Знову проспав. Батько розбудив перед самим виходом, але два рази. Ранки рідко привносять щось нове в моєму житті, з цим робочим графіком... поснідав вчора купленим на Житньому домашнім сиром, - безпичним, купував у бувшої сусідки моєї тітки.
Робота текла собі, майже кипіла! Майже підтвердились мої підозри, що мене взяли на два місяці, на підхват.
Ох ця біржа не цікавої мені праці. Збуджує лише одне - інколи примушують працювати мозок, а між тим - ретельне виконання сумнівної роботи.
Хотів встигнути в ювелірний, поки є гроші і поки не закрився. Добив роботку, вискочив - автобус, метро, Володимирська, але запізнився всеоодно, та і його там неопинилось вже. А колись тут же витратив стипендію на обру... каблучку, найдороший, тоді, мій подарунок.
В безуспішних вештаннях вулицями в пошуках ще однієї ювелірки, вони мене виплюнули на ЯрВал.
... Різький запах клею по троху вивітрюється вслід за двома потасканами і от-от щасливими гостями столиці, що вискочили в розсунуті двері вагону метро. Дехто теж з особливим естетизмом вирішив провести цей вечір - врізається в пам'ять бидлуватий говір спочатку, крізь джаз у навушниках, слідом, як тільки підняв очі від нотатки, екстравагантні леопардові шуби і обличчя першої, окосівше із одноразовим пакетом, притиснутим до носа, що вдихав пари, та безтурботні теревені другої. ...
Я вже встиг пропустити пару ковтків віскі з фляги, надхненний Хемом. Отримав свою долю естетизму - пиття на одинці в спліно-ностальгічних тонах, на засніжених порожніх вулицях Києва.
На ЯрВалі одразу в голову б'є метушня останніх університетських років. Тож, як умога швидше його перетинаючи, я забігаю у випічку. Там мій естет-вечір підкріплюється чашкою какао та випічкою (все ванільно і в сучасних рамках романтично). І тим же Хемом, правда з мобільного.
Врубивши джаз, торними шляхами вибирався до ВЖ. Комбік у Коми мабуть не братиму, а хотів.
Згадав про старий новий рік, згадав, з ким намічали відсвяткувати, подзвонив і знайшов собі візаві. За іронічною розмовою на теми, на які я не можу серйозно говорити, я пив, гуляв ВЖ, навіть катався на рюкзаку. Але під кінець розмови з подругою, що на іншому кінці мобіл-хвилі відкрила в одеському готельному номері джин, я згадав. Багаторічної давнини, розмови з Харковом на цьому ж місці, о цій же порі... Все було майже так. І голос, і інтонація все було доболі схоже невистачає лише нестримного бажання відчути присутність - протягнути руку на сотні кілометрів та відчути радість хоча б миттєвого дотику, та взаємої трепетної ніжності, Там, де цього дотику чекали.
Я йшов вниз, по Смірнова-Ласточкіна, сподіваючись застати якесь кіно. Добравшись до відповідного закладу, я із 20ти хвилинним запізненням та 20ти гривневій вдячності касирші сів в червоний диванчик, подивившись в ньому трагічно побутовий фільм французького походження. Пропустивши зав'язку, я проестетував від якості європейського кіно та оригінальності його кінцівок.
Далі, проводжаючи трамваї, почимчикував до метра, де й почав писати цю нотатку, зіштовхнувшись всіма п'ятьма відчуттями із зовсім іншим вже естетизмом.

В колонках играет - АукцЫон - Ждать

Раціоналізм. Здавалося б панацея від будь-якого дебілізму, маразму та іншого гівна, що часом трапляється. Але не так воно складається як вбачається. Вбиваючи ракові клітини мозку(необов'язково свого) позначені штампом маразму, раціоналізм також накриває нищівним ковровим ударом дуже навіть живі, найцінніші клітини. Не знаю, чи підхопить читач мою думку, але раціоналізм навіть часто вискакує на поверхні мозку гнійним прищем самообману. А самообман, це вже найотруйніша штука, що може зароджуватися там, у надрах того-самого.

• Самообман. Він норовить самовиявитись при потраплянні першої же порошинки до озера нашої самооцінки. і якщо ти одразу не відфільтруєш весь той потік, що стікається звідусіль в те озеро, загрузнеш у трясовинні самообману. Буває, що, здавалося б люди, які могли би виживати в системі соціуму лише завдяки самообману,  виявляються тверезомислючими індивідуумами, я думаю, завдяки тому що вони дуже швидко переходять межу «далі або клініка, або сурова реальність» і завдяки заповненню увагою близького оточення, починають шевелити мізками в потрібному напрямі.

