не вы ли должны в первую очередь вставать на защиту своей земли от Сатаны? Но нет ... вы погружены в сон .... Так и Христа не встретите! Пройдет Он мимо вас, спящих ...

Ось таку модель освіти пропонує нам ліво-ліберальне західне суспільство і нав'язує її нам через антидискримінаційну комісію при МОН.

Сутність змін, що пропонує антидискримінаційна комісія для підручників українським школярам!

Тобто збоченці виявляється стали ПІДНЕСЕННИМИ після ПОБИТТЯ МИРНИХ громадян-християн! "На піднесенні опісля КиївПрайду, який відбувався на вихідних, EL*C (Європейська Лесбійська* Конференція) дуже рада повідомити, що наступна конференція відбудеться з 12 по 14 квітня 2019 р. у столиці України." Ось така заява пролунала від пропагандистів збочень, яких закидають грантовими грошима з приватних фондів, щоб зруйнувати традиційні сімейні підвалини України! Будемо спати далі, християни?

https://www.insight-ukraine.org/uk/news/article/39...a-lesbiyska-conferentciya-2019

Все чаще на просторах интернета встречаю якобы научные статьи в которых "освещаются" последние достижения научной мысли. Но на поверке оказываются настолько беспросветной чушью, что просто ни в какие ворота не лезет!!! Особенно меня раздражает тема о якобы возможных в ближайшее время путешествия во времени! Извините за каламбур. При чем базируется это утверждение на обнаружении частиц, имеющих скорость перемещения в пространстве выше скорости света в безвоздушном пространстве! Спрашивается какая здесь может быть взаимосвязь? нашел "объяснение". Дело в том, что свет несет в себе информацию о происходящих событиях. Поэтому, если перемещаться быстрее света, то можно считать эту информацию в обратном порядке. Это все равно как пустить киноленту в обратном направлении. Но СТОП! Считать информацию и переместиться во времени - это совершенно разные темы! Если вы претендуете на непредвзятость научного изыскания, то пожалуйста, называйте вещи своими именами. Настоящая наука - это прежде всего: точность формулировок!   

Это только малая часть из тех несуразниц, которые наводнили медиа пространство. Последнее событие, которое меня просто убило.

Человек, создавший вокруг себя антураж интеллектуального небожителя,  рассуждает о Законах Вселенной, Вплетает в кучу физику, астрофизику, квантовую физику запутанных частиц, метафизику и еще не известно что. И при этом заявляет, что скорость света -12 м / сек ....!!!!  Не знаю, поймет ли меня читающий эти строки, ну да ладно. Имеющий ум да поймет.  Такая откровенная ложь и элементарное не владение общедоступной информации меня просто не могло оставить равнодушным. 

И что я получил в ответ? Вначале меня уличили в некомпетентности, а затем обозвали всезнайкой. ))) Извините, господа хорошие. Я знаю о том, что ничего не знаю. Но и вешать мне макароны на ушные раковины тоже не позволю. 

Для чего это я написал? ... так ... высказаться и .... попросить тех, кто считает себя человеком разумным, почаще включать собственные мозги. Не говорите о том, чего не знаете. Не засоряйте информационное поле флудом. Не ведитесь на авторитет, особенно интернетовский. Знайте, что лучше знать меньше, но качественно, чем обо всем и ни о чем конкретно. 

И помните: - где мало мозгов, там много слов.

 

п.с. Прочитал комментарий одного человека. Мне понравился. Хочу его процитировать: - "Да понимаешь, не люблю, когда вешают лапшу на уши. В политике я стараюсь помалкивать, поскольку всего не знаю во-первых и во вторых, авторитетных мнений с прогнозами до ближайшего рассвета, даже самого туманного высказать не могу. Там так все зыбко. Но у меня университетский диплом по физике, и столь очевидных нелепостей терпеть не могу. Ну оставим на совести автора эту публикацию, позкольку такие "бзики" проскакивают и в таких авторитетных изданиях, как "Комсомолка". Терпеть не могу, когда известные журналисты с умным видом произносят глупейшие вещи, поскольку абсолютные валенки в предмете изложения. Там уж точно нужно иметь консультанта по науке. Пример: моя тетка окончила МВТУ им. Баумана и работала научным консультантом б Агенстве Печати "Новости". Там ведь в советские времена стоило лохануться в научно-технических понятиях, и издание сразу теряет престиж."

 

 

АВТОР: ЦЕНТР ІМ. Д.ДОНЦОВА. 18 ЧЕР 2018 В 23:15

Нещодавні події знову актуалізували у суспільній свідомості та ЗМІ загрози українській ідентичності та державі з боку агресивних, антидуховних практик імперської доктрини неолібералізму (постмодернізму, глобалізації, гендеризму, фемінізму, квір-культури та ін.). У дискусіях, що розгорнулися, часто бракує наукової та філософської глибини. Наш Центр постійно займався осмисленням цих загрозливих для національного буття явищ. З метою увиразнення для зацікавлених націософського трактування проблеми пропаганди гомосексуалізму, передруковуємо статтю секретаря Центру Донцова професора Петра Іванишина.

У дивному й часто незрозумілому світі ми живемо. Світі дуже гуманістичному, але чомусь переважно нелюдяному. Світі дуже поліконфесійному, але чомусь переважно безбожному. Світі дуже толерантному, але чомусь переважно не стосовно традиційних національних та християнських вартощів. Світі глобального поширення лібералістичної демократії, де чомусь окрема людина і цілі народи позбавлені свободи. Воістину, праві були Фрідріх Гельдерлін та Мартін Гайдеґґер, коли окреслювали нашу епоху, епоху Нового часу, як “час ночі світу”. Таки сутеніє, якщо поглянути не на яскраві здобутки цивілізаційного, науково-технічного прогресу, а зазирнути у буттєві глибини, у сфери культури, духовності, людяності… І за останні п’ятдесят-шістдесят років це посутеніння лише прискорилося.

Прямим і промовистим свідченням поглиблення “ночі світу” після другої світової війни стало масове утвердження й розповсюдження неоліберальних “загальнолюдських” ідеї та практик, споріднених між собою (вестернізації, мультикультуралізму, атеїзму, сексуальної революції, неофемінізму, глобалізації, постмодернізму, апатридства, порнографізму, “радикальної демократії”, “воєнного гуманізму” та ін.), зокрема й так званої “культури секс-меншин”, “культури геїв і лесбійок” (чи ще “квір-культури”). Із здобуттям Україною незалежності, не без політичного тиску з боку Євросоюзу і США, пропагування гомосексуалізму стало відчутним і в нашій країні. Спеціалізовані видання, клуби, організації, тусівки, вечірки, дискотеки, псевдохудожня творчість, телепередачі, гей-паради, квір-зорієнтована мода, різні шоу, публічне і горде визнання у своїй нетрадиційній орієнтації передусім успішних людей – відомих політиків, дизайнерів, письменників, зірок шоу-бізнесу, бізнесменів тощо – все це сприяє утвердженню в суспільній свідомості сучасного покоління українців думки про те, що гей-лесбійство треба не просто ігнорувати чи толерувати, а й навіть шанувати як певну культурну, естетичну та політичну – “демократичну” – цінність, і як статеву норму також. Але це тільки початок. Руслан Кухарчук, лідер руху “Любов проти гомосексуалізму”, часто застерігає від агресивності та підступності квір-спільноти, яка, і це підтверджує ситуація в низці західних країн, нав’язує іншим людям “справжній гомо-диктат”, вимагаючи правової та релігійної легалізації одностатевих шлюбів, легалізації поняття сексуальної орієнтації в трудовому законодавстві (а це може означати не лише право на роботу, наприклад, у дитсадках і школах, а й уведення обов’язкових так званих “антидискримінаційних” квот для секс-меншин), запровадження у школах уроків толерантності щодо гомосексуалізму (наприклад, в межах так званої “гендерної педагогіки”), забезпечення права гомосексуалістам усиновлювати дітей, уведення кримінальної відповідальності за критику гомосексуалізму тощо. Як бачимо, претензії досить глобальні, але чи виправдані?

Що ж, новітню – постмодерну – західну цивілізацію часто ототожнюють із космополітичним Вавилоном чи глобалістичною Вавилонською вежею, але, мабуть, не була б недоречною й асоціація тут із біблійними Содомом та Гоморрою. У постімперський період до цієї цивілізації намагаються прищепити й нашу країну. Якщо до 1991 року в Україні гомосексуалізм (ще – содомія, педерастія, мужоложство, уранізм тощо) вважався кримінальним злочином, то зараз, переважно під впливом постмодерних інтелектуальних середовищ (що засвідчують, наприклад, лібералістичні часописи “Ї”, “Критика” тощо), ЗМІ та чинників мас-культури, для багатьох став, якщо не чеснотою, то принаймні нормальним явищем (тобто нормальною “психосексуальною орієнтацією”, ознакою “сексуального здоров’я”, однією з природних форм статевого акту тощо). Чи так воно насправді? Поглянемо на це явище з різних поглядів.

З погляду психології, гомосексуалізм – це в абсолютній більшості випадків набута (а не вроджена) форма душевного захворювання, різновид перверсії (поруч із садизмом, мазохізмом, педофілією, фетишизмом тощо). Йдеться про статеве збочення, “протиприродний статевий потяг до осіб своєї статі”. Хоча гомосексуальну аномалію можуть спричинити хвороби головного мозку, наркоманія, деякі види отруєнь тощо, а можливо, й генетичні патології, найбільшу роль відіграють все ж зовнішні фактори – виховання, соціальне оточення, вплив сім’ї, друзів, ЗМІ, літератури, фільмів, комп’ютерних ігор, інтернету тощо. Цікавими можуть видатися дослідження тих психологів, які вказують на ключову роль нормальної, здорової сім’ї у вихованні нормальної сексуальної (і не лише) орієнтації в дитини. Фахівці (наприклад, Д.Шпірер, Л.Джілберт, Дж.Ніколсі та ін.) твердять, що не випадає говорити про природність гомосексуалізму, що це набутий фактор, спричинений насамперед неправильним батьківським вихованням (чи відсутністю такого). Бо кожен із батьків відіграє ключову й унікальну людинотворчу роль, коли виховує, навчає й дисциплінує своїх дітей, коли стає для них прикладом, авторитетом, який допомагає долати внутрішні і зовнішні деструктивні потяги.

Відомий психолог Нейл Вайтхед зазначає, що “життя мужчини-гомосексуаліста” “є психічним порушенням”, що “психічні проблеми дійсно пов’язані із гомосексуалізмом”. Як приклад він наводить велику (у три рази вищу, ніж в гетеросексуальних людей) схильність гомосексуалістів до актів суїциду. Причому тиск суспільства тут відграє незначну роль, бо така статистика характерна і для тих країн, скажімо, Нової Зеландії, де толерантність до гомосексуалізму навіть вища, ніж у США. З іншого боку, психологи вказують на схильність гомосексуалістів і до соціопатичної поведінки, і до безвідповідального проміскуїтету, що катастрофічно прискорює поширення епідемії ВІЛ-СНІДу. Цікавим і промовистим доказом на користь того, що гомосексуалізм належить таки не до вроджених, а набутих хвороб, можуть бути численні свідчення психологів (наприклад, Р.Спітцера, С.Джонса, М.Ярхауса та ін.), про те, що гомосексуалізм піддається лікуванню, тобто нетрадиційну сексуальну орієнтацію можна змінити на традиційну.

