Якось у вересні я зрозуміла, що не вмію довіряти людям. Вирішити навчитись цьому - вірити та довіряти комусь окрім себе...
Наприкінці листопада почався євромайдан. І ось за ці 4 місяці: мене зрадив найліпший друг; на майдані я побачила стільки різних почуттів та дій зі сторони лідерів усього чого тільки можна; про стількох людей зі свого оточення змінила думку...
І ось що я зрозуміла, що у цьому житті нікому не можна вірити та довіряти, правди нема ніде. Не знайдеш її в чужих думках та словах.

Три девізи з різних фільмів підтвердили себе за цей час:
- Усі брешуть (с) "Доктор Хаус"
- Небезпека усюди (с) "Гаррі Поттер та Смертельні реліквії. Частина 1"
- Пам'ятай хто твій ворог (с) "Голодні Ігри. У вогні"

Найстрашніше, що усі ми вже ніколи не будемо тими, ким були. Ми змінились. Назавжди. І не тільки у хорошу сторону, бо ми усі побачили найбільше зло у світі - людину.
Я спочатку була просто студентом в Студентському марші, я кричала разом з усіма "Міліція з народом!", коли проходила повз них. А за два дні ця міліція побила моїх побратимів. Таких самих майже же дітей-студентів.
Я була волонтером на кухні в Будинку Профспілок. А тепер він стоїть спалений напалмом "славними" хлопцями з "Альфи".
Ще не стала травою кров Небесної Сотні, а нова влада покрикує, що треба прибрати Майдан, бо він заважає.
Усе моє життя хто-небудь де-небудь та волав, що росіяни - братський народ. А тепер цей "брат" поставив свої танки за 50 км від мого рідного міста.
То чи є на світі довіра?
Чи зможу я колись довіряти?