Цитата сообщения хоюшка аксіома змін.

Вона стоїть одна посеред міста.
Холодні струї дощу плутаються в останньому листі дерев та її волоссі, боляче б"ючи електричним струмом по скронях.
Змиваючи фарби її очей й течучи вже лімфою по її артеріях, дощ поглинає її слабке безсиле тіло.
Густий, мов туман, простір виливається з її прозорих зіниць й осідає на самотні дахи та вікна мансард, стекаючи по безтямних обличчах стін померклих домівок.
Дедалі частіше вона цілує губами, в яких б"ється блакить шаленіючої крові,слабохарактерну ртуть термометрів.
Подихом північного вітру вона заполонила місто, не даючи йому ані зігрітися ані в кінець охолонути--щоб не мучитись...
Навкруги--простір самотності...І лише час від часу тримтячі крила ще віруючих чорних птахів, у сподіваннях піймати струм теплохо повітря, лячно парять у височінь--мов тушшю на стелі неба...
Все було геть чистим...Отак в мить місто загубило розуміння сенсу своєї присутності.

hoi