Принесли людям писанки птахи. Одного разу була дуже сувора зима. Божі створіння не встигли вилетіти у Вирій-рай, стали гинути та замерзати. Люди позабирали всіх птахів до своїх теплих осель, видігріли, а коли наблизилась весна та стало сильніш пригрівати сонце, птахи полетіли у Вирій. Відтіля, не забарившись, повернулись, а на крилах своїх разом з чарівною весною принесли усім писанки. З того часу з приходом Великого весняного дня, виникло свято Весни—Землі—Води—Сонця, а люди стали писати писанки.

Спочатку яйця фарбувалися в один колір без узорів, в основному V червоний, бо ще за стародавнішим культом поховання покійників посипали жовтим піском або охрою, що нагадує жовток яйця. Такі яйця і до теперішнього часу називають крашанками. Коли птахи скинули з неба писанки, люди навчилися, як треба писати яйця магічною узоро—орнаментною символікою і таким чином проявляли особливу пошану предкам.

Птиця — то вісник сонця, бо несе людям втіху з неба. Наші діди—прадіди вірили, що перелітні птахи знають більше за нас, знають тайну життя та знають місце, де є тепло; знають, куди летіти і коли повертатися, бо в собі носять яєчко — символ Бога — сонця, народження, воскресіння. Всі птахи починають нести яєчка й висиджувати пташенят лише з весною, а той жовток, який захований за «двома брамами», своїм кольором і формою так нагадує сонце, яке вони приносять з собою. Тому яйце і стало своєрідним амулетом, з допомогою якого людина привертала до себе добрі сили, а злі —відвертала. Наші предки вірили, що в писанці зосереджена чарівна магічна сила, яка наділена особливою святістю приносити добро, щастя, любов та достаток.

У давні часи писанки писали на великих яйцях: журавлиних, лелечих або гусячих. Кілька гусячих писанок знайдено з Х століття. Керамічні писанки із кульками всередині виявлені в деяких похованнях наших предків. Кульки, які при струсі постукували, були оберегами і відганяли злі сили при переході на тамтой світ.

Процес виготовлення писанок досить складний. Писанки починали писати за три—чотири тижні до Великодня. Писали писанки в основному матері (дівчатка при матерях лише вчилися допомагати), у чітко визначений час, з певними молитвами—заклинаннями та зображенням чарівних знаків—малюнків відповідними кольорами.

Щоб передати писанці чарівну силу, раніше треба здобути живий вогонь. Лише при цьому безпосередньому вогні від життєдайного сонця, магічна сила якого передавалась деревині, можна було писати писанки.

Інша чарівна сила писанки була в тому, що вона писалась чистим бджолиним воском. А віск, як у давнину вважали наші батьки—діди, «божа муха—трудівниця», виробляли з меду, що збирається з квітів, які в свою чергу одержують його від сонця—неба. А з квітів, за стародавніми віруваннями, народжуються і приходять на світ Божий діти.

Мати—господиня писала писанку лише тоді, коли вона «свято» провела день, ні з ким не посварилась, не «згрішила» в той день та була «чистою», адже писанка — символ добра й сонця.

Писали писанки, коли вже починали «діди снувати по кутках», тобто коли смеркне, та продовжували свою копітку працю інколи аж до «третіх півнів». При повній тиші, причім нікого чужого в хаті не повинно було бути, кожна господиня для свого добра і затишку починала чаклувати. То була велика святість, навіть дітям не можна було підступитись до матері — просте яєчко на їхніх очах перетворювалось у чарівну писанку. Тоді ніби весь прапрабатьківський рід уміщався разом з добрими маминими очима на добрих працьовитих маминих руках.

У такому ж благовійному—молитовному настрої, по закінченні денної праці, щовечора майже в кожній оселі тихо линула пісня—веснянка, заколисуючи дітей та дорослих. У такі вечори, скоропивши причіпок свяченою водою, господиня розкладала із сухих скалок невеликий живий вогонь, ставила черенок з чистим бджолиним воском, щоб розтопився. Помолившись, сідала на стілець, покритим виверненим кожухом, брала чисто обмите біленьке яєчко. Коли яєчко було цілком обсушене починала писати.