Інша психологічна позиція – гомосексуалізм, мовляв, не є хворобою – ґрунтується на рішенні Американської психіатричної асоціації 1973 року. Однак ця позиція чомусь не схильна враховувати принаймні три речі. По-перше, далеко не всі психологи визнали (і визнають) рішення АПА науково обґрунтованим. По-друге, досі не спростованою є інформація про те, що чимало членів АПА самі були явними чи прихованими гомосексуалістами, а отже, були зацікавленими щодо цього питання. По-третє, потребує детальнішого розгляду припущення, про політично-замовний характер цього рішення, враховуючи схильність неоліберальної ідеології (що тотально утвердилася у повоєнних США) стимулювати гомосексуальні (як і інші антикультурні) нахили у суспільстві. Не випадково Стівен Епстайн у 1987 році вказував, що метою “геївської політики” є “повалення [існуючого] сексуального порядку”. Як видається, у деяких країнах цього ідеалу за сприяння потужних гей-лесбійських лобі вже майже вдалось досягнути.

З погляду онтології, тобто філософії буття, гомосексуалізм стає прогнозованим виявом деструктивних процесів буттєпокинутості (чи, в іншій термінології, обездуховлення): нігілізму, спустошення, знекоріненості тощо окремої людини і цілих народів. При цьому нігілізм витлумачують як процес знецінення вищих цінностей – ідеалів, принципів, норм, правил, цілей тощо – усього того, що встановлено над сущим. Таке знецінення, на думку філософа Мартіна Гайдеґґера, призводить зрештою і до втрати цінності й сенсу саме суще, а отже, й людину. Ключовою тезою нігілізму стає гасло: “Бог помер”. Саме від нього беруть початок інші нігілістичні гасла уже доби постмодерну, які з кумедною наполегливістю проголошують смерть людини, історії, національної держави, культури, нації, літератури, науки, філософії тощо, а також традиційної статевої ідентичності.

Спустошення – ще один вияв буттєпокинутості – виражається у процесі злотворення: у спустошенні людського буття, у покинутості життям, у перетворенні всього – світу, людини, землі – у пустелю. М.Гайдеґґер вказує, що спустошення випливає з людської гордині, з “волі до волі”, з гуманістичного бажання панувати над сущим, яке призводить до скочування людини у Ніщо, у небуття. Тобто призводить до беззмістовності людської дії, до нищівної деієрархізації, до “служіння ідолам”, до світових війн, до перетворення світу у “несвіт”, в об’єкт, у “ринок”, до технічного рабства, до самообожнення, до “бездомності новоєвропейської людини”, до панування розрахункового мислення та ін. Гомосексуалізм стає елементом цього смертетворчого процесу, стає фактором життєпокинутості, а отже, як твердить онтологічна філософія, неминуче стає злом.

В національному плані буття постає як опорна основа національного сущого, як пряма близькість ненав’язливої сили, що стосується кожної національної спільноти, тобто як буття нації, як Батьківщина. Саме Батьківщина, на думку філософів, є тим ґрунтом, у якому “коріння людини”, коріння її екзистенції, існування. Французький мислитель Сімона Вейль вказувала, що найважливішою потребою людської душі є “укоріненння” в націю, Батьківщину, національну державу, країну: “…є певна частина душі та певні способи мислення і діяльності, які переходять від одних до інших і можуть жити тільки у національному середовищі й зникають, коли країна зруйнована”. Натомість протилежний антибуттєвий процес окреслюється нею як “знекорінення”, як процес позбавлення людини національних онтологічно-екзистенціальних коренів. При чому “навіть без збройного завоювання влада грошей і економічне панування можуть нав’язувати чужорідний вплив і викликати хворобу позбавлення коріння”. Одним із виявів буттєвої хвороби знекорінення, під тиском західної “влади грошей”, і стає гомосексуалізм, який радикально заперечує усталений статевий аспект “національного середовища”.

З націологічної та соціологічної точок зору, гомосексуалізм постає одним із виявів маргіналізму (конкретніше – статевого маргіналізму), що має антинаціональну, антикультурну, антисоціальну природу. Маргінал завжди перебуває на межі різних, часто суперечливих чи несумісних, систем вартостей, різних культур, різних суспільних груп, що накладає посутній відбиток на межовий спосіб буття такої людини. Пасивні маргінали просто відкидають певні (чи всі) цінності й традиції тієї чи іншої націокультурної спільноти чи соціальної групи, натомість активні маргінали прагнуть за будь-яку ціну ще й утвердити власну систему норм та вартостей. У межах імперської держави та суспільства умовна маргінальність може відігравати й конструктивну, емансипаційну роль (наприклад, політичні та культурні цінності національних меншин в Російській імперії чи в СРСР, що вважалися маргінальними стосовно традицій панівного московського етносу, стимулювали національно-визвольні процеси різних народів), натомість у межах органічних національних спільнот групи активних маргіналів виконують деструктивну, антисоціальну й антинаціональну функцію.

На думку націологів, провідною ідентичністю людини, яка структурує всі інші колективні ідентичності (родову, статеву, релігійну, політичну, фахову та ін.), виступає ідентичність національна. Тому кожен маргінал – це передусім національний маргінал, людина, яка, відкидаючи традиційні, скажімо, сімейні чи моральні цінності, водночас усвідомлено чи бездумно руйнує й цілу систему національно-культурних вартостей. Якщо, з погляду онтологічної герменевтики, маргінал може бути окресленим як знекорінений, спустошений індивід, людина, що котиться у Ніщо, то з погляду націології – це людина без виразної національної ідентичності. На думку Романа Кіся, така людна “втрачає… сам стрижень своєї національної вдачі, а саме – втрачає певну сен­сожиттєву спрямованість особистості”, людина без націо­нальних вартостей “по­збавляється навіть щонайгли­бин­нішого у власній пси­хіч­ній структурі”.

Промовисто, що за деякими статистичними даними та емпіричними спостереженнями, дуже часто гомосексуалізм як статевий маргіналізм пропагується передусім середовищами яскраво виражених національних маргіналів (русифікованих чи вестернізованих типів), які в українській культурній традиції окреслювалися завжди негативно: як малороси, хруні, манкурти, перевертні, яничари та ін.

З естетичного та літературознавчого погляду, гомосексуалізм як письменство постає феноменом антимистецтва, конкретніше – антилітератури. Але що таке мистецтво і література (як мистецтво слова)? Якщо новітні постмодерні й авангардні теоретики неспроможні дати відповіді на це питання (бо в їхній концепції “усе може бути мистецтвом, якщо його таким назвати”; наприклад, робота ватажника чи використана банка з-під пива), то більш наукові теорії пропонують набагато вивіреніший погляд на ці речі.

Насамперед мистецтво – органічна частинка культури. При цьому варто пригадати, що безнаціональної культури мислителі та вчені досі не виявили. Уже класичними стали визначення, наприклад, Макса Вебера про те, що культура – це сфера, що охоплює “всі вияви духовності, які відрізняють одну національну спільноту від іншої”, чи Поля Рікера, який вбачав у ній “комплекс цінностей”, що конституюють народ як народ. Отже, література як невід’ємна складова мистецтва теж володіє загальнокультурною національно-духовною, духовнотворчою сутністю. Не випадково Мартін Гайдеґґер окреслював мистецтво як “джерело звершено-історичного тут-буття народу”, і відзначав, що в літературі (як поезії) кожному народові “передзакарбовані поняття про його сутність”. Цю ж думку розвинув згодом і Ганс-Ґеорґ Ґадамер: “Література… грає роль функції духовного збереження й традиції, а тому вона до всього сучасного вносить приховану в собі історію”. Так проявляє себе духовнотворчий (людино- і націотворчий) аспект художності (поруч із естетичністю) як сутності (чи ідеї) мистецтва.

Як же ж варто назвати творчість, що, як література гомосексуальна (“гомоеротична естетика”, “квір-творчість” тощо, наприклад, яскраво виражені у порнографічних романах де Сада), виконує антидуховну, руйнівну стосовно тієї чи іншої національної культури функцію, утверджуючи як нормальні явно аморальні, нігілістичні, перверсійні ідеї та практики? Такий тип мистецтва чи письма виламується з-поза духовних меж культури й перетворюється у феномен антикультури. Антикультура ж – це комплекс цінностей антинаціональних, антидуховних, антигуманних. Якщо культура творить людину (як національну особистість), культивуючи людяність, то антикультура людину вбиває, нівелюючи категорію людяного. Усе це дозволяє говорити про гомосексуалістські (перверсійні) твори як про явища антимистецтва, антилітератури, міцно базовані на утвердженні обездуховлюючих, денаціоналізуючих, космополітичних цінностей західного лібералізму.

Мабуть, усвідомлюючи це, кілька постмодерних критиків (Г.Грабович, С.Павличко, Т.Гундорова, В.Агеєва та ін.) прагне легімітизувати квір-літературу в українському культурному просторі у досить дивний спосіб. Ідеться про нав’язування малонаукової, зате дуже політичної, лібералістичної, думки про те, що начебто низка українських класиків (Т.Шевченко, Леся Українка, О.Кобилянська та ін.) належали до гомосексуалістів. Так науковий нігілізм – “нецікаве й нудне стягання класиків під ноги” (Б.Бойчук) – подає руку підтримки нігілізму статевому. (Нічого, отже, дивного, що деякі із цих критиків залюбки розмінюють свій академічний авторитет на заходах, де популяризують гомосексуалістську творчість.)

Мабуть, найбільш давню й потужну традицію осмислення гомосексуалізму спостерігаємо у сфері релігії. Там він трактується однозначно як вельми тяжкий гріх. І Старий, і Новий Завіти (Буття, Левит, Второзаконня, Перше соборне послання апостола Петра, Перше послання до коринтян апостола Павла, Перше послання до Тимотея апостола Павла), і писання отців християнської Церкви та богословів рясніють недвозначними й суворими засудженнями гомосексуалізму (мужоложства). Тому, базуючись на багатовіковій традиції, християнський катехізис відносить содомський гріх до тих чотирьох гріхів, які “закликають до неба про помсту”. А оскільки спонукання, дораджування, дозволяння, допомога, непокарання, хваління, замовчування тощо будь-якого гріха є також гріхом, бо уможливлюють гріхопримноження, то не дивно, що й священнослужителі, і миряни, і Церква в цілому, делікатно трактуючи окремих гомосексуалістів (як і інших грішників), все ж твердо протиставляються політичним спробам утвердити содомію як норму сучасного суспільного життя: через пропаганду у ЗМІ та мистецтві, через трудове законодавство, а особливо – через практику одностатевих шлюбів та усиновлення дітей.

