Natsuo_Zero (Киевляне) все записи автора Ці фотографії робилися на мобільний ще минулої осені. Хрещатик. З оглядового майданчика.

Читать далее

Ну і хто скаже, що вечірній Київ гірший за якийся там Лос-Анджелес?

Читать далее

Романтика89 (Киевляне) все записи автора А что лучше "Аквариум" или "Меридиан?

Романтика89 (Киевляне) все записи автора Не подскажете хороший спорт клуб в Киеве?

URURU (Киевляне) все записи автора

 

23.04.2007

В столичной подземке есть много интересных и уникальных объектов. На карты метрополитена их не наносят, да и экскурсий там не проводят. За почти 47 лет метрополитен обзавелся своими секретами: неизвестной станцией, необычным подъемником для вагонов...

 

В начале 90-х в Москве начали активно искать секретное правительственное метро. И нашли – по вентиляционным шахтам. В Киеве подобное "метро-2" так и не построили, но и без того в киевской подземке есть много интересных и уникальных объектов. На карты метрополитена их не наносят, да и экскурсий там не проводят. Но недостроенные станции, старые платформы, неоткрытые выходы – только вершина айсберга.

Станции киевской подземки интересны и сами по себе: во многих мегаполисах метро сугубо утилитарно, а архитектурная роскошь некоторых наших станций поражает туристов. "Дворцы для народа" – такой принцип строительства станций метро используется и сейчас. Хотя в советские времена метро имело еще и функцию объекта гражданской обороны: на старых линиях ГО-шных объектов предостаточно – и бомбоубежища, и даже туалеты в тоннелях.

Если о недостроенной "Львовской Браме" известно всем, то станция "Теличка" на картах не обозначена. Хотя она практически полностью готова, там есть платформы, и сейчас она может быть использована как аварийный выход. Станция может быть открыта довольно быстро: единственное, что там нужно сделать, – построить нормальный выход. Этот скрытый объект мы проезжаем перед въездом на Южный мост. Построенная "на вырост", среди полупустынной промзоны, станция оправдывает все проекты комплексной реконструкции Телички и создания там административного или делового центра.

Следующей за "Лукьяновской" станцией могла быть "Герцена" или "Загоровская". Во дворе Института международных отношений долгое время даже стоял щит, информировавший о ее строительстве. Но потом, наверное, решили сэкономить и открыли сразу "Дорогожичи".

Малоизвестен тоннель-мост между "Берестейской" и "Нивками", по которому идут поезда. Он проходит над железной дорогой, а прямо по нему проложена проезжая часть проспекта Победы, в направлении Святошина. Правда, сделали так не сразу: какое-то время тоннель просто шел над землей, лишь со временем строение превратилось в первый (и до открытия Подольского моста – единственный) двухэтажный мост в Киеве.

На некоторых станциях мы видим просачивающуюся воду, да и тоннели кое-где идут вблизи рек или больших озер. На случай затопления на таких станциях есть гермоворота – огромные металлические задвижки, толщиной 30–40 сантиметров, которые герметически блокируют станцию. Этим система метро подобна подводной лодке, разделенной на отсеки для повышения живучести.

Лифт для вагонов

6 ноября 1960 года в Киеве пошли первые поезда метрополитена, действовало всего пять станций, на нынешней красной линии. Тогда еще трехвагонные поезда начинали свой путь у железнодорожного вокзала и ехали до станции "Днепр". Но ведь мост метро открыли только в 1965 году! А до этого поезда останавливались перед самым обрывом над рекой: к открытию метрополитена построили участок моста над набережной и станцию; через Днепр только начинали строительство мостового перехода.

Но как же вагоны попали в подземные тоннели – депо "Дарница" ведь находится на левом берегу? Строить наклонный тоннель для поездов с железнодорожного вокзала оказалось слишком дорого, и в Киеве нашли интересное и оригинальное решение.

Как и сейчас, вагоны прибывали в Киев на железнодорожную станцию "Дарница" в составе спецпоездов. Дальше по специально проложенным путям они попадали на трамвайную линию через Днепр по мосту Патона (эти рельсы были изначально рассчитаны на прохождение грузовых поездов – из стратегических соображений), и по набережной трамвайной линии прямо к станции "Днепр".

