Я іноді ловлю себе на думці, що люблю дивитися на чужі сльози... Вони необхідні людям, так само, як землі необхідний дощ....

Коли люди плачуть, вони чимось нагадують дітей, фальшиві маски злітають, а натомість відкриваються  їх справжні обличчя....

В такі моменти я їх люблю....Я починаю любити людей, які плачуть...... 

Однак я не люблю, щоб хтось дивився на мене, коли по моїх щоках течуть сльози....

В такі моменти я спілкуюсь з Богом, а це тільки наша розмова, тільки моє каяття, і тільки моя слабкість....

Як дивно іноді виходить - ми в інших любимо те, що ревностно приховуємо в собі....

Ми часто думаємо, що багатство і знання нам допоможе в житті, і зробить нас володарами своєї долі... 

Але у житті є свої "levels"... Є такі, до яких нам ніколи не досягнути, скільки б ми книг не перечитали, скільки б дипломів не отримали, скільки б грошей не заробили.... Це ті, рівні, на яких матеріально-інтелектуальні цінності стираються і залишається тільки те, з чим ми прийшли у цей світ - ДУША...

В душі немає IQ, для душі не існує завчених правил етикету, на душі немає номера кредитної карточки та електронного гаманця....

Я зрозуміла недавно, що я не знаю у цьому житті стільки всього... Але чи потрібні мені ті знання маніпулювання собою та оточуючими, якщо після них немає відповідного відголосу в душі?

Адже саме люди, які нафаршировані тільки сухими знаннями  - руйнуть цей світ - це вони боячись втратити матеріальну цінність та владу, розіп"яли Ісуса, проводили массові винищення євреїв, змусили помирати людей від Голокосту. Вони ведуть війни, на яких помирають НЕ їхні сини.....  Це вони вчили наших батьків по книгах, покликання яких, виростити сліпих і покірних рабів для влади своєї держави....

А ви спробували колись спитати у таких людей - що таке кохання? що таке щастя? Вони знають складні формули, але навряд чи зможуть відповісти на елементарні питання....

У дітей, сльози - це в більшості реакція на фізичний біль, а у дорослих - на душевний.... І якою б черствою не була людина у неї все одно десь захована душа....

І знаєте, може душа нас болить тому, що ми знаємо забагато лишнього?.... Може ми атрофували свої елементарні дитячі поняття цього світу?....

Подивіться навкруг, і як казав хтось з класиків, світло - це не фізика, це стан вашої душі, а небо - то не атомосфера, то вічна книга, у якій кожна людина черпає віру у себе, свої сили, у світ, у людей... Адже, недарма коли ми думаємо про майбутнє, то піднімаємо очі до неба....

І знаєте що таке щастя - це коли навкруг немає нічого, крім світла і неба, а з-під вій течуть не сльози, а розлітаються метелики....

Метелики щастя...

Надворі весна...

БУДЬТЕ ЩАСЛИВІ... :))

Ти пишеш такі слова, від яких стає боляче.....

Ти наголошуєш на тому, як було добре ТОДІ....

Ти..... Скільки мені потрібно буде сил, щоб запевнити себе, що то все було помилкою....?

Після сьогоднішніх слів Самі я задумалася....

Може, варто навчитись давати людям другий шанс?

Колись ти зрозумієш, що я була зовсім близько...

На відстані простягнутої руки, яку ти так і не простягнув.....

Ти втратив мене.....Чи то я втратила тебе?

Ми занадто егоїстичні, щоб усвідомлювати свої помилки...

Колись ти зрозумієш, наскільки сильно я тебе кохала...

Але ти не повірив у мене, і сказав необдумане "ні"......

Можливо колись, я все таки зрозумію,

якою дурепою зі сторони виглядаю у свої 20 років.....

Принижуюся перед світом, намагаючись компенсувати твою відсутність.....

Вкотре ставлю коми, там, де давно варто  поставити крапку....

Колись я зрозумію.....

Пі.Сі. А знаєш, раз я все це написала, то напевно я вже починаю розуміти....

Життя набагато простіше ніж ми думаємо (с), незважаючи на всі складні ситуації, що бувають...

"Ні" сказати так просто... так легко...  А як важко навчитися з ним жити... 

І неважливо хто саме каже "ні" - я чи він... Головне те, що воно прозвучало....

Іноді воно вирвається випадково  і неочікувано...

Іноді виводить мене з себе...

Іноді змушує плакати..

Воно продовжує багато фраз типу "Кохаю", "будь завжди поруч", "довірся мені", "допоможи", "дочекайся" і щось типу того...

Слово "ні" має багато замінників - "можливо", "не зовсім", "майже", "так, але", "незнаю", "не дуже"... список можна продовжувати дуже довго....

Але знаєте, все таки краще говорити прямо - "ні"... Бо тільки це слово ставить крапку і зводить з розуму одночасно, підводить все до логічного чи не зовсім логічного завершення, проводить під усім минулим жирну риску.

______________________________________________

Розбити своє і його серце і вирішити вже НЕ нашу долю... НЕ спільну...

Збирати себе по шматочкам і зклеювати як дорогу порцеляну, щоб знову милувати  чиїсь очі та амбіції...

Як жити далі? Як змусити себе вернутись до попереднього життя?...

Слово "люблю" приємно чути тільки вперше, коли тобі це кажуть занадто часто, то вже немає того тривожного трепету в грудях... 