Вельми послідовну позицію стосовно новітньої глорифікації гомосексуалізму займає Католицька Церква. Свідченням цьому можуть бути, наприклад, зауваження Конгрегації віровчення Святого Престолу, що стосуються проектів правової легалізації союзів між гомосексуальними особами “Про дозвіл одностатевих шлюбів”, укладених тодішнім префектом Конгрегації Йосифом Кардиналом Рацінґером (папа Бенедикт XVI) та підписаних папою Іваном Павлом ІІ 28 травня 2003 р. У них, серед іншого, можна прочитати, що узаконення співжиття гомосексуальних індивідів є “схваленням і узаконенням зла”, легалізація гомосексуальних союзів призводить до “девальвації шлюбу”, що “включення дітей в гомосексуальний союз через усиновлення, по суті, означає здійснення насильства над цими дітьми”, що певна увага до окремих гомосексуалістів, у жодному випадку не може привести до схвалення гомосексуальної поведінки чи до легалізації гомосексуальних союзів”  тощо. Тому висновок Конгрегації однозначний і цілком логічний: “Суспільне благо вимагає, щоб закони підтримували і захищали подружні союзи, першу клітину суспільства. Законне визнання гомосексуальних союзів чи їх порівняння із подружжям означало б не лише схвалення непорядної поведінки і згодом визнання її моделлю для актуального суспільства, а й також зруйнування фундаментальних цінностей, що належать до спільної спадщини людства”.

Схожу позицію можемо спостерегти і в інших традиційних релігіях, наприклад, у юдаїзмі. У Торі на окреслення гомосексуалізму вживається термін “мерзота” (“тоєва”), що Талмуд тлумачить як “відхилення від природного”. Бенціон Зільбер, міркуючи про гомосексуалізм як про гріх (“нахил до лихого”), а про гей-паради як утвердження “неправильного як норми”, вказував, що остаточне рішення про всесвітній потоп Господь прийняв, коли  “люди узаконили мужоложство”. Рабин Іммануель Якубовіч у 1968 р. зазначав, що єврейський закон “засуджує гомосексуальні стосунки не менше, ніж інші моральні порушення, що базуються на гедоністичній етиці”. У 1974 р. представник поміркованішої течії в юдаїзмі рабин Норман Ламм в “Енциклопедії юдаїзму”, закликаючи до більш толерантного ставлення стосовно окремих гомосексуалістів, все ж вважав гомосексуалізм збоченням (перверсією) і застерігав супроти терпимості стосовно гомосексуальності, оскільки це може призвести до більшої агресивності педофілів стосовно неповнолітніх.

Прикметно, що 15 травня 2007 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, куди входять представники різних християнських, мусульманських та юдейських конфесій, прийняла декларацію “Про негативне ставлення до явища гомосексуалізму та спроб легалізації так званих одностатевих шлюбів”. У ній, зокрема, йдеться про одностатеву сексуальність як “наслідок особисто вільного, але помилкового, вибору людини та проявом глибоко вкоріненого в ній гріха”, і вказується, що “релігійні люди не можуть миритися з гомосексуалізмом, іншими аморальними діями та їхньою пропагандою, як явищами духовного й суспільного життя”, до речі, пропагандою “під виглядом боротьби за права людини й демократі”. З іншого боку, вартують на увагу дослідження (наприклад, К.Вайт і Дж.Стейнберґа), у яких гомосексуалізм (та інші статеві збочення) пов’язується із сатанізмом та його кривавими культами. Тому викликають подив і занепокоєння як спроби у деяких країнах ув’язнення священників та мирян за критику гомосексуалізму, так і міркування окремих начебто християнських українських публіцистів, у яких толерування гомосексуалізму виправдовується політично: як, мовляв, застосування справжніх “демократичних підходів”.

Зрештою, з політологічного та ідеологічного (суспільно-світоглядного) погляду, гомосексуалізм та його новітня пропаганда постають перед нами як вияви культурного імперіалізму, як органічні елементи – поруч із глобалізацією, мультикультуралізмом, сексуальною революцією, неофемінізмом, постмодернізмом тощо – ідеології неолібералізму. Тому закономірно, що саме українські демоліберали (як-от Ю.Андрухович чи А.Бондар), передусім переймаються суспільною легітимізацією гомосексуалізму.

Взагалі, імперіалізм розглядають як чужорідну суспільну свідомість і суспільний світогляд колоніалістичного типу. Це стратегія та відповідна їй практика колонізації – “сукупність заходів, якими колонізатор перебирає і реалізовує владу над колонізованим, примушуючи його діяти згідно з рішенням і в інтересах не своїх, а колонізатора” (Е.Саїд). Імперіалізм взагалі – це форма несвободи, поневолення, на відміну, скажімо, від націоналізму, який розглядають як “форму свободи” (С.Дюрінґ). Західний історичний досвід ХІХ і ХХ століть дозволяє виділити три основні модифікації імперського світогляду: демоліберальний (лібералізм, неолібералізм), соціал-демократичний (комунізм, соціалізм) і псевдотрадиціоналістичний (націонал-соціалізм, націонал-більшовизм, євразійство). Характерною особливістю всіх трьох колоніалістичних доктрин є прагнення до всесвітнього чи хоча б регіонального панування, шляхом деструкції національних культур та держав, і витворення глобальних наддержавних конструктів: світової “пролетарської” держави у російських більшовиків, “нового порядку” у Європі в німецьких націонал-соціалістів чи мондіалістичної “глобальної цивілізації” у сучасних неолібералів. Власне, специфіка лібералізму звідси, використовуючи думку Ролана Барта, полягає в тому, що цей світогляд прагне категорію “бути” звести до категорії “мати”, а з будь-якого об’єкту зробити річ.

Імперіалізм у сфері культури називають ще культурним (чи культурологічним) імперіалізмом. Під ним розуміють методологічну настанову та її практичну реалізацію у сфері культури (як системи національно-духовних вартостей), що призводить до фальшування дійсності в інтересах колоніалістичних ідеологій. Фактично імперіалізм продукує в межах культури чужорідні стосовно національного буття вторинні семіотичні системи – політичні міфи, – що деформують реальність за допомогою різних за формою, але однакових за своєю денаціоналізуючою, нігілістично суттю методів. Прикладами можуть бути – расистський метод у націонал-соціалізмі, “пролетарський” інтернаціоналізм у марксизмі (комунізмі) або космополітизація у класичному лібералізмі чи неолібералізмі. Якщо розглядати культурний імперіалізм на рівні стратегії спілкування між різними народами, то тут він постає як універсалістська доктрина, суть якої – у нав’язуванні іншим націям власних культурних (чи таких, що вважаються культурними) надбань: мови, релігії, політичних ідеологій, філософських поглядів, художніх (чи антихудожніх) творів тощо і, в тому числі, практик статевої ідентифікації. Утвердження гомосексуалізму в Україні як певної статевої, психічної, юридичної чи релігійної норми, яка цілковито несумісна із традиційними українськими уявленнями та культурними вартостями, цілком відповідає суті культурного імперіалізму.

Лібералістична деструкція (передусім в політико-економічних інтересах західних наддержав та транснаціональних банків і корпорацій) національних культур, витворення космополітичної надкультури, утвердження антинаціональних та антирелігійних цінностей неодноразово критикувалася різними вченими, богословами, політиками, письменниками, філософами різних світоглядних орієнтирів (М.Гайдеґґер, Д.Донцов, Дж.Толкін, Г.Ґеорґ-Ґадамер, Є.Маланюк, Р.Бредбері, Е.Сміт, С.Гантінґтон, Н.Хомський, Е.Шарґаф, Іван Павло ІІ, о.І.Гаваньо, команданте Маркос та ін.). Однак найбільш промовистою є критика глобалістичної ерзац-культури з погляду частини ліберальних мислителів і вчених.

Як приклад, можна назвати монографію англійського політичного філософа Джона Ґрея “Поминки за Просвітництвом” (1997), у якій однією із ключових тем стає критика сучасних шкіл “англо-американського ліберального фундаменталізму” та західного культурного імперіалізму, що коріняться в гуманістичному проекті Просвітництва. Дж.Ґрей, виступаючи за політику толерантності (яка передбачає наявність неповноцінності чи гріховності в об’єкті толерування) стосовно гомосексуалістів, водночас не сприймає неоліберальної політики наділення останніх рівноправністю та привілеями як окремої культурної групи. Визнання за гомосексуалістами групових прав (включно із правом на одностатевий союз) стає вираженням політики мультикультуралізму, яка призводить до дестабілізації суспільства, до “хаосу”, до неможливості “збереження громадянського миру”. На думку філософа, стабільне суспільство “не може бути в основі мультикультурним”, для нормального розвитку воно мусить мати скріплюючу тканину національної культури – спільної культури, “просякнутої почуттям спільності історії та національності”.

Тому, очевидно, стосовно гомосексуалізму як вияву неолібералістичної політики мультикультуралізму, яка вельми нетолерантно нав’язується сучасній Україні із євроатлантичного Заходу, варто застосувати думку відомого славіста Санте Ґрачотті: “Боюся, що імітація Заходу, яка спостерігається в Східній Європі, зрештою може привести до патологічних явищ. Тобто Схід Європи може не лише повторити, а й поглибити помилки Заходу. Тому вам, українцям, варто бути консервативними в позитивному сенсі, тобто зберігати свої традиції і здобутки”.

Звичайно ж, феномен гомосексуалізму можна розглянути із набагато більшої кількості ракурсів (скажімо, кримінального, демографічного чи економічного), однак загальні висновки навряд чи зазнають суттєвих змін. У випадку гомосексуалізму, ми маємо справу із психічним захворюванням, перверсією, статевим збоченням, виявом нігілізму, спустошення, культурної знекоріненості, обездуховлення, національного маргіналізму, антимистецтва, із тяжким гріхом, із аморальністю, із антинаціональним виявом культурного імперіалізму неоліберального зразка. Перелік таких характеристик свідчить явно не на користь явища і змушує серйозно засумніватися в апологетичних спробах довести його нормальність, природність, здоровість чи нешкідливість. А ще він спонукає принаймні із розумінням (якщо не зі схваленням) поставитися до численних спроб активно протиставитися аморальним спробам пропагування гомосексуалізму у вигляді гей-парадів, презентацій, показу пропагандивних фільмів тощо.

До них, безумовно, варто віднести й активні протести молодих українських християн (переважно із всеукраїнської організації “Тризуб” ім. С.Бандери), звісно ж, спрямовані не проти сексуальних уподобань окремих хворих людей. Спрямовані ці виступи проти презентацій та перфомансів естетично убогої брошурки про “содомітів солодких”, “зголоднілих жінок” та “хлопчиків-шльондр” – “120 сторінок Содому”, – що видало створене сумновідомим гарвардським професором-десакралізатором Г.Грабовичем видавництво “Критика”. Щоправда, стосовно інформаційного шуму стосовно цих 120-ти переважно графоманських сторінок пропаганди содомії та лесбійства дивує одна річ. Чомусь активну підтримку й охорону цим акціям гомосексуалістської пропаганди, як свідчать деякі інтернет-ресурси, забезпечували представники промосковських шовіністичних організацій. Погодьтесь, це якийсь дивний симбіоз у дусі знаменитого союзу “Меча і орала” Остапа Бендера. Віра в те, що не лише західна, а й російська “заграніца нам поможет”? Що ж, антинаціональна налаштованість об’єднує різні імперські інтереси.