У приготовлені фарби вливались по кілька крапель освяченої різними чарівними водами «благовіщенська», «стрітенська», «купальська» та «водохрещенська» вода. Раніше жовту фарбу видобували з яблуневої кори, чорну фарбу — з вільхової кори та з чорної рожі (мальви). Червону добували із суміші: цибулиння, вільхових опилків, дубової кори та деяких квітів. Зелену добували з озимини, омели та барвінку. Бронзову — з гречки (полови), цибулиння, дубової та вільхової кори; фіолетову приготовляли з пролісків, рясту та інших рослин.

Червоного кольору крашанка присвячувалась сонцю й означала радість життя, для молодих любов та надію на одруження. Жовтий колір присвячувався місяцю і зіркам, а в господарстві означав урожай; блакитний колір призначався небу, повітрю, а значить здоров’ю; зелений — весні, воскресінню природи, що є ознакою багатства рослинного і тваринного світу; бронзовий означав плодючість та багаті дари Матері—Землі; чорна з білим — пошана душам померлим, подяка за опікунство від лихих сил.

Чорний колір знаменував пору—досвітка та ночі до третіх півнів, а тому така писанка особливо зачаровувала злі сили.

Писанку розписують воском за допомогою писачка. Вмочивши писачок у віск та зробивши потрібний орнамент, господиня занурювала яйце у відповідну для писанки фарбу. Обсушивши з цієї червоної, жовтої чи чорної фарби, робила знову писачком потрібні для орнаменту взори, кривульки, крапки чи щось інше та опускала в нову фарбу. І, знову обсушивши, якщо потрібно, писали поверху викінчуваний орнамент. Розписану писанку відкладають до Великого четверга. У Великий четвер такі писанки клали у велику череп’яну миску та вставляли в піч. Коли віск почне розм’якати, миску з цими писанками виймали з печі, обережно стирали м’якою, чистенькою ганчіркою. До кожної писанки промовляється завжди щось інше, однак усе чарівне.

Найрозповсюдженішою писанкою завжди була писанка із зображенням Дерева Життя. З прадавніх часів така писанка стала символом безсмертя життя орія, дарованого йому зоряним небом предків. Бо дерево — то диво з див, восени помирає, а навесні знову оживає.

Трикутник завжди символізує три чинники — воду, повітря і вогонь, а ще матір, батька і дитину. А ще трикутник — то заповіт батьків—предків, пересторога для нащадків.

Писанка, яка має сорок клинців—трикутників, пов’язана з усім життям та з чарівним числом три. Кожен клинець має свій смисл імолитвоприсвячении життю: сонцю, місяцю, зорям, воді, повітрю, оранці, посіву, проростанню, дозріванню хлібів, збору урожаю, молотьбі, саду, пасіці, приплоду худоби... Далі клинці присвячувались родині: народженню, добру, щастю, одруженню...

Писанка з кружечками, від яких відходять короткі рисочки, що нагадують сонячні проміння чи ніжки жучків, символізує природу, зокрема ліс—шум та чаклує скорий прихід весни з її весняним розмаїттям.

Пташина писанка, на якій не обов’язково було малювати цілого птаха, а частіше малювалось очко, крильце, пір’ячко, гребінчик, головка, теж символізувала прихід весни та була оберегом від усього лихого.

Півень відвертав блискавку та грім. Тому писанку із зображенням півня клали під кут хати, аби охоронити її від блискавки.

Зображення колосся на писанці чаклувало високі врожаї. «Бджоли» — то умилостивлення душ предків. Кладучи таку писанку під перший вулик, пасічник покладав велику надію на роїння бджіл.

Писанкою «худібка» чаклували добрий стан та приплід худібки.

«Молодечі» знаменували кохання, одруження та здійснення мрій дівчини.

«Дитячі» були символом народження та продовження роду людського та світу тваринного.

Писанка «сонце» вважається чи не найстарішою й наголовнішою; бо присвячувалась богу сонця Дажбогові. Символом сонця був кінь. Така писанка причаровує сонце для добра і життя на землі, возвеличує його в різноманітній символіці триног, рож, свастик, променів, восьмираменних зірок тощо.

