Їх чекає Нью Йорк. Мене -місцева праця і втома.
Вони від'їжджають. Я залишаюся вдома.
Пусті магазини. Темне, холодне місто.
Праця подібна на книжку без усякого змісту.
Надії пусті. Сон, глибокий, як кома.

Нещасливий шлюб. Неслухняні діти.
Всі знають, що містом керують бандити.
Водій таксі питає - ти за чеченців чи за Карабаса.
Контрабанда вже має титул великого контрабасу.
Мене не вбили, бо ніхто не хотів мене вбити.

Батьки померли.Ми у мовчазному горі.
Танкер майже на пляжі - перекинувся в морі.
Все спілкування - соціальні мережі.
Забудова міста. Зруйнування. Пожежі.
А колись було повітря свіжим. А хвилі були прозорі.

***
день хилиться до вечора втомився кожен квартал
спека спадає як з жінки після ванни халат
величезні сходи впираються в п'єдестал
на якому герцог в тозі добре що він без лат

Муза отсутствия сна со своею полночной побудкой.
Муза отсутствия веры - что с ней поделать теперь?
Муза отсутствия времени бежит за последней маршруткой.
Успевает в последний момент - и за ней закрывается дверь.

Да конечно - тут дело случая,
и не всякий пожар - поджог.
Но страшна разруха ползучая.
подползет - так избави Бог!
Что ей совесть и чувство долга.
Что ей страны и города.
Здесь она прописалась надолго,
хоть надеюсь - не навсегда.

Поговорки

Красно яблоко, да черно внутри.
Не смоешь кровь, сколько руки не три.
Раздавишь вошь, а сам - для чего живешь?
Пропади все пропадом - остальное - огнем гори.
Ножками топ-топ-топ, после нас- хоть потоп.
С нами - Бог, Он не слишком строг.
В чистом поле - лох, что чертополох.
Человек на холме не в своем уме.
Да и мы поем о чужом своем.
На чужой роток есть кляпов пяток.
Не погибнув не прорастет зерно.
Красно яблоко, да внутри - черно.

так триває зима
і не знає сама
чому всі збожеволіли люди дарма
подарунки-ялинки купують
кольорові вогні в ці темнії дні
кажуть нам нікого не вини
хоч і темно горять не сумують

час прийшов купувати
обережно ступати
щоб з небес не почула Всеблагая Мати
щоб сльоза не текла по іконі
щоб в шухлядках чекав новорічний запас
щоб найкращі зразки конфетті і прикрас
розлітались по світу щоб радував нас
Немовлятко рум'яний в короні

бо яка ж то слава нині,
зри на зраду в Україні,
зри на вояків полеглих,
зри на нас, людей підлеглих,
зри на кріпаків в полоні,
зри на злодіїв в законі.
зри на розум наш в неволі,
на лани широкополі.

"о Израиль! Гидры звера
коль велика в оном мера"

коли міра невелика
володар вважай каліка
як почує слово враже
нічого тому не скаже
спить у шапці з бубенцями
не прийде ніяк до тями

"ныне скипетр и держава
утро вставши худа слава"

ой яка то в світі слава
непорядна та лукава
де підніжка де підстава
хоч нетверда та яскрава
зібрались до купи злидні
хоч важки а наші рідні

"пробождае сердце сквозе
руце связаны и нозе"

ой дзвонять мої кайдани,
ой шумлять мої майдани
спите вічним сном герої
розбігайтесь думи мої
по реальності шаленій
як по лучці по зеленій

"Смейся паяц!" - что же ты не смеешься?
Хуже нет разборок, чем когда разбирает смех.
Все равно вечной памяти на каждого не напасешься.
Иное дело - забвение. Тут места хватит на всех.

28.11.

Надвигается с моря облачная громада.
Деревья празднуют завершение листопада.
Христиане - начало Рождественского поста.
Что же ты лежишь, словно снятый с креста,
персонаж нуждающегося в подмалевке холста,
работы весьма неудачного художника ренессанса,
в состояньи клинической смерти или вечного транса,
в котором узнают скорее нищего, чем Христа.
Хорошо быть не узнанным, или непризнанным всюду, кроме
узкого круга домашних. В валерианке и броме
найти покой, о котором мечтал поэт
слишком уж смуглый, кудрявый, не слишком влюбленный,
от ветра с моря - вкус на губах соленый,
и вечерний туман покрывает вечерний свет.
Человек не приходит в мир, его удаляют из лона,
отдают под власть осеннего небосклона,
холодного ветра, режима холодной страны,
начальства мелкого - бухгалтера, управдома,
часовых механизмов - ходиков, метронома,
открыто окно и жилы отворены.

Йшли в дві шеренги, зупинялися, кидали
каміння один в одного, і з криками розбігалися
в різні боки, немов хто гнався за нами.
Це було не дуже хоробро, не дуже красиво,
не надто розумно, але це було, саме так,
як інші наші вчинки - войовниче дитинство.

