В колонках играет - Akira Yamaoke - Room of Angel
Настроение сейчас - relaxed

Всі ці останні дні мені так не вистачало цього щоденника... не вистачало когось чи чогось, кому можна було б вилити все, що накопилось всередині... Здавалось би багато радості і в той же час спустошення. Звідки ж воно береться? Чого мені не вистачає....
Коли навколо, здавалось би, ідилія, так, саме так, ідилія. Впродовж вихідних я це відчула... В душі з’являється це дивовижне почуття гармонії, спокою, радості, бажання жити і творити дива... Але кількома хвилинами потому емоційний передоз спадає і сприйняття притуплюється, залишаючи по собі солодкуватий відтінок, присмак. Якось сама так заплутуюсь в собі, а від цього страждають оточуючі... Так неприємно коли це стається...
Відчайдушні спроби намалювати свободу...розділити її наполовину з польотом...акварельні тони лягають плавними мазками... Небо, що розчиняється в глибині блакитних очей, сповнених замріяної меланхолії... Цокіт каблуків по ще не висохлих калюжах, що зливається з легкими поривами вітру. Пусте горнятко з-під кави та заповнена попільничка на підвіконні, прозора вуаль з тюлі на вікні. Старі записи Депеш Моду і гіркувато-солодкі парфуми. Прозорий блиск на губах і високі каблуки. Літній парк та пуста алея, газетні кораблики на воді, безлюдне дитяче містечко і пусті гойдалки на ланцюгах. Розвіяне поривами вітру волосся кольору міді, сонячне проміння, просвічуване крізь пальці. Старенька лавочка в тіні та Джеймс Джойс в сумці на плечах. Вечірнє місто, м’які відтінки тьмяних ліхтарів на холодному асфальті, поодинокі перехожі, мерехтливі спалахи зірок на чорному полотні, та монотонне сіяння самотнього місяця... ще один день в забутті...