Напевно, приватне інтимне життя будь-якої людини – її особиста справа. Однак такі публічні акції утвердження перверсій повинні б викликати зацікавлення не лише в окремих представників української громади, а й у представників українських влади й закону, оскільки лібералістичне множення аморальних практик неминуче призводить і до поглиблення духовної деградації суспільства, і до громадянських протистоянь. У вже згадуваній декларації Всеукраїнської Ради Церков міститься вагома пересторога: “Там, де легалізовано проституцію й наркоманію, одностатеві шлюби й евтаназію, вже зараз ставиться питання про легалізацію педофілії. Україна не повинна йти таким згубним шляхом”. Якщо згадати нещодавні події довкола справи депутатів-педофілів і припустити, скільки такого типу інформації так ніколи не вийшло і не вийде у ЗМІ, можна усвідомити усю значущість і даного нам попередження, й необхідності появи врешті ефективних політичних механізмів захисту прав і свобод корінного українського населення в цій невідомо чиїй державі. Таки володіють непроминальною вартістю слова Блаженного Августина: “Щодо ганебних учинків, скерованих проти звичаїв, то їх треба оминати, беручи до уваги різноманітність звичаїв, і не можна допустити, щоб угоду, яку склали між собою звичаї або права якоїсь держави чи якогось народу, порушувала примха якогось громадянина чи чужинця. Бо кожна частина, яка не узгоджується з цілістю, гидка”. На жаль, цю “гидотність”, антилюдяність, націо- та християнофобську сутність гомосексуалізму та інших форм обездуховлення усвідомлюють ще далеко не всі, особливо з числа так званих ліберальних інтелектуалів і політиків, тож моральне здоров’я нації опиняється під серйозною загрозою. Невже непочутими виявляться голоси наших великих духом, що, як, для прикладу, митрополит Андрей Шептицький, навчали: “…Браття мої милі! Коли любите свої діти і свій народ, коли дбаєте про щастя і здоров’я, живіть морально, не убивайте самі себе, не убивайте своїх дітей, не марнуйте неморальністю основних, фізичних сил народних!”?

Що ж, дивлячись на сумні спроби утвердити в Україні пропаганду різних форм аморальності, в тому числі й гомосексуалізму, у засобах масової інформації, у творах псевдомистецтва, в інших сферах суспільного життя, все чіткіше усвідомлюєш: таки сутеніє… Але хіба не в сутінках Содому ще потужніше розгоряється полум’я віри? Хіба не його світло є опорою праведної боротьби зі злом? Хіба не це полум’я гартує надію нашого небесного спасіння?

Если кто-то думает, что по всему миру один и тот же сценарий реализуется, а в нашей стране до такого не дойдет, вы очень ошибаетесь. Вчерашние события в Киеве показывают нам, что это зло находится не где-то далеко за рубежом, оно уже в нашей стране. И мы не должны быть безмолвными тогда, когда грех и извращения так громко заявляют о себе на всю страну!

Однажды мне на глаза попался Манифест гомосексуалистов, автором которого является Майкл Свифт. Впервые этот манифест был опубликован журналом Gay Community News в феврале 1987 года. Прочитав его, я была шокирована, насколько в точности описаны происходящие в мире события. Вот ссылка на сайт, на котором можно ознакомиться с русским переводом этого манифеста:http://cogmtl.net/Articles/114a.htm.

 

1.


2.


3.


4.


5.


6.


7.


8.


9.


10.


11.

 

В соответствии с законом власти были заранее уведомлены о проведении мирной акции. Мы всю ночь молились на месте старта парада. Ребята из правого сектора молились вместе с православным священником. Все без оружия, с плакатами... в 6.10 горстку ребят окружили сотни военных и полиции. Били, травили газом. В газ добавили какой- то порошок, который при реакции с водой начинает печь ещё сильнее. 

На данный момент братьев - христиан забрали в СИЗО на Лукьяновке и в Шевченковском РОВД уже 50 человек. Сестра получила по лицу. 

Это защита прав мирных граждан Украины?! Позор власти, которая позволяет быть такому беспределу!

1.


2.


3.


4.


5.


6.


7.


8.


9.


10.


11.


12.


13.


14.


15.


16.

И я все так же работаю в Доме Детского и Юношеского Творчества. Это что-то! Обучаю основам компьютерных технологий. Но для того, чтобы кого-то обучать - прежде всего сам учусь. Взял программу министерства. Но она такая ... нецелесообразная, что я писал отчеты, по этой программе, а обучал совершенно другому. То что гораздо интереснее с моей точки зрения - программированию. Вначале искал чему их обучать. Я не плохо выучил Delphi. Но прогресс на месте не стоит и этот язык на сегодняшний день утратил свою актуальность. Поэтому я начал искать другие перспективы. Попробовал C#. Очень классный и мощный язык. Но для начинающих сложный и скучный.
Обратил свое внимание на PHP. Но это тоже не совсем то, что надо. Поигрался с Devel studio. Это уже кое-что. Но ... проблема - мало информации, обучающих уроков.
И вот, громадное спасибо моему другу. Он мне предложил Processing. Я поначалу скептично к нему отнесся. Каким то он мне показался не серьезным. Но потом я просто поразился гениальности его создателей! Это круто свыше всякой степени. Как можно было соединить в одном продукте гениальную простоту кода и поразительно большие возможности?!!! Причем, дистрибутив даже не надо инсталлировать. Весит всего лишь пару сот метров. Отличается кроссплатформенностью. Так как в основе создаваемых программ - технология Java! Эти программы можно заливать на сервер и запускать их с любого браузера. Одним словом - ВАУ!!!
Это я так выражаю свой восторг! )))
Безграничные возможности для творчести! И моим ученикам тоже понравилось. Вот моя команда.

1.


2.


3.


4.


5.


6.


7.


8.


9.


10.


11.


12.

 

Такие слабые и глупые ... . Склонны говорить о чем-то, о чем не имеют ни малейшего понятия. Как будто их чувства имеют размеры Вселенских масштабов и не обращая внимания на всю иллюзорность окружающего бытия. И жаль их, и в то же время их умение жить СЕГОДНЯ вызывает в некоторой степени уважение. Смотрю на все окружающее  и ... под час возникает какое -то дикое ощущение, что я не из их числа.. Я заперт сегодня, здесь, сейчас. Я вынужден жить с ними их жизнью, подчиняясь ихним Законам. 

Но я ничего не знаю. Я ни в чем не уверен. И я плачу, завидуя им.

 

Вложение: 5154013_chernuyy_kofe__puylaet_za_oknom_zvezda.mp4

"ЛИСТ ДО ПРЕЗИДЕНТІВ УКРАЇНИ"

Панове президенти є до вас розмова

Бо ми давно не чули від вас правдиве слово

І може я ніколи б не починав її

Та скажу вам відверто - причина у війні

В яку ви цю країну всі разом погрузили

І щоб її не було ви нічого не зробили

Невже за стільки років ви достатньо не нажили

Щоб заробляти гроші копаючи могили

Панове президенти є до вас питання

Чому ви всі живете як голубці в сметані

Тоді коли всі люди скидаються солдатам

Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати

Чому ви не пошлете на війну своїх синів

Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно

Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків

Скажіть мені, невже це виглядає справедливо

Чому холоднокровно ви зливаєте країну?

І у крові своїй ви власну топите дитину

Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні

Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну!

Я хочу побажати вам , панове президенти

Відчути весь наш біль на собі перше ніж померти

А всім нащадкам вашим - я хочу тільки зла

Яке ви всі разом роками готували нам!

http://www.liveinternet.ru/users/3067742/post407355932/

Действительно работает. Правда, платят очень не много. У меня в день получается максимум до 1 рубля. Но с учетом того, что с меня ничего не требуется, то годится. Я только ищу в интернете нужную мне информацию и не закрываю рекламные кошки. Признаюсь честно, если наберу под себя больше рефералов, то доход мой несколько увеличится.))) Вывод денег я успешно осуществил на яндекс кошелек. Так что ... если кому интересно ... http://surfearner.me/448816

На просторах Мирового Разума нашел такую вот интересную статью. И решил сохранить ссылочку на нее в своем журнале.

"После Кошачьих историй хочу показать вам как я видел эту страну. Наверно,она самая замкнутая страна мира и попасть туда удается немногим. Посещения туристов разрешили только в 1998 г. а мне посчастливилось познакомиться с ней 10 лет раньше - в 1989-ом году по линии обмена между Союзами архитекторов Болгарии и Северной Кореи. Этот репортаж будет вступительным. Увидим основные места, с которыми познакомились, а потом, наверно, будет интересно взглянуть глубже на отдельние темы.

И так, мы троем уже в самолете Аэрофлота рейсом София- Москва. Пересадка на Шереметьево и мы тоже в таком самолете – Ту 154, но уже под корейским флагом. Курс Пхеньян с промежутычными посадками в Омске и Улан –Уде. Полет как полет. Вежливые симпатичные стюардесы, приятная тихая музыка типа Исаака Дунаевского, но на корейском языке. "

Полный текст здесь:

http://mirvokrugnas.com/934689565749807215/severna...gn=daily&utm_content=title

Как остановить коллективное безумие?

Вы слышали о "теории разбитых окон"?

В 1980-х годах Нью-Йорк представлял собой настоящий ад. Там совершалось более 1 500 тяжких преступлений КАЖДЫЙ ДЕНЬ. 6-7 убийств в сутки. Ночью по улицам ходить было опасно, а в метро рискованно ездить даже днем. Грабители в подземке были обычным делом. Грязные и сырые платформы едва освещались. В вагонах было холодно, под ногами валялся мусор, стены и потолок сплошь покрыты граффити.

Город находился в тисках самой свирепой эпидемии преступности в своей истории.

Но потом случилось необъяснимое. Достигнув пика к 1990-му году, преступность резко пошла на спад. В ближайшие годы количество убийств снизилось на 2/3, а число тяжких преступлений – наполовину. К концу десятилетия в метро совершалось уже на 75 % меньше преступлений, чем в начале. По какой-то причине десятки тысяч психов и гопников перестали нарушать закон.

Что произошло? Кто нажал волшебный стоп-кран и что это за кран?
Эпидемия преступности пошла на спад после того, как в нью-йоркском метрополитене поменялось руководство. Новый директор Дэвид Ганн начал работу с… борьбы против граффити. Нельзя сказать, что вся городская общественность обрадовалась идее.

«Займись серьезными вопросами – техническими проблемами, пожарной безопасностью, преступностью… Не трать наши деньги на ерунду!» – говорили ему, но Ганн был настойчив. Он дал команду очищать вагоны. Маршрут за маршрутом. Состав за составом. Каждый вагон, каждый день.

В конце маршрутов установили моечные пункты. Если вагон приходил с граффити на стенах, рисунки смывались во время разворота, в противном случае вагон вообще выводили из эксплуатации. Ганн отправил вандалам четкое послание: «Хотите тратить время на то, чтобы разрисовывать поезда? Давайте. Но этого никто не увидит».

