Паломництво у невідомість

Паломничество в неизвестность

Зазвичай, автори, видаючи два або більше твори під однією обкладинкою, натякають цим, що вони (тобто твори), якщо не пов’язані сюжетно, то бодай мають щось спільне. Роман Ігоря Удачіна „Ковчег”, видрукований в одному томі разом з романом „Зустрінемося в Емпіреях”, зовсім на нього не схожий. Можна сказати, що він складніший, глибший, об’ємніший, одним словом просто „інакший”.

Обычно авторы, выдавая два или больше произведения под одной обложкой, намекают этим, что они (то есть произведения), если не связаны сюжетно, то хотя бы имеют что-то общее. Роман Игоря Удачина «Ковчег», напечатанный в одном томе вместе с романом «Встретимся в Эмпиреях», совсем на него не похож. Можно сказать, что он сложнее, глубже, объемнее, словом, просто «другой».

„Ковчег” інший бодай тому, що ви тут не знайдете ані краплі реальності, а лише спогади, згадки, якісь неясні натяки на неї. Якщо говорити про враження, то я би сказала, що головна риса роману – химерність, яка просочує все. Містика і гротеск, грубий натуралізм та розумні сентенції, сатира й алегоризм, основна ідея, що розщеплюється на безліч менших буденніших, однак не менш значних для людини ідей – ось що у кінцевому результаті поєднує у собі цей химерний твір. А велика смислова навантаженість, як відомо, не сприяє легкості у читанні. Як на мене твір вийшов досить важкий і, як пише автор в одному зі своїх інтерв’ю, провокативний (у тому значенні, що часом таки хочеться відкласти книгу набік та взятися за щось легше).

„Ковчег” – сюжетно насичений твір, тут відбувається багато подій, у яких задіяно чимало персонажів. „Про що” він, частково підказує назва – саме слово ковчег (тобто корабель) вказує на вектор руху, а от куди й звідки, це вже інше питання. Головний герой, Занудін, потрапляє у невеличкий готель, що стоїть осторонь великих доріг, і, як виявляється згодом, уже не в змозі з нього вибратися. Однак саме тут, у „Ковчезі”, і починається його головна мандрівка, подорож у пошуках відповідей на питання, які він так старанно оминав у минулому (читай – реальному) житті, подорож поза часом і простором, поза будь-якою реальністю лише на хвилях містики, снів та чудернацьких марень.

«Ковчег» другой хотя бы потому, что вы здесь не найдете ни капли реальности, а лишь воспоминания, упоминания, какие-то неясные намеки на нее. Если говорить о впечатлениях, то я бы сказала, что главная черта романа – причудливость, которая пропитывает все. Мистика и гротеск, грубый натурализм и умные сентенции, сатира и аллегоризм, основная идея, которая расщепляется на огромное количество меньших более будничных, однако не менее значительных для человека идей – вот что в конечном результате сочетает в себе это причудливое произведение. А большая смысловая нагруженность, как известно, не способствует легкости чтения. По моему мнению, произведение вышло достаточно тяжелым и, как пишет автор в одном из своих интервью, провокационным (в том смысле, что иногда таки хочется отложить книгу в сторону и взяться за что-то полегче).

«Ковчег» – сюжетно насыщенное произведение, здесь происходит много событий, в которые вовлечено немало персонажей. «О чем» он, частично подсказывает название – само слово ковчег (то есть корабль) указывает на вектор движения, а вот куда и откуда, это уже другой вопрос. Главный герой, Занудин, попадает в небольшую гостиницу, которая стоит в стороне от больших дорог, и, как оказывается впоследствии, уже не в состоянии из нее выбраться. Однако именно здесь, в «Ковчеге», и начинается его главное путешествие, путешествие в поисках ответов на вопросы, которые он так старательно обходил в прошлой (читай – реальной) жизни, путешествие вне времени и пространства, вне любой реальности лишь на волнах мистики, снов и чудных видений.