Затихло місто і спинився час
Пуста квартира і вино холодне
Хтось пише вірші, але не про нас
Про нас писати, мабуть вже немодно

Не проживемо ми як Бонні й Клайд
І не зіграємо в Ромео і Джульєтту
Бо кожен з нас шукатиме свій рай,
У римах незавершених куплетів

Тобі сказати хочу стільки слів,
Та після кожного залишиться «але»
Бо в лабіринтах чорно-білих днів,
Кохаєш іншу, але не мене

Я ж просто віддаюся почуттям
І не задумуюсь над правдою гіркою
Бо граю в гру із смертю і життям….
А ти хворієш, та на жаль не мною

Ми доп»ємо вино, а потім чай…
Загубимося в лабіринтах вулиць,
Шукатимем свою дорогу в рай…
Закинувши в смітник своє минуле

І ти зустрінеш сто таких як я
Але не обереш собі нікого,
Я втрачу всіх, бо так велить життя….
Та в серці залишу тебе одного.