Я іноді думаю, що я вже давно не ексклюзивний екземпляр, а так дешевий неформальний  "секонд хенд".... 

І я говорю не про секс, а про почуття... Їх немає...вони витратились на дурниці... 

Для того, щоб полікувати мої душевні рани, потрібна ціла купа часу... Що ж час - це єдине, що в мене є і що мені ніколи не вернути....

Тільки щоб не почути "Ні".... Тільки, щоб не було шансів на "Так"...

_____________________________________________________

А що було б, якби все пішло по-іншому сценарію? Хто зна...

Господи, за що ти забираєш молодих??.... Йому ще жити і жити...

Вадімка, а ми ж тебе бачили в суботу... Ти був такий щасливий...

Ви з Машою ще нашій компанії помахали па-па.... Боже, хто знав, що то ваша остання зустріч...

Смс прийшло сьогодні о третій...  Я думала що не витримає серце.... Просто...

Просто помирати молодим не можна.... Я не думала ніколи, що таке станеться....

А ти обіцяв на наступній рік просити її руки... Думала погуляємо на весіллі...

А ви з нею жартували і казали, що спершу мені треба одружуватись, бо я старша... Ви були такі щасливі.... Напевно востаннє так завжди кохають.....

ЇЇ фото у тебе на аватарці Вконтакті...  Любив... Дуже любив...

Вадімка......

Вибач мене.... Якщо щось не то сказала... Якщо чимось образила...

Сльозами не зарадиш біді.....

Хай земля тобі буде пухом.... Ми тебе будемо пам"ятати, сонечко....

R.I.P.

Все якось так тупо і так пусто всередині....
Тільки робота, цей клятий комп"ютер мені вже навіть по ночах сниться....
Коми, крапки, орфографія.... Тексти, тексти, тексти....
Книги, мова, історія....

Пиво і сигарети...
Твої фото в чаті.... тобі теж не найкраще....пробач...
згадую його... він як будяк в серці.... ненавиджу і люблю.... чи все таки більше ненавиджу?
все одно ми з ним різні....
гопники, блондинки з неакуратно фарбованим волоссям....
в крані відсутня вода... недочитана книга... недописана стаття...

Господи, чому на мені немає кнопки off ??

я стомилася, я хочу до татка... хочу сказати як я його люблю...
і я не хочу розуміти, що це неможливо....

Мама колись казала, що було би серце, а печалі завжди знайдуться....
Здається у мене воно є.... значить я ще не геть пропаща....

Ти знаєш, а янголи ходять між нами,
Звичайні такі собі люди, ну майже як ми,
Купують газети і дивляться телепрограми,
І гріють під светриком тіло своїми крильми

Ти знаєш, а янголи також з роботи,
Приходять під вечір, годин напевно у сім,
І залишивши позаду всі свої турботи,
Вони поспішають туди, де чекає їх дім.

Ти знаєш, а янголи курять свої сигарети,
П"ють дешевий портвейн і носять футболки ХL,
На вулиці бідним кидають останні монети,
Хоча у самих ніколи немає грошей...

Ти знаєш, а янголи влітку з кружкою чаю,
Сідають на підвіконня укутавшись в плед,
І в зоряне небо довго-довго вдивляються,
Шукають таких самих янголів з інших планет.

Ти знаєш, а янголи також ночами,
Страждають і пишуть свої неумілі вірші,
А потім йдуть в душ і в холодній воді до нестями,
Намагаються змити весь бруд із своєї душі.

Ти знаєш, а янголи плачуть в подушку,
Коли боляче дихати і немає потрібних слів,
Витираючи сльози, тихо, майже навушко
Просять Бога, щоб янгол їхній до них прилетів.

Ти знаєш, а янголи ходять між нами,
Звичайні такі собі люди з поміж людей,
Загорнувшись у крила, вони помирають так само,
Як і ми.....
Зачепивши за вічність погляд вологих очей...

Бабло.... Бабло - це сила...

І як завжди - сильніший той, у кого грошей більше.... Беззаперечне правило... Аксіома...

Насправді усвідомлюючи це, стає хєрово. Хєрово жити у світі де все і всі продаються і купуються.

Тільки не треба мені тут доказувати, що є щось таке, чого не можна купити. Купити можна все і всіх.

Просто у всього є своя ціна. У мене...У вас...

І з цим не можна боротись....Це треба сприйняти....

День - це маленьке життя, і треба його прожити так, ніби ти маєш померти зараз, але тобі раптом подарували ще добу (с)

Наслідки... Які наслідки?

хм....

Не граю я більше в такі ігри... Ігри під назвою "лав"...

Награлась... Сита по горло.... Алергію заробила на ці всі почуття...

І в серце нікого не збираюсь пускати.... Нікого....

Закрила на ремонт... На довго....На генеральний....

А душу взагалі не відкрию нізащо.....

Думаєте від ваших "всьо буде добре" або "ти заслуговуєш на кращого" за бутилкою мартіні стає легше??

Чи я маю повестися на того бландіна, що ви так дружно цепляли за сусіднім столиком?

І якого фіга вони притаскали його, щоб я як завжди відкрила рота нє в тєму і він образився...

А я ж умію...

Пі.Сі. "Три топора" і пачку Winston в студію.... І тоді я знову з "FUCKтично" перетворюсь на "Янгола"