Отже, раціоналізм безпристрасно змітає пластмассовим віником весь хлам в голові в два кошики — раціонально і не раціонально. Але, на жаль, під його бутафорні вуса потрапляють і найцінніші починання в людині (які, часом кажуть, і вирізняють людину як таку), як-то творчість-фантазія-романтика-відчайдушність-легкість-імпровізація-свобода-вигадливістькреативність, і направляються до кошика не придатних до життя елементів.
Саме через неї творча дитина страждає від натиску батьків, саме через неї дитина творчих батьків потерпає у місцях громадського знущання над індивідом(дитсадки, двори, школи, райони і т.п.), саме через неї доросла творча дитина втрачає левову частку свого унікального спадку і продовжує потерпати далі…
 
Чому вони називають свободу «тобі нема чим зайнятись?», «у тебе багато зайвого часу?», «чого ти вештаєшся хто-зна де?», "навіщо воно тобі треба?" і, нарешті вбивають її ..- "займись чим-небудь корисним"

Хтось називає це соціальними ярликами, я ж називаю це просто лайном.
Лайно, яке тече по твоїм мізкам, крапає тобі на очі на язик, заливає вушні канали і проникає далі через стравохід, разом із пластиковою їжею в систему травлення, гниє в твоєму серці, і засмердючує тобі душу. Згоден, комусь подобається бридке життя, мабуть урбаністичний панк, в усьому можна знайти романтику, але той вогонь, який жевріє в купі лайна, мені мало підходить, хоча мабуть після тридцяти до того все піде.
І от струхувати це лайно яке валять тобі на вуха, та розтирати очі заплювані ним жеж, теж задоволення не з приємних. Зараз ці говномети продаються на кожному кроці, а ще їх можна безкоштовно скачати в інтернеті. Чим більше доступу до Ін формації, тим менше працівників на заводах) тим менше людей взагалі шарить нафіга і що вони роблять. занадто інформації наприклад дає тобі розуміння чого боятись, а не як боротись, паранойя, наприклад показує тобі яке гівно ти, бо у тебе гівна куди менше ніж он у того. Обісрана ідеологія, в змазані гівном вуха пихається лопатами, і кожен задоволений тим, що в ньому гівна більше ніж гівна, йде виробляти гівно.
Гівно-гівно-гівно.

можливо, якщо стояти, завмерши, в лісі 3 дні, він забуде про твою присутність. І тоді, можливо, стане зрозуміліше, хто стукотить в тому пні, а хто шурхотить в десь там в гіллях, і чому шарудять онті кущі. Ліс живе, по коліно в пляшках і поліетилені, вислуховуючи п'яних сусідів, нашіптуючи тверезим гостям і помираючи - поранений трасами та поступово пожираємий містами та колгоспами, задихаючись в ароматах Цеодва, під все чистішим і чистішим, зоряним небом.

Інтернет, курва, оманливий

_________________________________Директору сш №185
_________________________________Ніколаенко Л.Я
_________________________________Охмуш Антон 8-А[дивно, я тоді був в сьомому А] к.
Я Охмуш Антон в начале урока
кидался шиповником. На втором
уроке Петро Матвийович сказал
викапиывать малину под забором
а з сам при этом ушел с другими
детьми заниматсо[*ати-копати, я винайшов паданкавізм іще у 7 класі!!!] чемто другим,
а в это время я стоял возле Баба-
рика Серьожи и также как и он ко-
пал малину под заборам. Перерубли-
вая лопатой кусти малины при
замахе он зацыпил меня ло ею случа-
йно!
Охмуш Антон 8-а к. 11.09. [2001 р.]

Політичні пригоди України, подразнюють мене на..:

Треба вести діалог із собою. Вся ця байда про сумніви, суб'єктивність думки, не оціненої і сприйнятої загалом, і весь скепсис, що є реакцією на самостійно сформовану та сміливо висловлену думку, є лише реакцією на порівняння своєї залитої неякісним цементом думки із живою. Суспільство і оточення, особливо в сучасних умовах і настроях пихатості та психологічного неврівноваження, часто тягне вниз, опускає до власного рівня або відволікає, власне йому це необхідно. Мене цікавить сам процес мислення іншої людини і його успіхи в цьому занятті, проте, як правило, всі відповіді на задані ним питання у мене є і я стараюсь не займатись тим, щоби нав'язувати "правильну" відповідь) Цікавим, зазвичай є процес, а не результат, якщо результат і видається цікавим, то насправді цікавою є дискусія з цього приводу. Не пам'ятаю виключення з цього правила, щоби чиясь відповідь здалася стрімкіше прямуючою до істини, ніж моя. [Пам'ятаю, на жаль, як я був не впевнений у напрямку руху моєї відповіді і уважно прислуховувався до інших.]
Є лише одне "але", ведучи діалог із собою, ти поміщений в соме в це суспільство, яке притягує за вуха і треба бути адекватним, тому на цьому крапка ;ь

мозг сломался, упал, разобрался, лежит по частям, собрался опять, и опять все не так...
Пока клей не высох, пока плоть не задубела, пока жизнь не надоела и теплая резина
Разобрать и собрать по частям или сразу, полностью и отдельно
фрагменты не те ли, добавить отнять в кучу собрать и взболтать
собрать по частицам металлло черепицу, чтоб не уехать опять... зимовать,
на восток, на запад или юг, его нет чтоб не кинул друг и опять кончать все опять.