В 1990-м году на должность начальника транспортной полиции был нанят Уильям Браттон. Вместо того, чтобы заняться серьезным делом – тяжкими преступлениями, он вплотную взялся за… безбилетников. Почему?

Новый начальник полиции верил – как и проблема граффити, огромное число «зайцев» являлось сигналом отсутствия порядка. И поощряло к совершению более тяжких преступлений. В то время 170 тысяч пассажиров в день пробирались в метро бесплатно. Подростки перепрыгивали через турникеты или прорывались силой. И если кто-то обманывал систему, окружающие присоединялись к ним. Проблема росла как снежный ком.

Что сделал Браттон? Он выставил возле турникетов по 10 переодетых полицейских. Они выхватывали «зайцев» по одному, надевали на них наручники и выстраивали в цепочку на платформе. Там безбилетники стояли, пока не завершалась «большая ловля». После этого их провожали в полицейский автобус, где обыскивали, снимали отпечатки пальцев и пробивали по базе данных. У многих при себе оказывалось оружие. У других обнаружились проблемы с законом.

Довольно быстро плохие парни поумнели, стали оставлять оружие дома и оплачивать проезд.

В 1994 году мэром Нью-Йорка избран Рудольф Джулиани. Он забрал Браттона из транспортного управления и назначил шефом полиции города.

После этого полиция заняла принципиально жесткую позицию по отношению к мелким правонарушителям. Арестовывала каждого, кто пьянствовал и буянил в общественных местах. Кто кидал пустые бутылки. Разрисовывал стены. Прыгал через турникеты, клянчил деньги у водителей за протирку стекол. Если кто-то мочился на улице, он отправлялся прямиком в тюрьму.

Уровень городской преступности стал резко падать – так же быстро, как и в метро. Цепная реакция была остановлена. Насквозь криминальный Нью-Йорк к концу 1990-х годов стал самым безопасным мегаполисом Америки.

Волшебный стоп-кран сработал.

Этот феномен получил название «Теория разбитых окон». Его суть заключается в следующем: преступность – это неизбежный результат отсутствия порядка.

Если окно разбито и не застеклено, то проходящие мимо люди решают, что это всем безразлично и никто ни за что не отвечает. Вскоре будут разбиты и другие окна, и чувство безнаказанности распространится на всю улицу, посылая сигнал дальше и дальше. Сигнал, призывающий к более серьезным преступлениям.
Домашнее задание

Теория разбитых окон довольно многогранна. Но во всех своих проявлениях она гласит: человек нарушает закон не только и не сколько из-за плохой наследственности или неправильного воспитания. Огромное значение на него оказывает то, что он видит вокруг. Контекст.

Используя эти знания, подумайте, как вы можете применить теорию разбитых окон к разным областям своей жизни:

1. В общении с неадекватными людьми.
2. При воспитании детей.
3. Для наведения порядка в рабочем коллективе.

 

До новых встреч!

С уважением,
Александр Истомин

 

Звонок в фирму, которая занимается ремонтом компьютеров:
- Мой принтер начал плохо печатать!
- Вероятно его надо просто почистить. Это стоит $50. Но для Вас будет лучше, если Вы прочтете инструкцию и выполните эту работу сами.
Клиент, удивленный такой откровенностью спрашивает:
- А Ваш босс знает, что Вы таким образом препятствуете бизнесу?
- На самом деле, это его идея. Мы получаем куда больше прибыли, когда позволяем нашим клиентам сначала самим попытаться что-то отремонтировать.

Пока вы читаете эти строки, вероятнее всего, вы сидите и считаете себя неподвижным. Но мы-то знаем, что на космическом уровне мы постоянно движемся. Земля вращается вокруг своей оси, пронося нас через космос на скорости 1700 км/ч, если измерять, находясь на экваторе. Но это не так-то много, если перевести скорость в км/с. Земля вращается вокруг оси со скоростью 0,5 км/с, что не так-то и много, если сравнить с нашими другими способами перемещения.

Как и все планеты в нашей Солнечной системе, Земля вращается вокруг Солнца намного быстрее, чем вокруг своей оси. Чтобы поддерживать нас на стабильной орбите, Земля должна двигаться со скоростью порядка 30 км/с. Внутренние планеты — Меркурий и Венера — движутся быстрее, а внешние миры — Марс и другие — движутся медленнее. Так было в прошлом и будет в будущем, еще много-много лет.

Но даже Солнце нельзя назвать неподвижным. Наша галактика Млечный Путь огромна, массивна и, что самое важное, пребывает в постоянном движении. Все звезды, планеты, газовые облака, песчинки и пылинки, черные дыры, темная материя и все остальное движется внутри галактики. Каждая частица материи и энергии вносит свой вклад в это движение и зависит от общей силы тяжести.

С нашей точки зрения, в 25 000 световых годах от центра галактики, Солнце движется по эллипсу, совершая полный оборот раз в 220-250 миллионов лет. Считается, что скорость Солнца во время этого путешествия составляет порядка 200-220 км/с, что довольно много, если сравнивать со скоростью вращения Земли и других планет вокруг Солнца. Тем не менее мы можем собрать все эти движения вместе и рассчитать наше движение через галактику.

Но неподвижна ли наша галактика сама по себе? Конечно, нет. Видите ли, в космосе постоянно присутствует сила притяжения массивных (и энергичных) объектов, с которой приходится считаться, и гравитация приводит к ускорению всех масс. Дайте нашей Вселенной достаточно времени — а у нас было 13,8 миллиарда лет — и все будет двигаться, дрейфовать и плыть в направлении наибольшего гравитационного притяжения. Вот так мы перешли от однородной Вселенной к клочковатой, сбитой в кластеры, богатой галактиками Вселенной в относительно короткие сроки.

Такова космическая история образования структур в нашей расширяющейся Вселенной. Что она означает для нас? Что Млечный Путь притягивается всеми другими галактиками, группами и скоплениями в наших окрестностях. Это означает, что самые близкие, самые массивные объекты на протяжении всей космической истории будут управлять нашим движением. И это означает, что не только наша галактика, но и все близлежащие галактики «собьются в поток» из-за этой гравитационной силы. Ученые составляют все более точную карту этого процесса, и мы постепенно приходим к пониманию нашего космического движения через космос.

Но пока мы полностью не поймем, как Вселенная на нас влияет, а именно:

• полный набор начальных условий, в которых родилась Вселенная;
• как каждая отдельная масса двигалась и развивалась со временем;
• как сформировались Млечный Путь и все сопряженные галактики, группы и кластеры;
• как все это происходило в каждой точке космической истории до текущего момента;

мы не сможем понять наше космическое движение по-настоящему. И уж точно без следующего трюка.

Куда мы ни посмотрим в космос, мы видим это: радиационный фон в 2,725 К, который остался от Большого Взрыва. В разных регионах встречаются крошечные несоответствия — на порядок в несколько сотен микрокельвинов или около того — но куда мы ни посмотрим (за исключением закрытой плоскости галактики, которую мы увидеть не можем), мы видим одну и ту же температуру: 2,725 К.

Причина этому в том, что Большой Взрыв произошел сразу везде в космосе, 13,8 миллиарда лет назад, и с тех пор Вселенная расширяется и остывает.

 

Во всех направлениях, когда мы смотрим на космос, мы видим одно и то же послесвечение события, когда нейтральные атомы сформировались впервые. До этого времени — 380 000 лет после Большого Взрыва — было слишком горячо, чтобы атомы могли сформироваться, поскольку фотонные столкновения мгновенно разбивали бы их на части, ионизируя их компоненты. Но по мере того, как Вселенная расширилась, а свет прошел через красное смещение (и потерял энергию), стало достаточно холодно, чтобы эти атомы могли образоваться.

И когда это произошло, фотоны, путешествующие беспрепятственно, наконец начали врезаться во что-то. Их осталось так много — больше 400 на кубический сантиметр — что мы с легкостью можем их измерить. Даже ваши антенны на старых телевизорах улавливали космический микроволновый фон. Порядка 1% серого шума, этого мельтешения серо-белых пикселей, на телеэкране — это послесвечение Большого Взрыва. И если убрать в стороны микрокельвины расхождений, оно равномерное по всем направлениям.

И все же мы не видим совершенно равномерного фона в 2,725 К, куда ни глянь. Имеются небольшие отличия от одной области неба к другой. Одна «сторона» кажется горячее, а другая кажется холоднее.

«Горячая» сторона — это 2,728 К, а «холодная» — порядка 2,722 К. Такой большой перепад превосходит все остальные в 100 раз и легко может озадачить. Почему флуктуации в таких масштабах такие большие, если сравнивать с остальными?

Разгадка в том, что это не флуктуация микроволнового фона.

Подумайте, что еще может заставить свет — а реликтовое излучение это просто свет — быть горячее (или более энергичным) в одном направлении и холоднее (или менее энергичным) в другом? Движение.

 

Когда вы движетесь в сторону источника света (или он движется по направлению к вам), свет смещается в сторону более высоких энергий (синее или фиолетовое смещение); когда вы удаляетесь от источника света, он смещается в сторону более низких энергий (красное смещение).

Происходящее с микроволновым фоном связано не с энергиями самого фона, а с нашим движением через космос. Из этого эффекта послесвечения Большого Взрыва мы можем выяснить, что Солнечная система движется относительно реликтового излучения на скорости 368 ± 2 км/с, и что вся местная группа — Солнце, Млечный Путь, Андромеда и остальные — движется на скорости 627 ± 22 км/с относительно реликтового излучения. Неточность этого значения обусловлена неопределенность касательно движения Солнца вокруг галактического центра, это самый сложный компонент для измерения.

Благодаря послесвечению Большого Взрыва мы не только знаем, что не находимся в особенном и привилегированном месте во Вселенной, но даже не неподвижны относительно главного события в нашем общем космическом прошлом. Мы движемся. И движение — это жизнь.

Направляю для інформації та використання в роботі «Інформаційний бюлетень ВООЗ за січень 2016р», а також оперативне інформаційне повідомлення ДУ «Український науково-дослідний протичумний інститут ім..І.І.Мечнікова» МОЗ України про епідемічну ситуацію з хвороби, спричиненої вірусом Зіка.

 

ХВОРОБА, СПРИЧИНЕНА ВІРУСОМ ЗІКА

Хвороба, спричинена вірусом Зіка – це арбовірусна інфекція, що передається комарами роду Aedes. Захворювання зазвичай перебігає легко, у формі гарячки з висипанням, кон’юнктивітом, міальгією та іншими неспецифічними симптомами, що тривають від 2 до 7 днів.

Вірус Зіка (ZIKV) відноситься до серокомплексу вірусу Спондвені (Spondweni virus, SPOV) роду Flavivirusродини Flaviviridae. На даний час розрізняють три генотипи вірусу Зіка – Західно-Африканський (нігерійський кластер), Східно-Африканський (кластер MR766) і Азійський, штами якого останнім часом розповсюджуються в Тихоокеанському регіоні і Південній Америці. Припускається, що вірус виник у Східній Африці, звідки поширився в Західну Африку і Азію приблизно 50-100 років тому.