Здесь начинается самое интересное: вагон подъезжал под мост, и на поворотном круге разворачивался на 90 градусов (такие круги существуют в каждом депо). Оказавшись точно под станцией, вагон поднимался вверх на подъемнике, вместе с частью рельсового полотна! Попав на станцию, вагон отъезжал в тоннель, и за ним поднимали следующий. Таким же образом вагоны спускались вниз, в депо, для технического осмотра и ремонта.

Ныне поезда красной линии обслуживает большое депо в Дарнице, а в 1960 году первое, временное, депо располагалось в небольшом здании, слева от въезда поездов в тоннели. Туда и вмещалось всего ничего: два вагона. "Ночевали" же вагоны в тоннелях; собственно, так делают и сейчас, пока не достроено третье депо для зеленой линии. Историческое депо сохранилось, хотя на неприглядном здании – ни таблички, ни стенда об этом уникальном объекте, как и на станции "Днепр". Хорошо, что существует детальный действующий макет этого "лифта для вагонов" – специально для музея Киевского метрополитена его сделал машинист Сергей Хоменко.

Секреты "Театральной"

В 1981 году начали строить третью линию киевской подземки – Сырецко-Печерскую, зеленую. Должны были возникнуть две станции с пересадками на существующие линии. Но если с пересадкой "Площадь Льва Толстого" – "Дворец спорта" все было более-менее ясно, то с пересадкой на красную линию возникли проблемы. Делать пересадку на станции "Университет" было сложно, и приняли интересное решение: "если нет подходящей станции для пересадки, мы ее построим!".

Сказано – сделано, и в стороне от тоннелей перегона "Университет" – "Крещатик" начали строить новую станцию "Ленинская". Движение поездов почти не прекращали: построили станцию, подъездные тоннели и лишь после этого присоединили новый транспортный узел к существующей линии. А старые тоннели просто закрыли. Вспомнить о них стоит, находясь на платформе "Золотых ворот": тоннели подпираются сводом станции. Говорят, там еще долгое время сохранялись рельсы и кабеля. Длина законсервированных тоннелей – более 300 метров каждый. Туда есть доступ через служебные переходы, и пустующие объекты иногда осматривают, но пока никаких планов относительно их использования нет. А ведь можно было и музей метро там устроить. Сейчас музей Киевского метрополитена находится на пр. Победы, 35, станция "Политехнический институт", на втором этаже здания управления метро.

"Станцию "Ленинская" нам не дали сделать по-человечески"

Тамара Целиковская, архитектор института "Укрметротоннельпроект":

– "Ленинская", ныне – "Театральная", – могла быть другой. Нам поставили задачу – создать станцию, посвященную Ленину. И мы хотели сделать оформление более живым: осветить то, что Ленин любил как человек. Была идея сделать акцент на музыке Бетховена – его произведения, действительно, нравились Ленину. Да и театров вокруг сколько! Но когда были показаны разработки, нас спросили: "А где здесь Ленин?". И воплотили сверхофициозный проект – хоть читай лозунги на стенах и иди на экзамен в партшколу.

"Наш "лифт" для вагонов не имеет аналогов в мире"

Владимир Настенко, заведующий музеем Киевского метрополитена:

– Подъемник для вагонов действительно уникален. Московские исследователи истории метрополитена готовят сейчас большую книгу о метро, и они признают, что наш "лифт" не имеет аналогов в мире. Хорошо, что наш машинист сделал точный действующий макет этого подъемника: все интересующиеся могут своими глазами увидеть, и как вагон поднимался, и как поворачивался. А здание первого депо "Днепр" вскоре, возможно, вернется к метрополитену: там предполагается разместить службы подземки.

В музей – под землю

В мировой практике подземные "перестройки" случаются, особенно в больших метрополитенах: строятся новые ветки, новые станции взамен старых. В большинстве случаев оставленные объекты подземки обретают новую жизнь: как учебные ветки, ремонтные базы, подземные музеи. Во многих старых метрополитенах на закрытых станциях организованы музеи метро со старыми, еще деревянными, вагонами. Такие музеи есть в Нью-Йорке, Париже, Будапеште, Стокгольме, и они привлекают немало туристов. Париж – один из первых городов, где старые станции начали использовать, иногда достаточно оригинальным образом. Закрытую в 1939 году станцию Сен-Мартен после войны превратили в выставочный зал; старая станция Порт-де-Лила постоянно используется для киносъемок. По этим станциям, а также по секретному тоннелю для доставки выручки подземки в министерство финансов, регулярно организовываются экскурсии.

dimicont

Григорий МЕЛЬНИЧУК Газета "По-киевски"

probki_v_kieve (Киевляне) все записи автора

Думаю, что всем надоели пробки на дорогах.
Я, правда, не могу избавить Киев от них, но могу утром и вечером давать  о них он-лайн информацию.
Кому нужно - может смело добавлять меня в ленту друзей.

