Частенько, не задумуючись, у побуті ми використовуємо це слово, коли говоримо про жіночу стать: “Гарна, як відьма”, “Зла, як відьма”. Власне є два типа, як описує відомий карпатознавець Юрій Чорі та “Енциклопедія надістот”, походження відьм: за першим відьма це жінка чорта, нечистої сили, тобото вроджена, а за другим відьма – звичайна жінка щодо зовнішньої подоби і відповідної статевої приналежності.
Живуть відьми серед земних людей, мають свою оселю, обійстя, сім’ю, тільки наділені надприродніми силами і можуть здійснювати незвичні справи: керувати дощем, градом, хмарами, вітром, забирати від корів та рожениць молоко, літати на вінику чи в ступі, забавлятися з чортами та іншою нечистою силою. За переказами, відьми – надзвичайно гарні жінки, мають дуже довге розпущене волосся і смугляве обличчя, але зовсім не слідкують за своєю зовнішністю, ходять нечесані, неохайні, у непривабливому одязі, це тому, щоб не привертати на себе увагу чоловіків, які заважали б їй займатися бісівськими справами, але коли вони йдуть на відьомські зібрання стають справжніми красунями, тому рекомендували мужинами бути обережними при нічних зустрічах з красунями..
У народі побутувала легенда, що якщо у родині народиться семеро доньок підряд , то одна з них обов’язково є вродженою відьмою. Відьмою могла народитися дівчинка і у тієї матері, на яку було наслане закляття, а бо яка випадково проковтнула згаслу вуглинку, коли пекла різдвяний хліб-карачун, тобто одщипнула шматок на якому запеклася вуглинка , а вона її не помітила і проковтнула.Упізнають уроджену відьму і по наявності у неї невеличкого відростка-хвостика, що є ніби продовженням хребту. Тому у середньовіччі таких новонароджених, у яки копчик нагадував відросток хвоста, інквізитори карали насмерть. Власне, вроджені відьми багато знають, багато можуть, але нікому не шкодять, навідміну від іншого виду відьм, вони стараються допомогти, при можливості. Ось що розповідає народний переказ про таку вроджену відьму яка жила в селі Чабин, Мукачівського району. Взимку у 1930-х роках, напередодні Різдва Христового, в хаті вродженої відьми, сталася дивна річ. Відьма, яка мала маленьку доньку, раптово встала у Святий вечір з-за столу і розсіялась, родина була шокована, а через кілька годин пізно після Сейнічної над селом пронісся страшний сніговий вихор, і в тому будинку зявилася жінка-відьма, яка принесла своїй дочці … свіжозламану зелену гілочку зі сливами. До сьогодні пояснення, при тодішньому комунікаційному та іншому виду сервісу, немає. Хоча треба сказати, що дана жінка, за словами очевидців, ніколи не робила злих речей.
На відміну від вродженої відьми дуже небезпечною була відьма – вчена. Її ще називають в угорському фольклорі – босорканя. Нею могла стати будь-яка жінка. А для цього потрібно було лише – на Юрія, коли вперше виганяли череду на толоку, дочекатися вечора і піти до річки до того місця, де череда переходила ріку вбрід, відшукати слід коров’ячої ступиці і набрати звідти в рот води. Відтак, набравши у рот води, підійти до польового хреста або хреста без церкви, покропити його водою з рота, зняти усю одежу, повісити на розп’яття, а потім і самій залізти на хрест. Після цього, згідно повір’я, та жінка ставала відьмою, яка могла накликати на людей хворобу, відібрати від чужої корови та рожениці молоко, скликати до себе гадів, забрати дощ, а також перевтілюватись у різних тварин та людей, але тільки з півночі до третіх півнів. Крім того можна було стати вченою відьмою, якщо зняти з шиї власний хрестик, покласти у взуття під п’ятку лівої ноги і ходити упродовж дев’яти днів.
Та існували народні способи за якими можна була впізнати, хто з жінок є відьмою і побачити їх. Для цього було потрібно піти в ту хату, де читають псалтир над покійником і спостеріга ти, коли будуть співати перші десять псалмів Давида, відьма обов’язково почервоніє і схилить голову на груди, щоб сховати обличчя, або ж в останній день м’ясопусного тижня, перед Пасхою, брали шматочок сиру, загортали його в тканину і три ночі підряд тримали його в роті за губою, а потім зав’язували в сорочку і носили при собі, а невдовзі відьма сама приходила просити хоч крихітку того сиру, але дати їй його не можна, бо тоді відразу наступить смерть. Ще один спосіб здійснювався у Великий Четвер, напередодні Великодня – вивертали одяг, одягали на себе і йшли до церкви, у церкві треба було ні до чого не доторкатися і тоді можна буде побачити відьму, що стоїть оголеною і повернутою спиною до священика. Цього ж дня треба було взяти свячений ножик і почати майструвати стільчик, робити його упродовж року і закінчити до Святвечора (6 січня), потім піти з ним до церкви на Сейнічне й сісти на нього. Сидячи на ньому, під час Богослужіння можна побачити усіх відьом, що стоять оголені та повернуті спинами до священика. При цьому попереджували таких сміливців, що відьми сердиті на тих хто їх побачив і можуть відомстити. Крім того, у перший четвер Великого посту сміливці йшли в ліс і робили осикові ворітця. А потім Великий Четвер, ті ворітця приносили з лісу додому і вішали у непомітному місці. Як стемніло, сідали за тими ворітцями і чекали, коли відьма, йдучи дорогою, не могла не проминути тих воріт і тоді можна було її впізнати.
