В колонках играет - L'ame Immortelle - Soul In Agony
Настроение сейчас - в очікуванні...

Не знаю куди я лечу звідси. Проводжу дні в безглуздих заняттях, це мене теж злить. Нічого не можу зараз зробити, але й на місці сидіти неможливо. Залишаються книги, залишається музика…
А так… що писати? Про що я зараз думаю? Думаю багато про що. В основному – про близький прихід осені… Зараз не знаю вже чи добре це чи погано…Осінь як така – моя маленька мрія, але інші деталі… з цим прийдеться боротися… Отож вже налаштовуюсь морально, фізично, психічно і т.д…
Зараз думаю про одну людину, дуже мені дорогу. Не знаю чому це так, але так є. Шкода, що такі люди як вона по-перше далеко, по-друге їх так мало. А, можливо, саме тому вони такі дорогі серцю і душі.
Думаю про те, що вже зовсім скоро побачу людей, яких не мала змоги бачити все літо, і чесно собі зізнаючись, скучила за ними, за їх присутністю в своєму житті.
Думаю про ще одну людину, про її холодне відношення до мене, як, в принципі, і до решти цього богом забутого світу. І про своє трепетне відношення до цієї людини. Чому все так сумно, аж до сміху в цьому житті?
Стільки емоцій, просто blur and stir inside of me, важко вихопити щось конкретне звідти, важко сконцентруватись чи розслабитись, бо тіло і свідомість знов сковані дивним оціпенінням.
Цього тижня я майже не спала, проводжу ночі біля вікна, запалюю свої ароматизовані свічки та милуюсь дощем. Зовнішній вигляд видає мене і мій маленький секрет перед оточуючими. Дивлюсь на своє відображення у дзеркалі і не впізнаю ту, що стоїть по ту сторону.
Не хочетсья зараз сидіти і себе жаліти… Ні… Просто інколи відчуваю, що втрачаю себе. Випускаю своє життя з рук і розбиваю його на друзки. Нема кого в цьому звинувачувати. Лише себе.