Протягом двох років я чекав можливості здійснити цю мандрівку Якось на днях підкинули мені ідею з'їздити в Москву, і я поїхав. На вихідні, на суботу скоріше. День обіцяв бути насиченим - *6 фото 3,5; *урок водіння; *репа; *нотаріус; *бабуся; *траса-> -> -> -> -> МОСКВА.
А Вийшло не так... ...о сьомій-восьмій вечора були вже на трасі і нас підібрали. І так ще два рази. В основному це були не зв'язні діалоги, а один дядько весь час перебирав всі диски, що були в машині, як потім виявилось шукаючи якийсь один, і всю дорогу ми переслуховували початки якихось пісень. таким чином ми опинилися о 10 вечора десь за 60 км від кордону навпроти якогось забитого кафе(див у можливому фотозвіті, далі "думф").
Попивши чаю, наступні сім годин ми чимчикували трасою...
Автостоп - дуже цікава штука. Зараз ти можеш куняти в теплому салоні чогось дбайливо вимитого авто, спостерігаючи, як блимають світловідбиваючі стовпчики з кілометражем, а в наступному кадрі, ти радієш подумки кожному кілометрові, які по суті нічого не відіграють, ідучи лише вперед, щоб не замерзнути. Завжди задумуюсь, що думають люди в тих гарячих металевих коробках на колесах, проїжджаючи о першій ночі повз мене на швидкості 120 км/год. Думаю кожен мав би свої міркування, свої залишу при собі)
Відвідавши славне місто Глухів, під яким ми застрягли на 7 год, ми разом із працівниками кордону заїхали до них на день відкритих дверей. Точніше, на 5 хв відкритих дверей - до їхньої перезмінки. Обігнавши нову зміну, ми перетнули нейтральну полосу і стали чекати закінчення російської перезмінки, яка теж почалася о шостій ранку, але за їхнім часом.
Пройшовши біля 25 км пішки холодним російським периферійним ранком, ми сиділи на сходах пропускного пункту. Уже зібралося кілька машин в очікуванні якихось бланків. І тут. Всю нудотність цієї ситуації порушили вступні акорди:
A D/A A D/A A Bm C#m E
In the flesh! День, що почався із Пінк Флойда мав видатись багатообіцяючим;) Коли всі стали в чергу за цими папірцями, я спитав водія тієї немитої машини, з якої почався мій чудовий ранок чи не підвезе він нас до М... Але я не договорив перебитий працівником кордону. Пройшовши кордон, ми стояли голосували(думф) і ось закоричневіла сіра машинка, з якої ще можна було почути Стіну. Коли ми сіли до машини, нам поставили альбом спочатку і далі ми їхали обмінюючись якимись фразами. І я заснув.
Прокинувся я на сільській дорозі... Ну все ще в машині, з водієм і його супутником і, блукаючи у здогадках, я спитав у Свєти - "А що? Ми вже не їдемо в Москву?" Взагалі-то, це скоріше був мій висновок, зроблений на основі почутого крізь сон. І ще я знав, що ми їдемо за картоплею. Свєта сказала мені, що я проспав кілометрів 200... В якійсь "дєрєвні" чорти знає де(ДжіПіеС-у у мене не було), ми простирчали доволі довго. Аж ось винесли декілька мішків із картоплею. У мене з'явилась підозра, що вони весь цей час складали туди різні частини тіл, різних людей. І ще якусь пляшку рідини, дуже мені нагадавшої горіховий самогон. Моя асоціація була не далекою від правди... Правда, я не дізнався з чого був той самогон, але він був хороший - м'який і чистий. Скажу лише, що у Свєти була велика алюмінієва кружка, а у мене кришка від термосу, я кожен раз за нею допивав, а сам майже завжди пив до дна...
Мене дивує, як так на дорозі складаються обставини, що разом опиняться такі корисні один одному люди... Або це певна містичність дороги, або всі люди один одному корисні, просто це виявляється лише на дорозі.
Отже вже ясно в якому стані я ступив в Москву. Москва мені сподобалась...

Тут, мабуть лише ДУМФ. Скажу лише, що в порівнянні з Києвом(поверхнево), Москва це місто із масштабом 1,5 до 1(в одному сантиметрі півтора сантиметра, в одному бульварі півтора бульвару, в одному будинку півтора будинка)