Актуальність проблеми для охорони здоров’я у 2015-2016 рр. зумовлена швидким розповсюдженням вірусу Зіка в Американському регіоні та збільшенням частоти вроджених аномалій, випадків синдрому Гієна-Барре, інших неврологічних та аутоімунних порушень у країнах та на територіях, де встановлено циркуляцію збудника.

 

Історичні відомості

 

Вірус Зіка було вперше виявлено в 1947 році в Уганді у макак-резус під час моніторингу лісової форми жовтої гарячки. Від людей збудник виділено у 1953 році в Уганді та Танзанії. У тропічних регіонах Африки та деяких територіях Південно-Східної Азії протягом десятиріч реєструвалися лише легкі форми захворювання з гарячкою та макуло-папульозним висипанням. До 2007 р. було зареєстровано лише 15 випадків захворювання.

З 2007 р. за межами традиційних територій, а саме у Тихоокеанському регіоні, сталося кілька спалахів хвороби, спричиненої вірусом Зіка. Перший спалах стався на острові Яп, Федеративні штати Мікронезії, у 2007 р. У 2013-2014 рр. спалах охопив Французьку Полінезію, де було виявлено 8750 підозрілих випадків хвороби (близько 3% населення). За оцінками експертів, інфіковано близько 32 тис. осіб (11% населення).

Можливість розповсюдження

Хвороба, спричинена вірусом Зіка – арбовірусна інфекція, що передається людині через укуси комарів роду Aedes. Природний резервуар на сьогодні невідомий.

У світі відомо більш ніж 1350 видів кровосисних комарів роду Aedes. На сьогодні достовірно відомо про можливість переносу вірусу Зіка комарами Aedesaegyptiта Aedesalbopictusзавдяки їх широкому розповсюдженню та високій чисельності у регіонах з тропічним та субтропічним кліматом. Дослідження щодо можливості залучення інших видів комарів роду Aedesдо передачі збудника у популяції переносників та інфікуванні людини подовжуються. 

За даними експертів [1], фауна України нараховує 32 види кровосисних комарів роду Aedes, проте види Aedesaegyptiта Aedesalbopictus– відсутні [1].

Найближчі до України країни, у яких встановлена наявність Aedesaegypti  та Aedesalbopictus  це: Грузія, Болгарія, Туреччина та Греція.

 

   Рис.1

РозповсюдженняAedesalbopictusу Європі на 2016 рік за даними Європейського центру з профілактики та контролю захворювань

1-Шеремет В.П. Кровосисні комарі України / В.П.Шеремет. - Київ: РВЦ. – «Київський університет». – 1998.

Можливість переносу вірусу Зіка різними видами кровосисних комарів роду Aedes, розповсюджених у Африці, були підтверджені міжнародними науковими центрами (InstitutPasteurdeDakar, Dakar, Sénégal, NewMexicoStateUniversity, InstituteforHumanInfectionsandImmunity, CenterforTropicalDiseases, andDepartmentofPathology, UniversityofTexasMedicalBranch) при експериментальному зараженні різних видів Aedesу лабораторних умовах. Встановлено, що найбільш важливу роль у інфікуванні людини  відіграють саме комарі виду Aedesaegypti, проте вид Aedesalbopictusвизнано як потенційного переносника вірусу Зіка.

Ланцюг передачі вірусу Зіка у міському циклі аналогічний до ланцюгів передачі гарячок денге та чукунгунья. Це дає підстави очікувати, що ареал його розповсюдження значною мірою співпадатиме з ареалом цих хвороб. Їх широке географічне поширення свідчить про неефективність боротьби з комарами, а отже, на наявність умов для поширення вірусу Зіка.

Окрім трансмісивної передачі вірусу Зіка, активно обговорюється можливість вертикальної передачі збудника. Також описана можливість передачі збудника статевим шляхом та опубліковані дані ізоляцію вірусу Зіка зі сперми.

Профілактика інфікування вірусом Зіка

Наявність комарів-переносників і місць їх розмноження у країнах з тропічним і субтропічним кліматом вказує на значний ризик інфікування вірусом Зіка населення відповідних регіонів.

Всі комарі роду Aedesздатні кусати протягом світлої пори доби, як у приміщеннях так і на відкритому повітрі, найбільш активні у ранкові та вечірні часи.

Самиці Aedesaegyptiпротягом дня харчуються кров'ю і залишаються в приміщеннях на днювання в затіненихмісцях. Характерним є те, що самки Aedesаegyptiна днювання, в основному, концентруютьсяне так на стінах (стелі), а на фіранках, на висячому одязі і та ін. предметах. Це слід враховуватипри обробці приміщень інсектицидами.

Профілактика та контроль захворюваності на хворобу, спричинену вірусом Зіка, засновані на скороченні чисельності комарів, як переносників вірусу, шляхом знищення і перетворення місць їх виплоду і зниження ймовірності контакту людей з комарами. При перебуванні у країнах, де є потенційний ризик зараження, слід використовувати репеленти, носити одяг (бажано світлих тонів), що закриває якомога більшу частину тіла, застосовувати фізичні бар'єри, такі як сітки, закриті двері і вікна, а також протимоскітні пологи для сну. Крім того, важливо не допускати створення умов для  розмноження комарів, для чого слід спорожняти, очищати або накривати ємності, в яких може накопичуватися вода: відра, квіткові горщики, автомобільні шини тощо. Необхідно приділяти особливу увагу і надавати допомогу тим, хто не в змозі забезпечити собі належний захист, зокрема, дітям, хворим і людям похилого віку.

Виявлення в Америці

Циркуляцію вірусу Зіка на Американському континенті вперше підтверджено у лютому 2014 р. на острові Пасхи, Чилі. Випадки хвороби реєструвалися на острові до червня 2014 р.

Восени 2015 р. ВООЗ повідомила про розповсюдження вірусу Зіка на Американському континенті. Першими про спалахи хвороби повідомили Бразилія та Колумбія.

Станом на середину січня 2016 р. 18 країн Американського континенту підтвердили місцеву циркуляцію вірусу Зіка: Барбадос, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Гайана, Гаїті, Гватемала, Французька Гвіана, Гондурас, Колумбія, Мартініка, Мексика, Панама, Парагвай, Пуерто-Ріко, Сальвадор, Сен-Мартен та Суринам.

Станом на 1 лютого 2016 р. кількість країн регіону, де циркулює вірус Зіка, зросла до 24, останніми про виявлення збудника повідомили Ямайка та Перу.

Таблиця 1. Кількість випадків хвороби, спричиненої вірусом Зіка, синдрому Гієна-Барре (СГБ) та мікроцефалії в деяких країнах Американського регіону

 

№	Країна (регіон)	Дата повідомлення	Кількість випадків*
ПІВНІЧНА АМЕРИКА
1.	Мексика	22.01.2016 р.	18 випадків, з них 14 місцеві
КАРИБСЬКИЙ РЕГІОН
2.	Барбадос	08.01.2016 р. 20.01.2016 р.	8 підозрілих випадків 3 підтверджених місцевих
3.	Американські Віргінські острови	22.01.2016 р.	1 місцевий
4.	Гаїті	15.01.2016 р.	5 місцевих
5.	Гваделупа	18.01.2016 р.	1 підтверджений місцевий
6.	Домініканська республіка	17.01.2016 р.	10 підтверджених, з них 8 місцеві
7.	Курасао	21.01.2016 р.	1 підтверджений місцевий
8.	Мартініка	21.01.2016 р.	102 зареєстрованих
9.	Пуерто-Ріко	08.01.2016 р. 31.01.2016 р.	1 підтверджений місцевий 19 підтверджених
10.	Сен-Мартен	18.01.2016 р.	1 підтверджений місцевий
11.	Ямайка	30.01.2016 р.	1 підтверджений (місце зараження невідомо)
ЦЕНТРАЛЬНА АМЕРИКА
12.	Гватемала	30.01.2016 р.	37 підтверджених з початку 2016 р. (у 2015 р. – 68 підтверджених)
13.	Гондурас	31.12.2015 р. 19.01.2016 р.	40 13 випадків СГБ (з різних причин)
14.	Нікарагуа	01.02.2016 р.	11 (місцеві зараження не повідомляється)
15.	Панама	29.12.2015 р. 01.02.2016 р.	91 підозрілий (всього у країні) 50 підтверджених у провінції Сан-Блас
16.	Сальвадор	30.01.2016 р.	6310 підозрілих 104 випадки СГБ (з різних причин)
ПІВДЕННА АМЕРИКА
17.	Болівія	21.01.2016 р.	4, з них 2 місцевих у департаменті Санта-Крус
18.	Бразилія	09.01.2016 р.	3530 підозрілих випадків мікроцефалії, 46 летальних (невідомий зв'язок з вірусом Зіка)
19.	Венесуела	02.02.2016 р.	4700
20.	Гайана	20.01.2016 р.	1 підтверджений місцевий
21.	Французька Гвіана	08.01.2016 р.	1
22.	Еквадор	20.01.2016 р.	6 підтверджених, з них 2 місцеві
23.	Колумбія	30.01.2016 р.     28.01.016 р.	20 297 підтверджених, в т.ч. 2116 серед вагітних (про летальні випадки або випадки мікроцефалії не повідомляється) зростання кількості випадків СГБ
24.	Парагвай	11.01.2016 р.	ко-циркуляція вірусу Зіка з вірусами денге та чикунгуньї (кількість не повідомляється)
25.	Перу	29.01.2016 р.	1 підтверджений імпортований

* Кількість випадків хвороби, спричиненої вірусом Зіка, якщо не вказано інше (синдром Гієна-Барре (СГБ) або мікроцефалія). До таблиці включено як підозрілі, так і підтверджені випадки (позначено, де наявна інформація). У звітах окремих країн можуть бути враховані завезені випадки (позначено, де наявна інформація).

 

Імпортовані випадки

Широке розповсюдження вірусу Зіка в Американському регіоні сприяло збільшенню кількості імпортованих випадків до інших країн.

Так, станом на 1 лютого 2016 р. у США зареєстровано принаймні 36 завезених випадки хвороби, спричиненої вірусом Зіка. Зараження відбувалося у країнах Центральної та Південної Америки.

Зокрема, 16 січня 2016 р. було отримано позитивний результат при дослідженні на вірус Зіка у новонародженого з мікроцефалією на Гавайях. Мати відвідувала Бразилію у травні 2015 р. Цей випадок свідчить на користь зв’язку між інфекцією вірусом Зіка у вагітних жінок та інфікуванням плоду з розвитком мікроцефалії. Спалах денге на Гавайях свідчить про ризик місцевої передачі вірусу Зіка у випадку його інтродукції.

11 січня 2016 р. також було повідомлено про завезення хвороби, спричиненої вірусом Зіка, до Британської Колумбії, Канада, з Сальвадору.

Протягом січня 2016 р. зросла кількість імпортованих випадків хвороби, спричиненої вірусом Зіка, до Європи та інших країн.

 

Таблиця 2. Імпортовані випадки хвороби, спричиненої вірусом Зіка,

до країн Європи та Ізраїлю у 2015-2016 рр.