Поруч з найбільшими богами: Перуном — богом блискавки та грому, Дажбогом — богом сонця, Сварогом — богом вогню та прабатьком усіх богів, Стрибогом — володарем всіх вітрів, яким присвячувались різні священні тварини: півні, коні, бики (»Небесні олені», приміром, за давніми віруваннями предків, породили усіх тварин на світі), наші прародителі з любов’ю вшановували й Берегиню—Ладу — велику матір усього живого. Ще з пізніших часів, коли у наших пращурів мати була повелителькою роду та племені, зображення богині Берегині, обов’язково з піднятими догори руками, стало символом народження усього живого, а з плином часу стало символом орія—хлібороба, який можна бачити сьогодні в Золотім Трисутті.

Писанки «пояси», що мали навколо себе дев’ять кілець—смуг різного кольору і які здебільшого писали старенькі бабусі—знахарки, відмовляли «вроки», відганяли злі духи, Перелесника та родинну зраду чоловіка, а чи жінки; відганяли всі лихі хвороби—недуги, зокрема пропасницю, болі живота чи голови...

«Безконечник», або «кривулька» — цей орнамент на писанці символізував таємницю вічності людського життя: народження життя і смерті; вічність небесних тіл, зокрема сонця та місяця; безконечну зміну дня ніччю та безконечну зміну пір року, зими на літо тощо.

Писанка «ворота» — то є той чарівний кленово—калиново—вербовий міст, яким приходять від сонця з Вирію новонароджені душі та відходять у Вирій діди—батьки.

Ось тому на Великдень дарували писанки на знак побажання—заворожіння не всім з однаковими символами—знаками та з однаковим зафарбуванням. Дітям давали здебільшого писанки з яскравими фарбами; молоді — з символами сонця; господарям — сорок клинців; старцям — з чорним зафарбуванням та з поясами «небесних воріт». Такі ж писанки приносили й на могили батьків. На могили дітей писанки малювались переважно з білішим фоном.

Писанки також клали покійникам у домовину, коли людина помирала під час Великодних свят. З покійниками христувались, розбиваючи писанку об надмогильний хрест. Померлим дітям завжди кладуть писанку. Писанку під час великих свят кладуть у ясла до корів та коней, щоб телилися та добре давали молоко корови, а кобили жеребилися. З писанками та посвяченими галузками верби вперше виганяють худобу на пасовисько. Писанки розкидають по грядках, щоб була гарна городина, та кладуть у гніздо, а за хвилину виймають, коли мають саджати квочку.

Здебільшого для писанок відбирають яєчка від «первісток» —молодих курочок, що перший рік почали нестися. Коли в господині з якихось причин не було півня, то яєчка мусили міняти в сусідів. Вважалось, що незапліднені яєчка на писанку вживати не годиться, бо в господарстві тоді буде все неплідне.

У Великий день весни писанка привертала парубку кохання дівчини, а тому він ховав цю писанку, щоб ніхто не наврочив. Бездітні жінки, щоб діждатися дитини, три роки підряд мусять писати по дванадцять писанок, розмальованих квітами та роздавати їх дітям. Квіти, за предківськими віруваннями, — то обличчя ненароджених дітей. Узагалі в перший—другий день Великодня всі, від найменшого до найстаршого, мусять мати при собі писанку і без неї нікуди не виходять.

Здавна дітей вважали як посланців неба і Вирію, а тому їх саме найперших ще вдосвіта обдаровували в день Великодня. Здавна у ці дні збираються діти на свої дитячі великодні ігри. «Червоному яєчку» діти завжди особливо раді. Цокання, або товкання, тоді відбуваються в різних місцях. Побиту писанку чи крашанку отримує той, хто її «витовкав». Дорослі зрідка товкалися, деінде старі бабусі загадували: чия писанка чи крашанка розіб’ється раніше — та раніше помре.

Коли поганин Сатана отримує від своїх посланців вісті, що люди ще пишуть писанки та вшановують першоптаха Рода, а, значить, і світ, сильно лютує тоді та іноді шугає темними крилами—хмарами в благодатне небо. Та не в змозі затьмарити світ. Великий грім Перуна розбиває блискавицями той морок і Божественна сльоза омиває всім душі, зачаровує їх навіки—вічні своїм ласкавим сонцем та плодотворним теплом життєдайної Матері—Землі.