Так ось в Неділю зранку, на вулиці Школьной, я виявив, що в Понеділок зранку, як це планувалося, ми не будемо в Києві...
І я підірвався в Київ. Мій рюкзак лежав у батьків дігерів, на проспекті Лєніна, зробивши гак в Московському метро, я увірвався туди, почав шукати різні свої речі, потім залізли в нет і почали шукати квитки, траси і прчєє. Коли я вже намилився звідти, мені запропонували чай... Ну як я міг відмовитись...
Ясєнь Пєнь, що чай на Московській, а точніше пострадянській кухні не міг обійтись без політичних розмов... ... ... і ще трохи... Таким чином, я дивом опинився на трасі о 4ій. Підбирали мене потроху... І ті водії, які розмовляли, після кількох питаня починали жалітися... Була навіть одна спільна фраза, але я її забув. Крім одного. Парубок із Тули. Зупинився один такий пацанчик в шапочкє-гандонкє в червоній дев'ятці... Одразу, видно, що в місті люблять пити чай із самоварів - душевний щирий і простий пацанчик. Може відвідаю Тулу якось. (він до речі, схожий на одного провінційного гравця з КВНу, потім згадаю...)
Так ось, знову я підзастряг. Після декількох кілометрів вночі, посеред руского поля, вирішив використати гроші на рахунку, використались достатньо швидко. Тоді заспівав Circle song, не встиг доспівати, як зупинився американський трак(той що схожий на оптімуса прайма), в якому я завжди хотів поїздити. Там, я ностальгував під попс 90х - іванушкі, спайс гьолс, аварія і купа іншого, і ще відправив СМС знайомій в Харкові, що буду зранку.
І ось, десь о 2ій я опинився в Бєлгороді, недалеко від автовокзалу. Там мені популярно розповіли, що маршрутки до Харкова не буде до 6ї ранку(у мене відбулося ДеЖиВу) і сказали, що до вокзалу мені їхати 200 рублів, а йти 2 години... У мене на той час залишалось 40 рублів(20 із них я наскріб по кишенях монетами) і 150 грн. 100 грн мали піти на експрес, що відправлявся десь о 6ій з Харкова... Вирушивши на вокзал ж/д, я зупинив першу ліпшу машину, сказав, що треба на вокзал... Водій мене спитав скільки я можу дати йому, навіть не зробивши паузи після моєї відповіді(поясню, сума прозвучала як, "пляшка мінералки" чи "старий мєльнік"), він сказав, сідай. в Машині я встиг послухати дві пісні Аліси з трьох пісень які мені подобаються - Трасса Е-95(якою я рухався до цього моменту) і Веретено.
На вокзалі я виявив, що найближчий потяг відправиться о 6ій, а якщо й був би інший, я би не зміг обміняти свої УАХі, бо там не працював обмінник( це означало, що міняли прийдуть тільки о 6ій, обмінника там взагалі не було,). Шляхом кількох випадкових співпадінь, везіння, моїх скудних дипломатичних здібностей і 30 грн, я о 4ій ранку за чиїмось там часом, вперше, за роки два-чотири, трясся в купе в сторону Харкова. В Харкові я простирчав півтори години, Ксюша, так і не прокинулась, і вже о сьомій я сів на експрес. В Полтаві. до мене підсіла дівчина, яку як виявилось звали теж Ксюша, вона теж викладала східні танці, а ще відкривала свій езо-магазин Шакті, і я загубив її візитку... ;)

В колонках играет - Tom Waits
...
Був я
Було десь літо,
я в ньому був,
а якщо ні то
буду ще колись
_ _ _ _ _ _ _ _ мабуть.
...

В колонках играет - Шевчук - Осень - мертвые дожди
Я думаю, що "дача" час від часу сприяє моїй необхідній насназі...
Спочатку я почав сумувати за літом, за тим що побачив, відчув цього літа, і в деяких випадках, навіть, посумував за місцями в яких побував літом. Ніколи майже цього не робив - лише в школі до старших класів, сумував за канікулами, як всі діти, і то, здається, рідко. Завжди був задоволений тим, що встиг отримати.
І ось посумував я трохи ...а до цього ще згадував, що Осінь була моєю улюбленою порою року...
Одного осіннього вечора(як в книжках пишуть), я поїхав кудись в Київ, і помітив осінній спокій на вулицях. Не було прохолодно, просто був в куртці, вийшовши з оточення величезних будинків, побачив громадян, що в цьому спокої йшли з метро, їхали в машинах, стояли на світлофорі, відчув їхню присутність де-не-дне на проспекті. Все стало таким як треба - вітерець, запах, навколишній простір - і в них дерева і я. Потім я знайшов Осінь за містом, на природі, не можна було не піддатись Її гармонії.
Сумуючи за літом я ввібрав в себе настрій Осіні, вони переходять один в другий.

В колонках играет - Pink Floyd
Місто спорожніло. Залишились цегла з камінням, склеїні до купи. Звичайно, його знайшло багато людей, але вони не наповнили його. Можливо, нічого і не трапилось, а воно завжди мало атмосферу спорожнілості, міняючи своїх мешканців, як дерево листя у відповідні пори року. А тепер, достатньо зимній клімат.

Я відкрив для себе три одночасних значення російського слова "поносить".
По-перше - згадувати когось лихим словом...
По-друге - абільно какати.
Ну і як Лєнін брєвно.

Ось такі каламбури можна писати - Ленин поносил бревно(м) и/потому что оно упало ему на туфлю.