А ще в останній день перед пасхального сиропусного тижня, в неділю, необхідно було взяти грудку сиру з останнього вареника, загорнути в тканину, покласти в рот за губу і лягти з ним спати. А ось в понеділок уранці той сир зашити в сорочку, але так щоб ніхто не бачив, і носити при собі упродовж усього Великого посту аж до Великодня. І саме у Світлу Суботу піти до церкви, взяти той сир у рот і стати поблизу вхідних дверях, коли священник почне відмикати двері, щоб впустити людей на службу, і саме тоді відьми полізуть цілувати дверний замок, щоб усі замки на всіх дверях їм легко відмикалися. А тоді, коли в церкві заспівають “Христос воскрес”, сміливцям потрібно тихо промовити: “ А в мене сир є!”. Ось тоді - можна побачити відьом, що присутні на вечірній службі. Вони тиснуться ближче до священика, намагаючись доторкнутися до його риз, бо якщо це їм не вдасться, потім на цілий рік втрачається чаклунська сила. А от тому хто їх побачив, відьми намагаються всіляко допомагати, оскільки бояться, щоб не виказав їх. Та на жаль, згідно народного повір’я, більшість із тих, що раз побачили відьом, потім самі стають такими.
Як, описує Юрій Чорі в свої дослідження щодо демонологічних вірувань у Карпатах, на Різдво Христове, Благовіщення та Великий Четвер сміливцями аби побачити відьом рекомендувалося узяти чорну кішку і піти на місце, де сходяться чотири межі угідь чотирьох населених пунктів. На тому місці потрібно було розпалити вогнище, а навколо себе зробити посвяченою крейдою коло. Чорну кішку необхідно вбити і спекти на тому вогнищі, потім
м’ясо викинути, а кістки пооблизувати одну за одною, аж доки одна серед кісток не засвітиться дивним сяйвом і не висвітлить усіх відьом, що зійдуться до того вогнища. Тоді відьми будуть злісно кричати, погрожувати та їх не треба боятися і ні за яких обставин не виходити з кола, поки не заспівають треті півні.
- Узяти першу крашанку, зроблну у Велику Суботу, піти з нею до церкви, вистояти Сейнічне, вранішнє і обіднє Богослужіння. І так упродобж дванадцяти літ , лише тоді,маючи те яйце при собі, можна бачити відьом-босоркань і не боятися, що помстяться.Звичайно,відьми будуть всіляко виманювати яйце, обіцяючи за нього всячину, але піддаватися на їх хитрощі не слід, бо , віддавши їм яйце, уб’ють. Якщо бодай раз із тих дванадцяти років не дослухати котрусь із Божих Служб до кінця , прийти додому і покласти яйце на стіл, то яйце набуде іншого кольору: відьма перемінить;
- Вбити змію і відрубати їй голову.Ту голову разом із зубком часнику посадити на городі грядку.Коли часник виросте, зірвати перо і покласти собі на капелюх(шапку або хустину). Відтак піти до церкви і стати при вхідних дверях. Як скінчиться Богослужіння ,всі вірники вийдуть, а відьми які боятьмся такого частику, що вирсна на гадючій голові, залишаться в церкві- тоді й викажуть себе;
- Взяти дерев’яну ложку і мішати нею усі страви, які готуються на вятвечір.При цьому, мішаючи, цілий день не молитися, ні до кого не кланятися. Потім з тією ложкою піти на Сейнічне. По дорозі і в церкві теж не хреститися, не молитися не кланятися і не озиратися. Той, хто мав таку ложку, міг побачити відьму, що була у церкві.Але прозрдити нікому не смів, бо вона б його вбила. Якби хтось з тією ложкою-варіхою обійшов голим трич хату і кожного разу заглядав крізь вікно до хати, то за третім разом міг би побачити “те, що має ся стати” в тій оселі упродовж року, і того, з ким має статися;
- Відьму-чорнокнижницю, згідно з повір’ям, нічим неможна вбити, тільки свяченою пшеницею. Коли вона помирала, то її груди в труні пробивали терновим або осоковим кілком.Це для того, щоб вона не могла вставати з могили і блудити ніччю, роблячи людям шкоду. Десь ще обсипали її в труні маком або битим склом. Якби подібних запобіжних заходів не зробили, відьма могла б щоночі шкодити: накликати засуху, повінь, бурю,град, сльоту,падіж худоби тощо.
У відьом багато допоміжних засобів. Серед них скляний шар, який допомагає насилати порчу на людей та майно, крм того у кожної відьми є помічники його, які приймають участь у відьминських зустрічах, а частіше за усе її помічниками стають щури, кажани, сови та чорні коти.
