В колонках играет - MacBeth - Thy Mournful Lover
Настроение сейчас - серединка на половинку

Дивна я, все-таки, людина…
Часті перепади настрою. Плавні, але такі часті…
Дні стали короткими… Вже на світ наповзає темрява, ховає все під своїми м’якими крилами.

«Бывает, что все удается. Не пугайтесь, это скоро пройдет»
[Жюль Ренар]

*Фраза змусила іронічно посміхнутись

////////…Лежить переді мною купка дисків… Не хочеться абсолютно нічого з цього всього. Треба нової музики… Чогось такого… Надзвичайного і особливого…////////

…банальщина…
Приворожена ранньою зорею…
Приспана туманом, що в’ється над похмурим містом…
Зморена нічними прогулянкими під молочним шляхом…
Запаморочена запахом присмерків…
Зіткана з осінніх трав на безкраїх луках…
Ще ніким не спалена ніким не притоптана…
Та вже з’язана власними рясними дощовими сьозами…
Забута на перших же сторінках буденності життя…
Покрита вуаллю таких невинних снів…
В безкраїх коридорах днів загублена…
Втрачена над іскрою північного багаття…
Страчена на сонці… Поверена до життя на зорі…
Спустошена…Спустошене життя… переписане по новому…
З пустки у пустку… з бездни у вічність…
Крихітні блискітки в глибині очей, холод обпікає розум…
Один… Два… Три… Кінець… Подих, сльоза, краплина крові…
Підхоплена вітром у вільному польоті забуття…
Заколисана мутною водою ріки…
Очищена сльозами та вогнем від скорботи та розпачу…
……………………………………………………………………..
Чорний янгол гойдається на гіллі давно померлих дерев…
Чорним смутком оповитий…
На чорні шматочки тонокого скла розбитий...
Десь там… В тіні часу та розкоші нічних злив…
Гойдається… Колишеться… засинає під власну колискову…
Колись кимось недоспівану, передсмертну колискову…
Без імені…Без життя… Без згадки про щастя…
Покинутий сонцем та літом…
Огорунутий вічними холодами одиноких зим…
Захоплений терпко-колючим вітром льодяних пустель…
Переспіваний чорними воронами на старій могилі…
Закритий в підземеллях власної душі…
І кинутий летіти вниз у бездну безсердечності та черствості…
Меланхолія… Ностальгія за тонкою ноткою втраченого…
Закарбований у жорстокості людських сухих слів…
Заляканий власними недосяжними прагненнями…
І вбитий, вбитий, вбитий…
Початок… Прагматичний світ, не помічаючий цю тінь…
Кінець… Голос зі снів вже не в силах ожити у реальність…
Забуття… Де тут смерть а де життя? Грань розмита вже давно…
Істину було досягнуто лише на зорі… На сонці вона була страчена…
Болем… Душею… Сльозою… В кінці-кінців власною гарячою кров’ю…
Заплатила… Відстраждалась… Очистила… Не себе… Їх…