 

№	Країна	Дата повідомлення	Кількість випадків	Місце зараження
1.	Австрія	28.01.2016 р.	1	Бразилія
2.	Данія	27.01.2016 р.	1	Центральна та Південна Америка
3.	Швейцарія	24.01.2016 р.	4	Південна Америка
4.	Великобританія	23.01.2016 р.	3	Центральна та Південна Америка
5.	Ізраїль	21.01.2016 р.	1	Колумбія
6.	Португалія	15.01.2016 р.	4	Центральна та Південна Америка
7.	Німеччина	04-12.01.2016 р.	2	Гаїті
8.	Франція	05.01.2016 р.	1	Мартініка
9.	Нідерланди	грудень 2015 р.	1	Суринам
10.	Іспанія	кінець 2015 р.	2	Центральна та Південна Америка
11.	Італія	березень 2015 р.	4	Центральна та Південна Америка

 

 

Спалах мікроцефалії в Бразилії

У жовтні 2015 р. Національний координатор з ММСП Бразилії повідомив про незвичайне зростання кількості випадків мікроцефалії на північному сході країни. Станом на перший тиждень 2016 р. було виявлено 3530 випадків мікроцефалії, включаючи 46 летальних, у 20 штатах та Федеральному окрузі.До тогосередня кількість випадків мікроцефалії складала 163 випадки на рік.

За уточненими даними від 27 січня 2016 р., кількість підтверджених випадків мікроцефалії у Бразилії виявилася значно меншою, ніж очікували. Так, з 4180 підозрілих випадків при подальшому дослідженні ураження мозку виявлено лише у 462 дітей, а діагноз мікроцефалії підтверджено у 270.

Ситуація у Бразилії викликає багато дискусій. Експерти звертають увагу, що кількість підтверджених випадків мікроцефалії у Бразилії значно менша за кількість підозрілих, про які повідомляють у звітах. Крім того, реальна частота цієї аномалії до спалаху оцінена неточно. Тобто дискусії торкаються навіть факту наявності спалаху мікроцефалії в Бразилії та його масштаби.

Зв’язок мікроцефалії з інфікуванням вірусу Зіка під час вагітності на сьогодні вивчений недостатньо. Дані, отримані наприкінці 2015 р. та на початку 2016 р., свідчать про часовий та просторовий зв'язок між розповсюдженням вірусу Зіка та зростанням кількості випадків мікроцефалії. Частина матерів повідомляють про гарячкове захворювання під час вагітності, однак за даними літератури неможливо встановити, коли саме жінки, у яких народилися діти з мікроцефалією, перенесли гострі епізоди зікаподібної гарячки.

Наукове обґрунтування зв'язку між інфікуванням вірусом Зіка та мікроцефалією вимагає проведення додаткових досліджень, зокрема проведення дослідження «випадок-контроль», для порівняння частоти інфікування вірусом Зіка у випадках мікроцефалії з частотою інфікування у загальній популяції.

З метою детального вивчення та контролю над ситуацією, ВООЗ закликає країни, у яких спостерігається зростання захворюваності на мікроцефалію або інші неврологічні стани у новонароджених, що неможливо пояснити іншими причинами, надавати термінові звіти про такі події. Це дозволить скоріше накопичувати та аналізувати наукову інформацію.

Тим часом, незважаючи на брак наукових даних, уряд Сальвадору радить жінкам не вагітніти до 2018 р., щоб уникнути ризику народження дитини з мікроцефалією.

 

Докази вертикальної передачі вірусу

Можливість вертикальної передачі вірусу Зіка вивчена недостатньо. Протягом грудня 2015 р. – січня 2016 р. з Бразилії надійшло декілька повідомлень, що свідчать на користь можливості трансплацентарної передачі збудника.

Так, у грудні 2015 р. надійшов звіт про виявлення геному вірусу Зіка методом ПЛР зі зворотною транскриптазою в амніотичній рідині двох вагітних жінок, у яких за результатами УЗІ виявлено мікроцефалію у плоду.

У січні 2016 р. повідомлено про виявлення геному вірусу Зіка методом ПЛР зі зворотною транскриптазою у двох випадках невиношування плоду, а також у двох випадках смерті новонародженого протягом перших 24 годин життя. У двох останніх випадках, виявилися позитивними також тканини при дослідженні імунохімічними методами.

Крім того, у січні 2016 р. було представлено інформацію з північно-східного регіону Бразилії про виявлення вірусу Зіка у плаценті жінки з завмерлою вагітністю у першому триместрі.

 

Інші уроджені аномалії

З Бразилії надійшло також декілька повідомлень про інші вроджені аномалії, асоційовані з мікроцефалією та інфікуванням вірусом Зіка, зокрема, патологію очей. Так, у січні 2016 р. у 3 дітей з мікроцефалією та мозковою кальцифікацією, на фоні підозри інфікування вірусом Зіка, виявлено односторонню патологію області жовтої плями з втратою фовеального рефлексу. У однієї дитини з трьох виявлена атрофія сітківки.

11 січня 2016 р. також повідомлено про те, що при дослідженні 55 дітей з підозрою на мікроцефалію у 40% виявлена атрофія сітківки та зміна пігменту. Крім того, у однієї дитини з діагнозом мікроцефалії спостерігалася втрата слуху. Мати цією дитини перенесла хворобу, викликану вірусом Зіка, на 4-ому місяці гестації.

 

Синдром Гієна-Барре

 

Синдром Гієна-Барре – це запальне ураження нервових корінців аутоімунної природи. Проявами є в’ялі парези, порушення чутливості та вегетативні розлади. Розвивається зазвичай через 1-3 тижні після інфекційного захворювання. Частіше за все до синдрому Гієна-Барре призводять ентерити, викликані кампілобактеріями, інфікування цитомегаловірусом, вірусом Епштейна-Барр, мікоплазмами, гемофільною паличкою.

Під час спалаху хвороби, спричиненої вірусом Зіка, у Французькій Полінезії у 2013-2014 рр. з 74 пацієнтів, що мали неврологічні та аутоімунні розладами, 42 особам було встановлено діагноз синдрому Гієна-Барре. З цієї кількості у 37 хворих (88%) в анамнезі спостерігалися симптоми, що не виключали хворобу, спричинену вірусом Зіка.

У 2015 р. з Бразилії було повідомлено про встановлення діагнозу синдрому Гієна-Барре 42 пацієнтам з 76 осіб, які мали неврологічні симптоми. З цих хворих 26 (62%) мали в анамнезі симптоми, що не виключають хворобу, викликану вірусом Зіка.

Також у листопаді 2015 р. бразильський науковий центр фонду Освальдо Круза повідомив про виявлення вірусу Зіка у 10 з 224 пацієнтів, що обстежувалися у зв’язку з підозрою на гарячку денге. У 7 з 10 позитивних на Зіка пацієнтів них були наявні неврологічні симптоми.

21 січня 2016 р. Міністерство охорони здоров’я Сальвадору повідомило про незвичайне зростання захворюваності на синдром Гієна-Барре. Так, з 1 грудня 2015 р. по 6 січня 2016 р. було виявлено 46 випадків при середній кількості 169 на рік. У 54 % хворих спостерігалися гарячка та висипання за 7-15 днів до появи неврологічних симптомів. Інфікування вірусом Зіка досліджується як одна з можливих причин зростання захворюваності на синдром Гієна-Барре.

Схожі ситуації розслідуються і в інших країнах Американського регіону. На сьогодні спостерігається просторовий та часовий зв'язок між циркуляцією вірусу Зіка та зростанням захворюваності на синдром Гієна-Барре. Етіопатогенез та фактори ризику остаточно ще не встановлені.

Враховуючи наявні дані, ВООЗ рекомендує країнам ввести систему нагляду, що дозволить виявляти незвичайне зростання захворюваності на синдром Гієна-Барре, а також підготувати систему охорони здоров’я до реагування на зростаючу потребу у спеціалізованій допомозі пацієнтам з неврологічною симптоматикою.

 

Інші неврологічні розлади

Під час спалаху хвороби, спричиненої вірусом Зіка, у Французькій Полінезії у 2013-2014 рр. був описаний зв'язок між інфекцією та розвитком різних неврологічних розладів, зокрема, розвитком менінгіту, менінгоенцефаліту та мієліту. З Американського регіону на сьогодні не надходило повідомлень про таки симптоми, пов’язані з вірусом Зіка. Однак системи епідеміологічного нагляду країн повинні бути готовими до своєчасного виявлення зростання частоти неврологічних ускладнень, а системи охорони здоров’я – до реагувати не зростаючу потребу у спеціалізованому лікуванні.

 

Диференційна та лабораторна діагностика вірусної інфекції Зіка

Хвороба, спричинена вірусом Зіка, перебігає зазвичай у формі легкого захворювання з неспецифічними симптомами. У звітах про випадки хвороби найчастіше повідомляється про такі симптоми: гарячка, висипання, кон’юнктивіт, недомагання, головний біль, артралгія (зап’ястних, колінних суглобів, суглобів гомілки), міальгія.

Диференційна діагностика хвороби, спричиненої вірусом Зіка, ускладнена, оскільки випадки виявляються на тих саме територіях, де циркулюють віруси денге та чикунгуньї, що викликають захворювання з подібними клінічними проявами. Диференціювати ці гарячкові захворювання можливо лише за допомогою лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика вірусної інфекції Зіка ґрунтується на виявленні вірусної РНК методом зворотної транскріпції та полімеразної ланцюгової реакції (ЗТ-ПЛР), ізоляції вірусу, виявленні специфічних до вірусу Зіка IgM- або IgG-антитіл серологічними методами. Лабораторному обстеженню підлягають пацієнти, які нещодавно повернулися з районів, де реєструються випадки захворювання на цю інфекцію та у яких впродовж 14 днів після повернення, з’явилися гарячка, з різким підвищенням температури тіла,  макуло-папульозний висип, біль у суглобах та кон'юнктивіт.

В гострій фазі захворювання проводять детекцію вірусної РНК або ізоляцію вірусу із клінічного матеріалу. Період віремії – короткий, тому детекція вірусу в крові можлива лише протягом перших 3-5 днів після появи симптомів. Припускається, що сеча є кращим, ніж кров, матеріалом для детекції вірусу Зіка в зв’язку з вищою концентрацією і більш тривалою персистенцією вірусу – РНК вірусу Зіка виявлялась до 10 днів від початку захворювання.

Серологічні дослідження можуть бути розпочаті з 4-5 дня після початку захворювання. Діагностичне значення мають:

·        виявлення IgM-антитіл (зокрема, в реакції непрямої імунофлюоресценції – РНІФ або імуноферментному аналізі - ІФА) з наступним підтвердженням позитивних результатів в реакції нейтралізації (РН)

·        сероконверсія або 4-х кратне і більше зростання титру специфічних антитіл в парних зразках сироватки.

