В мене болить голове і то є величезною проблемою...Хочу здохнути зараз.

Здається я загубила фотокамеру.

Повний піздець.

Спати дуже хочеться,але через переживання не можу заснути...

Не знаю шо і робити з унівеситетськими боргами.

....................................................

Завтра з групою своєю йдемо до нічного клубу,але цей факт у мене не викликає багато радості,бо я не дуже люблю клубняк...

Ну це буде взагалі жостко ,якшо я прийду у клуб і буду через плеєр слухати свою музику...а не це тунц-тунц...

................................................

Взагалі мені дуже сумно...

Підіймає мені настрій квитки на Скрябін...та те шо у суботу на день міста приїде Океан)

Ще б Другу Ріку побачити,але це ладно...

Нехай Валєрчик одужує...

............................................

А мені снився Кузьма)Все,це діагноз)))))

.................................................

Я дуже ....Я думаю...

всьо то є маячня

Може хтось мені поясне як зробиться повним пофігістом,а?

^{"...і не вірить ніхто,що ним зацікавилося зло..."}

Зараз у мене в долонях знаходяться квитки на концерт Скрябіну у нас у Запоріжжя 9^го жовтня!

Моє щастя безмежне)

Цілий день стрибаю від щастя.

Бо Скрябін,то є одна з моїх улюблених груп)

Кузьма ?)А хто не любить Кузьму?

Дотепник з розумними піснями)

ААААААААррррррр)))))

Я щаслива)

Я впереше побчу Андрія вживу)Для мене то є велике щастя,бо в його піснях я знаходила істину...

Хоча моїм улюбленим гутром завжди був Океан Ельзи...

Але...Скрябін,для мене то краще)

То більше для людей,звичайних людей)Як ж я люблю Андрія....просто я дуже щаслива,що й не можу й потрібних слів знайти...

"...ніби близько ми- так далеко..."

Якось важко писати українською мені стало,бо дуже давно нею не користувалась.Чому?Та  я й того не знаю...Чому я вирішила кинути своє дитіще на російській та прийти до нового щоденника,щоб писати свої брєдні й рідною мовою.

Якось дико та сумбурно в мене виходить.Але я зовсім не про говорити хотіла.

А ось про що...

Я чомусь іноді себе дуже дивую...

Я якийсь на голову бахнутий цинік,а іноді як стрельне щось,що плакати хочеться та проситися на ручки...

Ось той бахнутий день до мене знову прийшов.

І всі мої самодокази,що кохання то є зло!Та й взагалі не то що зло,а штука та любов тупа і незрозуміла...

Чи то тупа я й  незрозуміла,бо чомусь в мене в голові стирчить глибоку у мозці прапорець з написом,що кохання-нема і все то є міф.

Тупий і для тупих.

І шо я таке мелю?

Бо ж сама зависливо задивлюсь на закохані парочки...і може вони й тупі,але чомусь тупою тоді Я себе почуває....

О,це самий брєд із всєх брєдов...

Мабуть українська мова відкрила якийсь таємний відділ мого хворого мозку і я зовсім того...ну кризанулась...

Е-ех...наговрила кучу всяких штук,а хотілось сказати просто ,що кохання хочеться...

А чому захотілось...бо згадала ті часи коли відчувала себе коханою і то є прекрасно.

Як тупо б то не було,але то прекрасно.

І так хочеться вдаритись об землю і хоч на мить повернути то....відчути знову...

Поки ще можу...

Цей щоденник україномовний.
А я Ангел.Свіжоморожений.Тушка.
Моє життя це одне скиглиння,сигарети та енергетики.
Я неможлива людина.Треба мене перевиховувати.
Я цинік ...майже ＾＿＾