Є дві речі, про які я не дозволяю говорити собі вслух....
Перша - це про те, КИМ Я СЕБЕ БАЧУ через певний "проміжок часу"....
(проміжок часу тут в лапках, оскільки я під ним розумію певну кількість років.... але хай та кількість років буде відомою лише мені....)
Хоча у мене є ціла купа приблизних відповідей на це питання - коротких і довгих....
прикрашених купою "потрібно-непотірібних" слів і сухих як річний звіт бухгалтера...
реальних і схожих на фантазії психічно-хворої людини....
але....
жодна з цих відповідей не буде правдивою...

і друга річ - це те, З КИМ Я БУДУ через цей певний "проміжок часу".......і хай я добре знаю відповідь на це питання....
але про це я навіть забороняю собі думати...
тому, що на наступне питання "І що далі?"... у мене відповідей немає взагалі....

Карантин...
На вулицю виходити стрьомно....
Третій день вдома....уууу....скоро вовком вити буду....
Новини тільки лякають...
Цікаво на скільки це все затягнеться ?
Хочеться, щоб все було як і раніше....

Дійшла висновку, що коли нічого не робиш.... то тільки їш, лазаєш по сайтах з різним мусором і тупієш....

хм....чим би то себе зайняти?
чи може піти поспати? =)))....

"В череде потерь ставлю пробел.
Стоп машина! Колеса времени
Стоп! Осень, зима - смерть по темени
Уберите время на время!" (рейс612)

Звичайний вечір....як колись...
У браузері відкриті закладки з щодами Лірушних друзів....
Я так скучила за такими вечорами..... Простими...душевними.... самотньо-спокійними....
Поруч улюблені сигарети.....чашка кави....Сурганова в плеєрі.....
градусник на столі....непотрібні і несмачні таблетки від застуди....
37,4.....головна біль.... холодні руки і така ж сама квартира....
відключена гаряча вода.....оу шит....

"Секунды множат годы, вычеркивая жизнью.
Как ты там? Держись!
Не роняй себя пеплом под ноги
Полем постель, подушка - облаком..." (рейс612)

І місто....місто в панацеї грипу... аптеки переповнені чергами.....люди з пов"язками... новини наповнені однією інформацією...чиїсь трагедії..... відсутність лимонів в продуктових.... сіре небо....

смс-ка від нього....

"лимони завтра сама поїдеш і купиш....я змерз і хочу додому"

моя відповідь:

"якщо я помру - це буде на твоїй совісті))) "

його відповідь:

"не помреш...ти ж там типу Янгол"....

Як я люблю його такого недосконалого, хоч як би там він цю недоскональість не намагався прикрити під байдужістю і зайнятістю... мій хороший і найрідніший.....мій найкоханіший і найнедоступніший хлопчик..... такий далекий від мене.....чиє тіло і душа завжди залишаться для мене під табу....
мій особистий сорт героїну.....


"Как ты там, память моя?
Держу тебя за рукава - запонки влет!
Медленно падает самолет...

Ты никогда не любила август..." (рейс612)

бажання побути наодинці з собою....кішка на колінах.....сльози на щоках....без причини....хай так буде, їх ж і так ніхто не бачить.....
трохи щастя і хвилювання за рідних і дорогих мені людей.... такі різні почуття переповнюють мене....

не вистачає однієї деталі....

Я так скучила за дзвінками Фея....
 

Досить пафосних слів і гарно підібраних речень,
Ти поет України, ти живеш на її території
Може мої слова стануть темою для суперечок,
Але часто поети незнають навіть історії

Здається вже час подивитись на світ по новому,
Навіщо писати, що мова у нас "солов"їна"?
Якщо на російській звертаєшся ти в продуктовому,
Бо з такими поетами згине твоя Україна

У владі вбачаємо суцільну брехню й спекуляцію
Але варто погодитись - маємо те,що маємо
Та чи можемо щиро гордитись своєю нацією,
Якщо своїх ненавидимо, а чужим довіряємо

Коли надають нам слово, говорим про патріотизм
Насправді давно забули, що то таке - відвага,
Ви можете звинуватити мене за різкий цинізм,
Тільки у нашої нації зникає самоповага

Хоча я не вірю в те, що зникли справжні герої,
вони серед нас живуть, їм на зміну приходять інші
Їхні руки за свою країну завжди готові до бою
Тільки чомусь про них ми не пишемо свої вірші

Вони люблять свою країну і їх серця незрадливі,
Вони знають, що Україна - була, є і буде наша
І у своїй державі почувають себе щасливо....
Я вірю, що так має бути....але бачу чомусь інакше...




Пост.Скриптум. Запропонували поїхати на літературний конкурс/зібрання (я не вникла в суть) "Мій рідний край"... Патріотичних віршів нема.... Те, що з школи "під заказ" малювалося брати не хочеться....
Хоча те, що "під заказ" намалювалося тепер, не думаю, що багатьом "псевдолітературнобогЄмнимпатріотам" сподобається.... =)

Я курю тому, що надіюсь, що мої сигарети вбють мене набагато швидше, ніж це зроблять мої сумніви....

П.С. Скільки себе памятаю зневажала і боялася суїциду, а тепер.....

Був би вдома пістолет.....випустила б пулю в лоба не роздумуючи....

Пі.Пі.Сі.... Я кажу що я щаслива? не вірте... То маска....

порятунку немає...тепер то замкнуте коло....

Варто створити схожу рекламу і для України.... В Росії цей ролик соціального спрямування був заборонений владою для показу на телебаченні....




ось ще один ролик не менш "веселий" і "патріотичний".... За такі творіння їх варто поважати..... Коли наші будуть створювати щось подібне?




а оце наш український еМТіВішний ролик....




ще один соціальний український ролик



 

Настроение сейчас - втомлене....

Я не беру тебе до себе спати не тому, що хочу виспатись, а тому, що я не хочу, щоб ти бачив моїх сліз в подушку, коли я молю Бога дати мені сили пережити це все.....

Я кажу, що я не голодна не тому, що я насправді не голодна, а тому, що  я настільки морально виснажена, що немає сили навіть їсти....

Я курю свої сигарети не тому, що мені подобається курити, а тому, що ними я відраховую хвилини свого життя....

Я іноді втікаю від правди не тому, що хочу комусь збрехати, а тому, що не хочу, щоб хтось таврував неуміло сказаними словами і фразами мою душу....

Я посміхаюся не тому, що я щаслива, а тому, що не хочу, щоб мені робили зауваження, щодо депрессивного виразу мого обличчя.....

Я відстоюю свою думку, не тому, що вона в мене сформована, а тому, що не хочу проживати чуже життя по чужим правилам.....

Я кажу, що це все колись закінчиться не тому, що я хочу, щоб це закінчилося, а тому, що одного "завтра" ти прокинешся, і в цьому "завтра" мене вже не буде, а ти повинен навчитися жити без мене.....

І

Я це все пишу не тому, що мені потрібно щоб хтось мене пожалів, або написав "Тримайся", а тому, що поруч нема нікого, кому б хотілося сказати це в очі....