В колонках играет - Шевчук читає про Пітер
Є такий феномен - тверезість мислення. Або ясність свідомості. Так ось я помітив, що він може, принаймні у мене, проявлятись після дії алкоголю деякого, причому від кожного виду алкоголю, різна ясність абсолютно. Не має таких вправ, зарядок, гімнастики, щоб тримати його у формі або розім'яти, я не знайшов. Іще цей феномен(я знову ж таки тільки про себе кажу) передує натхненню, а надихає достатньо багато речей, які рідко трапляються - кіно, вірш, книга, вислови, навіть дерево. Іще на мене діють просто життєописи визначних людей. Іще натхнення не варто шукати в одних і тих самих речах, а взагалі-то його просто не варто шукати, його треба очікувати, якщо, звичайно, ти його хочеш.
Також, ця тверезість і гострота мислення з'являється, якщо зробити ряд дуже правильних і влучних логічних висновків, як раніше двигуни такою ручкою заводили. Думаю, вона взагалі може залежати від рівня самовпевненості. А от самовпевненість залежить від твоєї успішності.
Найцікавіший і найефективніший це любов. Не кохання - воно якраз абсолютно протилежне ясності мислення, і не прив'язаність. Ця любов поєднання відчуття ніжності і пристрасті до людини, а також гармонії. Ця гармонія ще веде до врівноваженості, яка дозволяє контролювати емоції(насамперед сприяє кмітливості).
Між іншим, на шляху до цього можна застосовувати різні інструменти, які не суперечать власним переконанням. Хоча взагалі краще завжди розвиватися "природним" шляхом(куріння трави не входить до "природних" шляхів).
І от тільки коли досягнуто того стану, про який я товкмачу, можна брати в руки Біблію, літературу з ізотерики чи, наприклад, Коельйо. До того, це буде зазубрення "чужих" життєвих цінностей, яке не призведе до хороших результатів, принаймні навряд чи стане їх прямою причиною.

В колонках играет - Thelonious Monk Plays Duke Ellington - Caravan

Перед Написаним: Можливо буде краще читати, ви якщо поставите прослуховувати композицію Thelonious Monk  - Caravan(у вконтакті є)

 

 

 Один англійський джентельмен був якось в одній англійській колонії у своїх англійських справах. І проводячи якось своє англійське дозвілля в Африці, він заблукав в пустелі. А англійці, коли потрапляють в якесь скрутне становище, поводять себе трохи нестриманіше, але все так же виховано. Англієць, зрозумівши, що він загубився, дістав флягу, в яку він зранку вилив останній scotch, відкрутив від неї кришку і, примружившись від променів сонця, зробив хвацький ковток. Таким чином, він встиг лише декілька митей, поки кришка не зробила п'ять обертів, опинитися в розгубленому становищі. За всі п'ять днів.

Англійця турбувало те, що в пустелі ніде присісти. Тому він почав ходити, не в надії знайти пеньок чи щось подібне... Просто в пустелі не відбувалося нічого. Нічого за чим можна було б спостерігати, попиваючи scotch. Це схоже на прогулянку якимось шотландським містом,опівдні, подумав англієць.

Треба сказати, що англієць був ситий. за день його запросили на три прийоми, і якщо на першому йому вдалося обмежитись ранковою чашкою чорного чаю з однією з половиною ложки молока, то на інших двох господарі вважали за честь пригостити його вівсянкою, привезеної  з Англії та найекзотичнішими фруктами. І...

Саквояж англійця відрізнявся від порожнього саквояжа. В ньому лежали два заточених олівця і один незаточений, новий, широкоформатний зошит, блокнот, блокнот для подорожніх нотаток, фотографія дирижабля "Coastal", із адресою і домашнім телефоном Роберта Чарльза Далласа на зворотній стороні,  парасоля, пристібнута до саквояжу, голка з нитками, кольору всіх компонентів його одягу, а також червоного та фіолетового кольору, білет на паром до Ґібралтару, гребінець, парфуми(назву яких англієць ні за що на світі би нікому не сказав, а якщо сказав, то помер би від сорому), трубка, камертон, носовичок, з ініціалами J.D., телефонний записник із червоною, шовковою пришитою закладинкою, будильник, виставлений на без п'яти шість, півлітрова, з лишком, пляшечка олії з оливи, наколінний англійський вовняний плед, лінійка-рулетка на 5 метрів, газетна сторінка із результатами кінних забігів на Ліверпульському іподромі, та порожній флакон парфуми "Caron".

...пляшка апельсинового соку.

Хмм, Десятий номер прийшов перший, сказав про себе англієць, попиваючи сік.  Потім Red Fox, Iron Knee, Blue Light і тільки потім Champion, під номером п'ять, прийшов до фінішу. У англійця зіпсувався настрій. Він пообіцяв собі більше ніколи не грати на каталізаторі...  Він  вирішив залишити соку на вечір і поклав пляшку в саквояж.

Сонце вже було не в зеніті і половина дня вже пройшла, але все ще було достатньо спекотньо. З цього приводу англієць зняв макінтош, закатав штані по щиколотку, задер рукава, та розстібнув верхній ґудзик, знявши бордову краватку. Він дістав парасольку, розкрив її і розтягнувся на піску, готуючи фразу приблизно наступного змісту:

"І Вам доброго дня Сер ... Прекрасна погода чи не так? Якраз для купання. Вона застала мене несподівано, я навіть не захопив із собою купального ко..." І тут він згадав, що сьогодні якраз збирався на п'ятому прийомі скупатися в океані, так як будиночок господарів знаходиться прямо на березі. (мабуть я не помітив його, коли перелічував вміст саквояжу, тому що він лежав під пледом). Через якихось п'ять хвилин англієць лежав в купальному костюмі під чорною англійською парасолею-тростиною, у купальному костюмі, десь під однією із численних дюн пустелі.

