Абсолютно до всіх речей я завжди відносилась практично. Прагматично. Чорт, абсолютно до всього! Наприклад, якщо це ручка - то який, в біса "паркер" - це лише ручка!

Перед тим, як дозволити щоденним справам затягнути себе в свою трясовину, я дала собі час подумати. Ти часто даєш собі час подумати про найголовніше? Звичайно, ти скажеш, що найголовніше не питає дозволу, а просто лізе в мозок. Ні-ні-ні, ти не розумієш. Ти можеш викроїти трохи часу аби подумати про найголовніше, тобто оцінити тверезо ситуацію?

Я не можу. Тобто, одних моїх "намагань" буде дещо замало.

Я намагалась розібратись в своїх відчуттях цілий день. Цілий понеділок. На всіх парах: на лекції з філософії, на парі з історії України, тримаючи на колінах "Гістологію", навіть перед заліком по гістології, підчас розмови з однокурсником про фотошоп, слухаючи компліменти щодо фотографій. І - уяви собі - я нічого не змогла розкласти по поличкам! Зовсім.

Це якесь безглуздя. 

Скоріше б вже прийти додому і зняти ці блядські лінзи. Вибачте. Ніхароші лінзи.