Пятница, 03 Сентября 2010 г. 19:35 (ссылка)редактировать
+в цитатник +поставить ссылку понравилось!
Прочитало: 0 за час / 5 за неделю / 11 за месяц
Я хочу вынести на ваш суд стихотворение моего близкого друга. Пожалуйста, оцените искренне!

І досі нудно, як згадаю,
Як зеленів в чудовім гаї
Єдиний, бідний, конопляний куст.
Злітав матюк з дружбана вуст.
І йшли ми разом з ним в село,
В пилу вовтузячи лицо.
Він був, товариш мій, з Кавказу,
Нас у солдати брали разом.
І хоч дурний у нас був Пан,
У мене ж був чудовий план.
Але про нього я нікому не казав,
А сам його потрошечку вживав.
Забив у сраку все сміття,
Що завіщала рідна мати...
Украйно! (в рот тебе топтати!)
Там посаджали всіх за грати,
Та навіть тих, що совість мати
Змогли до цих чудових пір,
Коли не кожен став як звір,
А ще і розум, совість, честь вважає.
Так то ж в нас партія така!
Що в розум, совість, душу мать,
А як до честі - то насрать.
Ех люди...Курвяче ви племя,
У вечері ви дивитись програму "Время",
А вдень ви хаєте, немов чумні,
Ті кляті вами вечори.
Коли ви ви самі, розуму не маючи,
До себе одеяло натягаючи...
Не мати щастя я до віку: коліно у вухо, хрін у пику.

Д.В. та О.Г. 1980 р.