Проте слід пам’ятати, що серологічні реакції з антигенами вірусу Зіка можуть бути позитивними через наявність в сироватці антитіл до інших флавівірусів (жовтої гарячки, японського або кліщового енцефаліту, денге, Західного Нілу та ін.). Реакція нейтралізації (РН) є більш специфічною, але й вона не завжди здатна розрізнити перехресно-реагуючі антитіла у людей, які раніше були вакциновані або інфіковані флавівірусами. Тому дані щодо попередньої вакцинації проти флавівірусів або викликаних ними захворюваннях слід обов’язково враховувати при інтерпретації результатів серологічних досліджень, що особливо важливе при диференціальній діагностиці з гарячкою денге, яка має схожу клінічну картину і реєструється на тих же територіях, що і вірусна інфекція Зіка.

Наявність перехресно-реагуючих антитіл, які затрудняють лабораторне підтвердження діагнозу, демонструє приклад, коли при дослідженні парних сироваток крові, отриманих на 5-й і 31-й день від початку захворювання, IgM-антитіла до вірусу Зіка були виявлені у другому зразку в ІФА, а в реакції гальмування гемаглютинації (РГГА) продемонстроване велике зростання (в 16 разів) титрів антитіл до вірусу денге – від 1:160 до 1:2560. Виключити роль вірусу денге в етіології захворювання стало можливим завдяки негативним результатам дослідження парних сироваток крові в ІФА на наявність IgM-антитіл до вірусу денге.

В іншому випадку у пацієнта виявлені IgG- і IgM-антитіла до вірусу денге, але ЗТ-ПЛР з подальшим секвенуванням показали наявність РНК вірусу Зіка в сечі.

На теперішній час розроблено діагностичні системи для виявлення IgM- та IgG-антитіл на основі РНІФ та ІФА.Набір для РНІФ призначений для диференціальної діагностики і дозволяє одночасно виявляти антитіла до арбовірусів Зіка, Чикунгун’я і денге, які передаються комарами та викликають лихоманку з висипом і артритом. ІФА-тест-система характеризується зменшеною перехресної реактивністю з іншими флавівірусами завдяки використанню вірусспецифічного антигену NS1.

Декілька лабораторій в Європі проводять лабораторну діагностику вірусної інфекції Зіка з використанням різних методів дослідження (табл. 3

Центри лабораторної діагностики вірусної інфекції Зіка в Європі

 

Назва закладу, контактні особи	Методи діагностики
Інститут Бернхарда Нохта, Гамбург, Німеччина	РІФ ПЛР Секвенування Ізоляція вірусу
Інститут Пастера, Париж, Франція	ПЛР
Інститут мікробіології Бундесверу, Мюнхен, Німеччина	РІФ РН ПЛР Секвенування Ізоляція вірусу
Інститут медико-біологічних досліджень армії, Франція	РІФ ІФА РН ПЛР Секвенування Ізоляція вірусу
Медичний університет Відня, Австрія	ІФА РГГА ПЛР

 

 

Офіційна позиція ВООЗ

1 лютого 2016 р. ВООЗ офіційно оголосила спалах мікроцефалії та інших неврологічних розладів у Бразилії, подібний до спалаху у Французькій Полінезії у 2014 р., надзвичайною ситуацією у сфері громадського здоров’я, що має міжнародне значення.

Рішення було прийняте з урахуванням наявності  асоціацію за часом та простором між розповсюдженням вірусу Зіка та зростанням кількості випадків вродженої патології та неврологічних ускладнень. Варто вкотре наголосити, що причинний зв'язок підозрюється з великою вірогідністю, але не є науково доведеним.

Також для оцінки ситуації було враховано широке географічне розповсюдження переносника, що може передавати вірус Зіка. Логічно очікувати, що ареал розповсюдження вірусу Зіка значною мірою співпадатиме з ареалом розповсюдження гарячки денге та чикунгуньї, що швидко поширилися протягом останніх років.

Також були враховані відсутність популяційного імунітету серед сприйнятливого контингенту, відсутність вакцини та надійних швидких методів діагностики інфекції.

ВООЗ не бачить підстав для обмеження поїздок та торгівлі з метою попередження розповсюдження вірусу Зіка. Основними заходами профілактики ВООЗ вбачає боротьбу з комарами та заходи з попередження укусів комарів, особливо для вагітних жінок.

Міжнародні дії повинні включати покращення нагляду та прискорення виявлення випадків інфікування вірусом Зіка, вроджених аномалій та неврологічних ускладнень, інтенсифікацію боротьби з комарами, а також активізація розробки діагностичних тестів та вакцин.

Комітет з надзвичайних ситуацій надав ряд рекомендацій (http://who.int/mediacentre/news/statements/2016/1st-emergency-committee-zika/ru/) серед яких є наступні:

 

Рекомендації ВООЗ для країн, що зазнають ризик:

1.     Посилення нагляду за вірусом Зіка з розповсюдженням стандартного визначення випадків та засобів діагностики на територіях ризику.

2.     Укріплення лабораторної мережі для підтвердження випадків інфікування вірусом Зіка. Достовірне встановлення діагнозу хвороби, спричиненої вірусом Зіка, за клінічними проявами неможливе, беручи до уваги їх неспецифічність та подібність до проявів інших арбовірусних інфекцій.

3.     Формування системи епідеміологічного нагляду для виявлення неврологічних та аутоімунних ускладнень хвороби, спричиненої вірусом Зіка.

4.     Консультування вагітних жінок, що зазнали ризику зараження вірусом Зіка, та подальше спостереженням з метою виявлення особливостей розвитку плоду та стану при народженні відповідно до наявної інформації та національних стандартів і практик.

5.     Посилення антенатальної допомоги.

6.     Підготовка лікувальних заходів для реагування на можливе підвищення потреби у спеціалізованому лікуванні для хворих з неврологічними симптомами.

7.     Реалізація стратегії соціальної комунікації з метою залучення громади до заходів зі зменшення популяції переносників.

8.     Посилення заходів з боротьби з комарами шляхом прямих програм та інформування населення.

Рекомендації ВООЗ щодо нагляду за мікроцефалією та неврологічними розладами:

1.     Нагляд за мікроцефалією та синдромом Гієна-Барре повинен бути стандартизованим та посиленим, особливо на територіях, де відома передача вірусу Зіка або існує такий ризик.

2.     Дослідження щодо етіології нових групових випадків мікроцефалії та інших неврологічних розладів повинні проводитися більш інтенсивно з метою встановлення причинного зв'язку з вірусом Зіка та/або іншими факторами та ко-факторами.

 

Рекомендації Європейського центру з профілактики та контролю захворювань установам охорони здоров'я держав-членів ЄС або асоційованим членам ЄС:

1.     • Підвищення пильності по відношенню до виявлення ввезених випадків зараження вірусом Зіка в державах-членах ЄС,  особливо  на територіях де присутні потенційні переносники для зменшення ризику автохтонної передачі.

2.     • Зміцнення лабораторного потенціалу для підтвердження захворювань на вірусну інфекцію Зіка та проведення диференціювання з іншими арбовірусними інфекціями (наприклад денге, чикунгунья).

3.     • Урахування доцільності відсторонення від донорства осіб, які відвідували райони з активною передачею вірусу Зіка.

4.     • Підвищення обізнаності лікарів щодо розвитку спалаху хвороби, спричиненої вірусом Зіка, та ендемічних територій для проведення диференційної діагностики гарячкових захворювань у осіб, що відвідували дані території.

5.     • Консультування жителів і мандрівників, особливо вагітних жінок, які відвідують території з активною передачею вірусу Зіка, щодо використання протягом всієї доби індивідуальних захисних заходів для запобігання укусів комарів.

6.     • Забезпечення уникання особами, що інфіковані вірусом Зіка, укусів комарів протягом першого тижня хвороби при знаходженні в районах, де наявні комарі роду Aedes з метою запобігання інтродукції збудника (користування москітною сіткою, екранованими дверима і вікнами відповідно до рекомендацій ВООЗ).

7.     • Підвищення обізнаності серед медичних працівників, які надають допологову допомогу, щодо можливого зв’язку між інфікуванням вірусом Зіка і мікроцефалією та урахування рівня ризику на конкретних територіях при проведенні допологового моніторингу.

 

Рекомендації стосовно туризму:

1.     Не повинно накладатися ніяких обмежень на поїздки або торгівлю з країнами та територіями, де встановлено циркуляцію вірусу Зіка.

2.     Особам, що здійснюють поїздки до територій, де існує ризик зараження вірусом Зіка, повинна бути надана актуальна інформація та рекомендації зі зниження ризику укусів комарів.

3.     Необхідно дотримуватися стандартних рекомендації ВООЗ стосовно дезінсекції повітряних транспортних засобів та територій аеропортів.

У меня новости. Работа в телекоме меня перестала устраивать. На то есть много причин. Людей посокращали. Из 120 человек осталось 18. Соответственно нагрузка возрасла. То что делала раньше бригада из 8 человек: 1. обслуживание и ремонт оборудования электропитания; 2. Обслуживание аккумуляторных батарей; 3. Радиоузлы; 4. Аппаратура определения номера; 5. Аппаратура уплотнения; 6,7,8. Обслуживание и ремонт АТСК 50/200, КВАНТ и Сосна-1. Все это хозяйство досталось мне одному - 20 сел. То, что взял на себя обслуживание аккумуляторов другой человек, а радиоузлы ушли в прошлое. Немного облегчает мне участь. Но из-за того, что пока работают смены, а людей не осталось, меня пустили в смены и теперь пришлось совмещать и работу по сменам и обслуживание сельских станций. За ту же зарплату. Еще с учетом, что ездить по станциям приходится только с монтерским составом, в целях экономии бензина, а с ними приезжаешь домой зачастую уже позже 20.00, то совмещение с работой по сменам преобразуется в круглосуточную охрану Телекома. И времени уже нет и денег не достаточно. Последним ударом для меня стало заявление, последовавшее на мое возмущение таким распорядком: - "такое отношение к работе ... !". Честно, после такого заявление во мне закипели сплошные матерные выражения. Я только рота открывал. Но .... мой внутренний рецензет не пропустил наружу меня переполнявшее. В конце концов, я не раб и не робот. Я живу не для того, чтобы работать! Я работаю чтобы жить! А это совершенно разные вещи. Я их давно, еще с начала года предупреждал, что имею желание бросить эту работу. И я таки написал заявление. Я ухожу. Кто хочет - пусть тянет лямку дальше. Но уже без меня.
Изначально хотел полностью уйти преподавать в Техникум. Но ... его закрыли. Очень жаль. У меня уже столько наработок! Зато берут на работу в дом детской и юношеской творчести. Дают два кружка технических и два компьютерных. Буду дальше заниматься так понравившейся мне сферой деятельности. Но здесь вижу агромадные преимущества перед техникумом - СВОБОДА! Если в техникуме нужно было требовать и заставлять, то здесь полная СВОБОДА! Все только на добровольных началах. Хочешь - всему научу. Не хочешь - я тебя не держу. И пространства для творчести - масса. Я уже вижу столько перспектив для самореализации и что могу дать детям, что у меня дух захватывает в радостном ожидании! И как хорошо, слава Богу, что я наконец то бросаю этот дурдом в Телекоме! Как он мне уже за последнее время стал в тягость. Странно, но даже в период, когда у меня был начальник весьма своеобразный человек, который достаточно мне подействовал на нервы, и то я даже не думал так рвать когти, как сейчас.