Він прокинувся від холоду. Уже давно засутеніло, і, взагалі-то, наступив вечір. Англієць, тремчучи, обернувся навколо - побачив обережно складені речі і почав швидко в них нишпорити. Знайшовши флягу, він зробив довгий ковток, і, не переводячи дихання, почав швидко вдягатись. Шукаючи в саквояжі плед, він помітив, що парасолі немає - мабуть її здуло вітром. Англієць знову засмутився.

В яку незручну ситуацію потрапив перед господарями будиночку на березі. Треба мабуть буде подарувати їм слона. Він не знав як правильно чинити в цій ситуації. Неодмінно вишлю їм вибачального листа, подумав англієць.

Уже був час ланчу. Англієць з’їв два крекери, потім подумав, і з’їв інші три, змочуючи їх в олії. Після ленчу він почав планувати свій день.

Він дістав блокнот і почав писати вибачального листа. Було дуже тяжко пояснити, що він з великою пошаною ставиться до господарів будиночку на березі, і його безтактність викликана непередбачуваними причинами. Через чотири з половиною години, він закінчив складати лист. Іще півгодини вигадував підпис в кінці листа.

І тут він злякався думки, що хтось може ненароком натрапити на нього тут! Він не приймав душ і не голився півтори доби. Його губи потріскались від вітру та сонця.  Пісок без кінця затрушується в одяг, а він прогулюється під сонцем без парасолі. Випивши скотчу, він покрокував далі, думаючи про ванну кімнату та шматок сиру Камамбер із гарячими крекерами.

На наступний день він не дуже був схожий на англійця. Хоча впевнений, привітавшись з ним, Ви би  пересвідчилися, що він був справжнім англійцем. У нього почалася нежить.

Відчуваючи спрагу, він залпом зробив останній ковток соку, і закопав пляшку в пісок, усвідомлюючи, що якщо його вчинок стане відомим, йому доведеться відмовитись називати себе англійцем…

(ох, доведеться їхати в Америу, чи ще гірше у Францію…)

…Засмучений, радів лиш одному – він забув дзеркальце, на другій поличці шухляди для взуття, коли місіс Маргарет застала його зненадська, в той час як він наводив лад у своєму носі. Пити захотілося знову. Він перевдягнувся в купальний костюм, щоби справляти враження пляжника, шукаючого знесену вітром парасольку і почав шукати недопиту пляшку, яку він нещодавно зарив. Дивно, але знайти він її так і не зміг, хоча і знав напевне, що зарив її десь у пісок. Це теж його не порадувало.

…Він пропустив свій Ленч. Але більш за все, йому хотілося пити. Він не насмілювався уявити перед ким можна з’явитись у такому вигляді, щоб попросити втамувати спрагу, посилаючись на спекотний день та заклопотаність. Англієць, не знайшовши виходу з цієї дилеми, почав пити олію, смакуючи ковток за ковтком.

Зрештою, він усвідомив, що у нього є справи, дещо важливіші, за тамування спраги. Він подивився на сонце, подивився по сторонам, і пішов...

…Прийшовши ввечері в місто, він зайшов на пошту і відправив листа. І, зайшовши, в ресторан, він побачив, як один джентльмен закінчив свою вечерю, і збирався йти.

-Sorry sir, I’ll be highly satisfied, if you let me finish your bottle of juice, sr.

P.S. Допивайте Ваші пакети соку до кінця.

 Поки Я чось роблю, на небі щось відбувається.

Хмари встигають пролетіти велитенські відстані, зусередившись в образ, безмежно ширший за нашу уяву та розчиняються. Звиичайно завжди хотілось побути там. І щоб вони мене полюбили.

...Ось саме тому нам подобається гладити коней - у них тіж емоції.

 У мене взагалі відбиває бажання погоджуватись чи висловлювати думку, коли потім іще пишуть - от погодьтесь. Вот согласитесь. Я маю на таке відповісти - тааак, точно, так воно і є, саме так; і потім у нас виникне відчуття повного взаємного розуміння і високої освідченості чи культурного піднесення. 

А іще це змахує на висловлення власної невпевненості... Типу погодьтесь, і все, я точно зробив правильний вибір, чи висновок.

А іще ж якщо це сказано в голос з такою прохальною інтонацією, тобто якщо ти от в цей момент не погодишся, то ващє в душу плюнеш, розтопчеш намагання поділитися якимись особистими думками чи чимось подібним. Якщо не згоден, доводиться викручуватись - нннну так, але взагалі-то мені не дуже сподобалось, (або) так, так  здорово, звичайно...

От погодьтесь, і у нас виникне відчуття безмежного розуміння одне одного.

В колонках играет - Iggy Pop - Passenger

Настроение сейчас - La! La! La! LA!, la-la-la la!

 

Зараз той момент, коли я усвідомив, що облазив пів-України.

Я був у Крижоплі...

Нарешті випала можливість, точніше причина відвідати Одесу. І все по повній - море, Привоз, вино. одесити, бухло... Ну і Одеса. Все новіша і новіша, точніше старіша і старіша.