ЗЫ. За помощь - буду благодарен.

ЗЗЫ. Модераторам - не сочтите за рекламу. Если водите машину - Вы меня поймете.

Анастасия_Че (Киевляне) все записи автора

дiвiсь на свiт по киiвскi

zaz9 (Киевляне) все записи автора Небагато знайдеться у світі міст, навколо виникнення яких відбувалося би так багато суперечок у середовищі учених-істориків, як навколо заснування Києва. Початок цим спорам поклав ще Нестор Літописець, який у своїй "Повісті временних років" помістив легенду, відповідно до якої апостол Андрій побував у Подніпров'ї в 1 ст. н.е. та на одній з київських гір водрузив хрест як символ майбутнього міста.
Археологічні розкопки свідчать, що територія нинішнього Києва була заселена ще в 1 столітті до н.е. Виниклі тут поселення досягли свого найвищого розвитку у 3 столітті, після чого зникли. З 4 століття тут стали постійно проживати слов'янські племена. У 5 столітті з'являються перші поселення на горах Замковій, Старокиївській й ін. Саме з цього часу й обчислюється "вік" Києва.
Однак все одно дата заснування Києва й етнічне походження його засновників викликають суперечки. Початкові кроки міста над Дніпром найчастіше зв'язують не зі слов'янами, а з іншими народами - сарматами, готами, гунами, норманами, аварами. Так, наприклад, Київ ототожнювали з легендарним готським містом Данпарстадом, а його засновником називали готського короля Германаріха. Скоріше за все, таке місто дійсно існувало, однак навряд чи воно знаходилось на території нинішнього Києва. За народною легендою три брати – Кий, Щек і Хорив та сестра їх Либідь заснували на цих дніпровських схилах місто і нарекли його на честь старшого брата Києвом. Існують ще десятки різних версій виникнення Києва.
Спочатку Київ був невеликим містом - центром Полянського союзу племен. Згодом слов'янські союзи переросли в Давньоруську державу, разом з ними рос і Київ, поступово перетворюючись у "стольний град".
У середині 9 століття в Києві правили князі Аскольд і Дир - останні представники династії Кия. У 882 році місто було захоплено новгородським князем Олегом, Аскольд і Дир були вбиті. На правому березі Дніпра в Києві існує меморіальний комплекс "Аскольдова могила", що знаходиться на тому місці, де за легендою був похований князь Аскольд.
Князь Олег проголосив Київ столицею Русі (до цього столицею був Новгород) і вимовив свої знамениті слова: " “Се буди мати градамъ русскимъ!".
Розташування столиці саме в цьому місці було обумовлено не тільки сприятливим кліматом, красою природи і багатством навколишньої місцевості, але і наступними причинами. Київ знаходиться там, де Дніпро, прийнявши найбільші притоки - Прип’ять і Десну, повертає на Схід, убік кочових народів. Саме тут повинен був затвердитися головний захист від них, тут же було і збірне місце для російських човнів, що відправлялися в Чорне море.
В роки князювання Олега Русь звільнилася від залежності перед Хазарським каганатом. Олег здійснив 2 переможних походи на Царград - у 907 і 911 рр. У російсько-візантійському договорі 911 року Київ виступає вже як загальновизнана столиця Русі.
При спадкоємцях Олега, князі Ігорі і княгині Ользі, Київ ріс і зміцнювався, але в основному залишався дерев'яним містом. Тільки в останні роки правління Ольги починається кам'яне будівництво.
Князь Святослав проводив велику частину свого часу в походах і битвах, і рідко бував у Києві. Цим скористалися печенізькі хани, які у відсутності князя в 968 році обложили Київ, однак місто їм захопити не вдалося.
Після прийняття в 988 році князем Володимиром християнства і "хрещення Русі" Київ стає центром православ'я на Русі. У цей час почалося будівництво багатьох храмів і монастирів, а ідола язичеського бога Перуна прилюдно скинули в Дніпро. Хроніст початку 11 століття відзначав, що "у великому місті Києві нараховується 400 церков, 8 торговищ і надзвичайне скупчення народу".