Але що дивно - за весь цей час ніхто жодного разу
ні в кого не влучив, видно, ангели справді нас зберігали,
ні чорних прапорів з черепами, ні каменів не боялися,
сміялися, аплодували білими крилами, встигаючи камені
перехопити на льоту, але ж і справді,
жоден з цих каменів не впав на землю.

Але ми були занадто малі, щоб з цього здивуватися.

Болезни врываются в масках с автоматами - всем бояться.
Всем, затылок ладонями охватив,
носом в землю лежать и не смей подняться,
человек безрассуден и нерадив.
Он лежит носом в простыню на больничной койке.
Врачебный консилиум сродни чрезвычайной тройке.
Сохраняй присутствие духа в отсутствии перспектив.

Память подобна пруду - она затянута ряской.
головастики ныряют до дна.
Женщина продолжает возиться с чулком и подвязкой
полоска бедра видна.
Отвернись! Но никто не смотрит. Никому нет дела
до вожделенной когда-то полоски тела.
Она остается одна.

*

Якщо Бог всесильний - він може мене воскресити.
Але людина може про це тільки просити.
Якщо Бог всесильний - Йому вирішати
воскрешати мене, або - не воскрешати.

Никакая я не твоя! - отвечает великая, тьмущая,
ты точка в пространстве, а я - вездесущая,
нет Бога во мне, я от Света была отделенной.
Садись на свету под деревом и сиди, просветленный.

До влади він не піде - вибачай, громадо,
бо добре знає - там де влада, там зрада,
бо блажен, хто не ходить на раду шахраїв та крадїів,
бо добре знає він, на яких засадах
сидять низькі люди на високих посадах,
бо так повелося - хто зрадив, той і зрадів.

Спілкувався російською, зараз на мові,
бо відчуває присмак рідної крові у кожнім слові,
що нам на багнетах "старші брати" несуть.
Тобто той парубок геть майданутий,
зненавидь його, малоросе, в совок закутий,
хай тебе, як бидлятка, чужинці на рідному полі пасуть.

Так, як Пушкін писав - пасіться, мирні народи,
бо стадам не потрібні дари свободи,
бо когось заріжуть, та всіх - стрижуть догола.
Ходить селюк, хоч він жив у великому місті,
якби брудний, але ж руки та совість - чисті,
ходить, живе та холера його не взяла..

***

Не відрізнити параду від маскараду,
на гімнастерці кожного гада орден з фольги.
Місія виконана. Час повертати борги.
Звучить канонада - а кому воно нада!

Дівчата ходять з гвоздиками - може зустрітися ветеран,
весь в рубцях від отриманих ран,
в уніформі початку сорокових з каламутним від катаракти
поглядом, що навіки уперся в телеекран.
Протоколи секретні. Полу-секретні пакти.
Молотов-Ріббентроп. Петя Рябцев йде на таран.
Матросов кидається грудьми на амбразуру.
Гьобельс хоче з пістолета розстріляти культуру.
Пенсіонер на Сталіна дивиться, як на ворота баран.

Обелиск как правило напоминает штык.
Фрейдисты считают иначе, тем паче,
что штык - молодец, его дело - втык.
Вход рубль, выход - два, не помышляй о сдаче,
Европа давно похищена. Плывет в Аравию бык.
Ярославна стоит на стене Путивля, забыв о плаче.
Жуков скачет по Красной площади, белая лошадь - брык!
Кабы не мы, все бы сложилось иначе,
но все сложилось как надо, а нам - кирдык.

Малюк сидить в колясці, яка зображує танк.
Батько в клоунській масці із зіркою у петлиці,
мати теж при формі, посміхається так,
що здається вся війна триватиме в цій усмішці,
сліз на копійку, а гордості - на п'ятак.
Йде в перуці Суворов. У нього на плечах - Фелиця,
Пацифіст белькоче - на нього спускають собак.
Я люблю наші чесні злодійкуваті лиця.
І годинник на Спаській башті з державним тік-так.

Единство русской истории - четки славных побед.
звуки чечетки на сцене сельского клуба.
Не донесешь на соседа - на тебя нанесет сосед.
Куба любовь моя - что мне Гекуба?
Каблук солдата, клобук монаха - все оставляет след.
Не бывает лесоповала без лесоруба.
Нам не нужен вредитель - сам собою является вред.
Бьет барабан. Хрипит похоронная туба.
Длится ночной кошмар, превращаясь в бред

вони лежать як надгробки епохи середньовіччя
мовчки до розлуки готуючи свої тіла та обличчя
лежать без одягу немов в обладунках залізних
просто любов зносилася і вся в дірах наскрізних

просто життя вовняне поїдена міллю
просто життя бляшане посипано сіллю
просто кожне слово відгукнеться болем
і чорна жовч біліше хмарки що ходить небесним полем

Хочу дитину від дуче.
Бажаю дитину від фюрера.
Волію дитину від диявола.

Вічний інстинкт материнства.

***
Не пишайся дорога узбіччям,
осінь - яблуком мальовничим, ,
старець - тим, що смерть вже близька,
нема чим гордитися нам с тобою -
не пишайся, дівчинонько, худобою,
бо хтось скаже: дошка- та два соска.