Все вийшло вдало. Ми опинилися в Одесі вже о третій, на Привозі... і потім у заданому порядку. Одеса порадувала різницею температури у 10 градусів.  В Одесі стільки всього зосереджено, що годі намагатися складати списки... Від Перлини, через Китайчика, до Моря...

Саме там до нас приєднався Восьминіжок.

Потім Ми прицілились на Івано-Франківськ.

І ось ми сіли в електричку, яка потім виявилася експресом. У вікні цієї електрички показували арт-кіно

Фільм перший.

Після сонячної Одеси, ми рухалися на Північ(пізніше на Півн-Зах). Ставало похмуро. Ми їхали селами, і десь діти грали в футбол. Імпровізований майданчик з двома воротами, дітьми і м'ячем. Діти бігають в старих светрах і шапках, і тут голкіпер обігрує воротаря, і вся юрба гравців(захисників, півзахисників, нападаючих та інших) ділиться на половину і одна з них починає кричати і стрибати, піднявши руки догори. Кінець.

Наступний.

без людей стоять будиночки сільські. На якомусь приміщені зі старої червоної брудної цегли, на даху всілася купа ворон... Одночасно в небі декілька зграй ворон. А посеред села Синіє будинок...

Кінцевий.

Їдучи, ми спостерігали купу пейзажів, описувати які можна в путівних замітках, всі картинки залишилися в голові. Рекламна пауза закінчується і ми під'їжджаємо до наступної станції... Станція ще не станція, тому що ми ще не доїхали. Біля залу очікування, на газоні стоїть три собаки. Однин нюхає землю, друга - найвищий, дивиться в сторону виходу із зали... А третій подивилася в іншу сторону.

Ми в'їхали і ручку проектора закрутили...  

 

В колонках програвається Queen - Heaven For Everyone

Чесно-кажучи, я протупив, що зима вже закінчується і прийде весна вчора. Мені подзвонили, сказали де-чого намутити і їхати на поділ. Заходячи в метро о 22ій, я побачив самотню бабусю, що продавала котики і одну кулькову квітку. Там ми намагалися переграти в ігри, які зазвичай всі грають з алкоголем, то було веселенько і гріло те, що я прихопив з дому аргентинське вино) Причому так вийшло, що собі - моя жіноча компанія пила виключно водку з різними гадостями.

...Десь о третій ранку я дізнався, що це типу Весна. Це мене дещо здивувало... 

Потім я іще випив залпом пляшечку пива, а потім досмоктував наступну пляшечку Масандри... І от ми тусили до якоїсь-там ранку, і  я заснув...

Тут-то трапилось непередбачуване для мого організму дійство. Тілько я встиг трохи заснути, мене розбудили, якраз тоді, коли якщо мене розбудити , я почуваю себе повним гімном... І в принципі, у мене то не буває бодуна і вийшло якраз, що  я ще під дією нещадної для порожнього шлунку кількості алкоголю і от того часу, коли зранку бодун.

Ось тепер я знаю, що означає вбитий. Моя свідомість змогла витягнути лише 10% своєї потужності. Залишився фактично основний навичок - усвідомлювати куди я йду, навіщо це мені, і що я говорю. Принаймні, запам'ятовувати, що я говорю. Але, тим не менш, я добрався до села-музею Пирогово... Ось це було здорово! Всі, хто спостерігав погодні метаморфози в Києві, от можуть спроектувати це на дивовижні ленд-шафти музею і спробувати уявити, як це здорово.

І ще я наївся таки млинців)

 

Чось Новий Рік так не обсмоктують, я к цей день...

Ось вам Замітка 5

"Дозволь собі мені тебе любити"

В колонках играет - Сплин - гни свою линию

Так відбувається, що  всі намагаються зачепити мене за суспільні норми. Люди намагаються виправдати свій вибір? Така фігня - мені доводиться часто бути подразнювачем  еее впевненості за правильність прийняття рішення. І виходить, мене треба закидати суспільними нормами, щоб скинути з себе це нав'язливе відчуття, що ти бездумний елемент суспільства (спочатку просто дурень написав, а варто було бидло). Біда в тому, що не встигаєш всі ці гачки з себе стягувати. І тут затягує павутиння суспільних норм. Не встигнеш оком змигнути, як почнеш задумуватись, а точніше перестанеш цим займатись.

Але. Моїм рішенням завжди була ізоляція, з адаптуванням до суспільства, ні в якому разі не асиміляцією. Зберігати тверезість мислення останнім часом вдається все тяжче і тяжче. Не знаю які зовнішні чинники на це подіяли. Тут виникає складне питання компромісу між самовпевненістю та сумнівами.

І от ставлення до цих людей цікава штука. Точно скажу, що дивитися на всіх дурнів, як на дурнів не варіант. І ізолюватися, до речі, теж. Тут вихід тяжкий, треба всіх любити;) Все інше достатньо безглуздо.

Цікавий цей Гордон. Він розумний звичайно, я теж нічо;) Але він мене здивував таки одним своїм ходом, а саме кінцівкою кожної свої програми...

