Сьогодні Вона відвідала моє житло...
Я сидів біля вікна, чув лише дзвін струн гітари, вона потребувала настройки. Потім раптово хтось подзвонив в двері. Я був здивований. Оскільки до мене давно ніхто не приходив.
Відчинивши двері моя свідомість застигла...
Вона привіталась і увійшла до хати, прямуючи на кухню. Я мовчки пішов за Нею... відразу заварив чаю в невелику склянку і подав їй. Хвилину ми мовчали. І тут я запитав Її навіщо Вона прийшла. Не почувши нічого у відповідь я ще раз повторив питання. Вона зробила пару ковтків чаю і сказала:
"Саша, я тебе кохаю... ти пробачиш мене?"
Я був в замішанні, мене охоплювали злість і в у свій час шок. Як? Як вона посміла мені сказати таке?! Вона поводиться зі мною як з річчю! Я майже втратив контроль, але все таки насилу зміг подолати свої емоції і спокійно відповів їй:
"Прошу тебе.. піди..."
Вона підірвалася зі стільця, підбігла до мене, схопилася за светр обома руками і промовила:
"Саша... будь ласка... пробач мене... пробач... я знаю, я винувата перед тобою. Я зробила велику помилку... але я зрозуміла її... я зрозуміла, що моє кохання належить тільки тобі!"
Знову! Знову вона розбудила в мені гнів! Мені було дуже боляче... Я відчепив її руки від себе і не стримавшися висловився:
"ТИ РОЗБИЛА МОЄ СЕРЦЕ! Прошу тебе, покинь мене як і тоді..."
Вона опустила голову і по її щоках стрімко потекли сльози. Вона пішла...
Я злий! Я ЗЛИЙ! За, що вона зі мною так?! А я так її кохав... я намагався робити все щоб їй було добре... я просто кохав... а вона розбила моє серце... вона зрадила мене! Вона сказала, що полюбила іншого і покинула мене, а зараз, от так просто повернулася і заявила, що все ж таки я її кохання... Я вже майже змирився, що мені тепер нікого обіймати, нікого цілувати, говорити що КОХАЮ, просто відчувати сенс життя... тепер я просто відчуваю до неї ненависть... і ненависть до себе...