У 2012 році я поїхав вчитися на магістратурі до Франції. Потім я багато туди повертався, зустрічався і жив там з місцевою дівчиною, у 2015 заснував там компанію.
Виходячи з досвіду перебування там, мене зовсім не дивує наявна поведінка їхньої влади. Розповім про деякі випадки.
На початку, ще до Революції Гідності, про існування України ніц не знав взагалі ніхто. Зазвичай, коли я з кимось знайомився, мене питали звідки я. Я казав, що я з України. Після цього йшла пауза, під час якої людина очевидно намагалася зрозуміти, де вона вже чула це слово.
Часто мої одногрупники (й інші) перепитували таке: «Україна? Це десь у Росії?»
І мені доводилося пояснювати що, ні, Україна — це незалежна держава, що колись була частиною СРСР, але особисто я ту епоху вже не застав.
Це доводилося пояснювати так часто, що стало автоматичним.
Декілька разів мені траплялося чути (і це від т. зв. прогресивної молоді, студентів ґеймдеву), фразу «російські країни». Малися на увазі всі держави, що розташовані на схід від Німеччини. Я чув це так часто, що мені здається, це якесь загальнозрозуміле французьке словосполучення.
У Франції не вчать світову історію і світову літературу в школі. Вчать виключно французьку. Усі лакуні звідси. Проте багато хто цікавиться саме російською культурою. Наскільки я розумію, це через колишній зв’язок імперського дворянства з французькою елітою того часу.
Багато людей читає Достоєвського, Толстого, Тургенєва тощо.
А також багато молоді відносить себе до комуністів або їм симпатизує. Наприклад, я одного разу посварився з братом моєї колишньої, котрий казав, що він взагалі-то засуджує Сталіна, але вважає себе троцкістом.
Взагалі Радянський Союз здебільшого бачать як іноді смішний, місцями невдалий, але загалом позитивний експеримент.
На протестах (котрих багато) у Франції я часто бачив червоні прапори СРСР, портрети Сталіна, Леніна, Че Гевари тощо.
На початку 2016 я був у гостях у однієї родини інтелігентів у Парижі (в самісінькому центрі міста). Там усі якісь письменники, викладачі у вишах тощо. Я говорив з одним добродієм про підйом ультраправих у Європі.
Усе йшло нормально, ми разом жалілися на Марін Ле Пен, Орбана і Трампа, аж поки він не подивився на мене і не сказав таке (довільний переклад): «ой, а у вас в Україні теж, цей нацист Порошенко, як воно? Думаєш, його скинуть?»
На моє зауваження, що Порошенко, можливо, не янгол, але наврядчи можна його порівнювати з Орбаном, мені сказали, що я слухаю забагато американської пропаганди, і що у всьому винне НАТО.
Це відбувалося у центрі столиці однієї з держав-засновниць НАТО. У Парижі, Карл.
Взагалі до НАТО, як і до США (найближчого союзника Франції), відношення у суспільстві, м'яко кажучи, не дуже. Як т.зв. «ліві», так і т.зв. «праві» вже багато десятиліть заробляють собі політичні бали на критиці того й іншого.
На це гарно лягають RT і Sputnik. Пропаганді вірять.
Коли після того, як РФ окупувала український Крим, я приїхав знайомитися з батьками своєї колишньої, її батько розповів мені, українцю, лекцію на 15 хвилин про те, як нацисти прийшли до влади в Києві, і як Росія зараз усіх врятує. Ця людина читала:
Ґеймском 2016. Я сидів у барі у Кельні з групою знайомих французьких інді-розробників. Мова зайшла про війну в Україні і про Путіна. Я вкотре пояснюю, що відбувається. Один (доволі відомий) чувак каже:
«Вазагалі війна — це, звісно, погано, але я поважаю Путіна. Він сильний лідер, і його всі бояться. Франції потрібен хтось накшталт Путіна.»
Я знав цього кєнта багато років до того. Після того, як я почав писати про війну, він мене розфолловив. Мабуть моя правда йому не підійшла.
Я розумію, що все це — одиничні випадки і не можна робити з них якихось узагальнень. Просто, коли я бачу, що хтось дивується поведінці Макрона, мене скоріше дивує цей подив.
З того, що я бачив, мене скоріше дивує, що Франція досі у НАТО, ЄС, і не шле військову допомогу Росії.
Sergey Mohov https://ibigdan.livejournal.com/27890385.html
На диванчике сидят английская королева и премьер министр. Негромко тикают часы. Входит начальник секретной службы безопасности Ми-6 или Ми-8, или как они там называются. Личный руководитель Джеймса Бонда. 
Юрий Бирюков: Украина призвала Германию выделить ХОТЯ БЫ бронежилеты. ХОТЯ БЫ броники. Твою же душу грушу мать, Вова, с твоими амбициями и маленьким членом!
и ещё: Так выглядит кевларовая каска после окончания предельного срока эксплуатации. 