 

А тепер "мислью по дрєву"(при небажанні, можна перейти одразу про Гордона). Багато хто мабуть в побутових ситуаціях наштовхується на людину, грубо кажучи тупішу за себе, принаймні за поведінкою, мг? після закінчення сперечання, а скоріше лайки, задаєшся питанням, а як можна було уникнути цього безглуздя?

Ну, я побачив три варіанти розвитку подій, окрім як сидіти і дивитися порожнім поглядом.

1. Опуститися до рівня опонента. Ну ситуація неприязна для мене. Ваш супротивник виявляється більш підкованим на побутових чварах з сусідкою і лише зберігаючи при собі "остроуміє", можна вийти переможцем. І в цьому випадку я відчуваю себе ідіотом, що перекаркав ідіота, але так як я ідіотом був лише пару хвилин, мені стає шкода другого ідіота. До речі! Якщо часто опускатися, то не помітиш, як тебе засмокче, і це галімо.

2. Залишатися при собі, але давати толерантні відповіді, в жодному випадку не пояснювати своїє ситуації - гоппонент не збирався їх слухати з самого початку. До речі, я перевірив в неті на логічномислячих людях - те, що я говорю пишу, розуміли з третього разу набридливого повторювання.

3. Ну цей передбачає вишуканість. Виявити майстерність володінняя словом, поставити опонента на місце. Ну іще звичайно можна збити з пантелику, але тут хахвичай шибкої майстерності не треба.

Так ось. Перший відмітається за шкідливістю. Други цікавий, у заключенні наголошу. Ну і третій власно-кажучи не кожному даний.

... Гордон, під час передачі декілька разів намагається гостро вколоти списом повітряний млин. Я ще жодного разу не бачив, щоб суперник(и) "паріровал" удар. Повітряний вітряк, за визначенням ніколи не визнає своєї поразки, всім хочеться залишатися небезпечними чудовиськами. Гордон не зважає на це увагу, він виступає в основному модератором форуму.

Так ось в кінці він завжди каже, що повітряних млинів нам як завжди побороти не вдалося. І от чим він мене здивував - в передачі лише вислуховуються думки представників усіх верств населення, які бажають висловитись. І вже розумними головами робиться висновок.

Коли на мене нападали в метро, я лише вставляв слова типу, будьмо толерантними та де ви виховувались, тут же за мене всупалися підковані уже в цій справі тьотєнькі, які несли справедливість. В даній ситуації важливо не посміхатись)

 

П.Б. Не сприймайте картинку буквально, це не вираження моєї позиції=)

В колонках играет - Moby - Sleeping away

Настроение сейчас - Sleeping away

 

Повертаюся я вчора о другій з консультації додому, вітаюся з Хом'яком(це бандурист, що живе у мене), помічаю що ці товариші ніфіга не прибрали за собою, після вчорашнього, і позавчорашнього, і... ...і новорічного... Лягаю на диван, щоб через півгодинки почати прибирати. Прокидаюсь десь 7 год, починаю мити посуд - достатньо медитативне заняття. Потім я їздив опівночі на велосипеді в магазин. Як оце неприємно відчувати на собі знущання маркетологів... Це єдиний супермаркет в моєму районі, до того ж єдиний цілодобовий. Там не продають смачного масла - всі полиці завалені трьома марками цього продукту, морозиво, лежить розтанувше в ледве холодних холодильниках... Це нагадує сцену бомжатського району в якомусь фільмі.

Всю ніч я чось робив, і зранку поїхав на екзамен, скинувши на флешку шпори. Доїхав я пізно і метушливо почав друкувати і нарізати шпори в компкласі. Лектор запізнилася на годину з лишком, тому я дарма переживав.

Їдучи на екзамен мене завжди відвідує думка, яке місце в аудиторії мені випаде, я завжди налаштовуюсь перейматися подібними думками, на позитиві такий. На цей раз я сів в дальньому кутку, під стінкою(короче найкрутіше місце). І хв через десять, у мене забирають ще гарячі шпори і вигоняють з аудиторії. З мАркетингу у мене був найвищий бал і потипу орієнтуюся я в ньому найкраще... З вигляду, безвідповідальності і погроз викладачки, я зробив висновок, і промовив про себе відповідний епітет, який тут наводити не буду.

Одягнувши вже навушники і топаючи на БЖ, на якому, як виявилося, я давно вже не бував, я усвідомив, що у мене нормальний  настрій. А ще, до того виявляється я функціонував у стані апатії, повної байдужості, до навколо мене відбуваючогося. І ще я трохи переживав, що мене не турбує все, що коїться навколо... А ще я, одразу ж поливши стіни універу, захотів в театр. Думаю це дуже знаково... Ще недавно думав, що я робив би, якщо мене виженуть з універу...

 

 

 

Поки я займався своїм навчанням, Депардьє грав свою роль.

Можна відверто дівчатам казати Дура?

Ти дУра.

Мені, здається, що це "удар нижче поясу" для дівчат, але з іншої сторони в нашому емвансипованому суспільстві, чому це має бути удар нижче поясу? І от мене вже роки три цікавить відповідь на це питання.

Запевняю, частенько ситуації вимагають саме такої розв'язки...