Найбільшої слави стародавній Київ досяг у роки правління Ярослава Мудрого (1019-1054). Ярослав розширив територію міста і відгородив його стіною і валом, у яких з чотирьох сторін були установлені ворота: на північному сході - Градські, на південно-заході - Золоті, на півночі - Жидівські, на півдні - Лядські. Дехто дорікав князя в марнотратності - мов, до чого ця позолота на воротах, та й самі вони занадто великі, але Ярослав знав, що робить. Ворота - це обличчя міста: нехай усі - і друзі, і вороги - відразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ. І нові храми поставив князь у Києві: Георгіївський, Іринінський і головну церкву землі Російської - Софійський собор, побудований на місці перемоги над печенігами в 1037 році. В останні роки правління Ярослава була закладена Києво-Печерська лавра - перший російський монастир. При Ярославі також уперше на Русі складений звід законів - "Російська правда".
Після смерті Ярослава Мудрого пішов начебто не тільки князь, але і слава та могутність Києва. При деяких князях місто ще продовжувало прикрашатися, однак багато хто з них переслідував тільки особисті цілі. Вони зневажали інтересами не тільки Києва, але і всієї Русі, самі приводили в неї ворогів і з ними разом розоряли і країну, і її столицю.
Історія князівського Києва закінчується в 1240 році штурмом міста військами монгольського хана Батия. При штурмі були розбиті Лядські ворота і зруйноване міцність Десятинної церкви. З 50000 жителів міста вціліло не більш 3000. У середині 13 століття влада татаро-монголів змінюється литовської, потім - польської.
У середині 17 століття в країні починаються визвольні війни проти польської шляхти. У 1648 році відбувся урочистий в'їзд у Київ козацького полководця - гетьмана Богдана Хмельницького. У 1654 році була підписана Переяславское угода, відповідно до якого Україна присягала на вірність московському царю. Тепер Київ став уже російським містом.
У 1615 році в Києві відкрилася Київська братерська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії. Школа одержувала підтримку від запорізьких гетьманів.
У 1811 році в Києві відбулася велика пожежа, що знищила безліч архітектурних пам'ятників і зашкодила тисячам житлових будинків.
У 1830 році для більшого зміцнення міста була побудована Нова Київська фортеця. Комплекс споруджень на Печерську став називатися Старою Фортецею.
У 1837 році був складений новий план міста, у якому застосовувалися містобудівні принципи класицизму для складного рельєфу міста.
У 19 столітті розвиток Києва характеризується значним ростом економіки і торгівлі, а також збільшенням населення - з 23000 у 1817 р. до 65000 у 1861р.
До кінця 19 - початку 20 століть Київ уже славився ка історичний, культурний і науковий центр світового значення. При цьому Київ, як і раніш, був великим промисловим центром - у місті діяли 122 промпідприємства. У 1892 році в місті заробила перша в Росії лінія трамвая.
В роки громадянської війни Київ неодноразово переходив "з рук у руки" і був під владою і Центральної Ради, і більшовиків, і німців, і білогвардійців.
У 1919 році більшовики оголошують столицею Радянської України місто Харків. Київ повертає собі статус столиці тільки в 1934 році.
З вересня 1941 по жовтень 1943 року Київ знаходився під владою німецьких окупантів. З міста були евакуйовані майже 200 заводів, що на новому місці швидко налагодили виробництво на нестатки фронту.
6 жовтня 1943 року Київ був звільнений радянськими військами, при цьому втрати з нашої сторони склали 18000 чоловік. 65 частинам і з'єднанням, які брали участь у звільненні, привласнене звання Київських.
Після звільнення місто продовжувало швидко розвиватися.
У 1944 році прийняте урядове рішення про відбудування Хрещатика.
У 1949 році прийнятий перший післявоєнний Генплан Києва.
У 1951 здійснена перша телепередача з київського телецентру.
У 1960 відкрилася перша лінія метрополітену.
У 1969 році запроектований перший 16-поверховий будинок.
В даний час Київ є не тільки столицею України, але і найбільшим політичним, промисловим, культурним (більш 15 театрів, більш 30 музеїв), науковим (близько 20 вузів) і спортивним (29 стадіонів і більш 1500 інших спортивних споруджень) центром.
Місто продовжує постійно розширюватися і зміцнює свої політичні, наукові, соціальні і культурні зв'язки з іншими країнами Європи і світу.