Це все було давно....

І тепер здається, що і не з нами навіть....

Здається, що не було того порозуміння, не було того дитячого захоплення у твоїх очах, не було твого бажання зробити мене своєю дружиною, не було тих пелюстків троянд і свічок по всій підлозі, і не було того задушливого "О, фак" в моїй голові, коли я те все побачила.... У мене навіть не збереглося тих милих фото, які робили наші друзі ошелешені такою несподіваною новиною... І як на зло я навіть не пам"ятаю як приблизно виглядав той букет троянд, який в той важливий момент ти мені подарував....Зате я чудово пам"ятаю ті білі квіти, які подарував мені Денис зі словами "новоспеченій нареченій мого кращого друга"....Вже тоді я розуміла, що шоу треба грати до кінця, бо не можна отак прямо зараз сказати, що я "не готова, не хочу, не можу".......і найболючіше "я більше тебе не люблю"..... Треба було дочекатися поки всі забудуть.... щоб піти гідно.... хоча можливо то був не найкращий сценарій на тему "як краще піти"...

Зараз все по-іншому...

І знаєш я цьому рада...

Зараз поруч він, такий контрастний у порівняні з тим, яким був колись ти.... В дечому, егоїстичний, в дечому самовпевнений, зі своїми принципами і досить неординарним світоглядом.... він не любить дітей, і прагне моєї ідеальності.... Ідеальності, яка чомусь була не потрібною тобі.... Я сто разів себе питала - чому? Чому ти здатен був мене любити такою якою я є, а він не завжди мириться з моїми промахами?

Я і досі не знаходжу відповіді на ці питання....

Ти мабуть спитав би чи я жалію за тим, що втратила?  Скоріше, ні.....але я часом згадую тебе....непомітно спостерігаю за твоїми внутрішніми змінами і вони лякають.... Я іноді думаю, що ти б міг бути чудовим другом....Якби стільки "не" не стало на зламі твоєї щирості....

А зараз...зараз ти став холодним і замкнутим у кокон із власної недовіри...У тебе все рідше міняються статуси, і все частіше просвічується сум у погляді на тих ріденьких фото, що ти закидуєш на свою сторінку.... Твій сімейний стан красномовно свідчить, що ти маєш другу половинку, і судячи з усього вона не страждає маніакально-безглуздими принципами по поводу афішування особистих стосунків....Знаєш, я вже теж.....Тільки не з тобою, а з НИМ....Вона набагато простіша за мене.... з нею набагато легше.... вона відверта і незакручена....ти розумієш чому вона сумує, радіє, плаче, сміється.... У неї ідеально жіноча поведінка і дуже мила зовнішність.... У неї є життєві цілі на хорошу освіту, сімю, дітей, роботу...Золотий стандарт.... А чи були вони в мене? Десь були...десь глибоко в середині, куди не добралася моя непоборима любов до свободи, творчості і бажання прожити це життя по своїх форматах, а не так як цьому вчили віками.... Хоча....все одно в кінці я вернулася до всього того, від чого так вперто відмовлялася протягом всього часу....

І знаєш..... я ніколи не могли робити щось наполовину.....любити наполовину, дружити наполовину, творити наполовину.....Я завжди шукала чогось такого, що було б стовідсотковим....  І можливо мені ще не раз доведеться діставати з шухляди твою обручку і дивитись на неї годинами заглушуючи душу нікотиновим димом і кубометрами алкоголю, просячи у Бога дати сил не наробити схожих помилок....