Досить часто ми хочемо бути на когось схожими… На супер-героя з фільма, на гламурну фотомодель, на спортсмена чи на співака. Когось такого епатажного, яскравого, харизматичного… Когось явно крутого, про якого знайомі, друзі скажуть – «Даааааа, то крутий перець». Наклеюємо його постер, дивимося інтерв’ю, купляємо календарики, одежинку, фенічки, але… В ночі, коли залишаємося самі з собою, тихенько зітхаємо і відмовляємося від своєї мрії. «То я, а то він!!!»

Чому так? Чому відмовляємося від нашого образу? Чому здаємося?

Може причина в дорослішанні?… Де там є місце фантазії, мрії? Та й якось по дитячому. Скажи комусь, що ти такий крутий як Рембо, чи такий гарнюня як Кріштіано Рональдо. В кращому разі – засміють, в гіршому…

Може в суспільстві? Чи в сусідах? А може в нас самих?

А може ми просто обираємо не тих героїв? Не тих, кого самі хочемо, а тих за яких хватає сміливості сказати. Тих, ким приховуємо справжнього нашого героя, а потім забуваємо… І згадуємо в старості, коли читаємо внукам свою улюблену дитячу книжку, чи передивляємося з ними старий мультик. І знову тихо зітхаємо.

При цьому він не обов’язково має бути крутим, відомим чи гламурним. Він має бути справжнім героєм для Вас. Пам’ятаєте, як Хенкок, називаючи своє прізвище в лікарні, вибирає перше, що попалося на очі. Чи може припало до душі? Він же напевно не все забув і пам’ятав якихось визначних діячів, якихось кінозірок, спортсменів, політиків (Хоча таки забув:)) Хто не знає, то в американців є стійкий вислів «Розпишися як Джон Хенкок», що значить постав підпис. Пішло від величезного підпису цього пана під Декларацією Незалежності). Бере те що поряд з нами. Що є настільки важливим, що ми його не помічаємо.

Що ж до мене, то моїм героєм є Карлсон. «…в меру упитанный мужчина в самом расцвете сил…» Позитивний чувак для якого нема ніяких проблем та прикрощів. Точніше вони є, але він їх не помічає і тому з легкістю долає. Він не морочить собі голову думками: «А чи правильно я зробив?», «А може треба було по іншому». Зробив і все, баста. Він ходячий позитив. Він друг. Він порядна людина. Він відважний. Всі ми з легкістю осуджуємо та співчуваємо, а кому з нас стане духу спіймати грабіжника? Мммм? Ось і воно. Більшість із нас його вважає дурачком, наївним диваком, і не помічаємо його душі, його життєвої позиції, його філософії. А вона не така вже й проста…

Всі диваки добрі, милі і веселі, то чому б і нам не бути трошки дивними.