Глаукома - одна з найголовніших причин розвитку цілковитої сліпоти. За даними різних авторів, у середньому 1 людина із 40 осіб, старших за 35 років, страждає на глаукому, а частка сліпих із таких хворих становить у країнах Європи та США до 15%.

До теперішнього часу не існує чіткого та загальноприйнятого визначення глаукоми. У більшості сучасних публікацій та керівництвах глаукому визначають як оптичну нейропатію, а погіршення відтоку водянистой вологи та підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ) – тільки як чинники ризику.

Серед захворювань сітківки виділяють:

- ураження запального характеру (ретиніти),

- запальні зміни судин сітківки (васкуліти),

- дистрофічні зміни,

- відшарування сітківки,

- аномалії розвитку сітківки,

- новоутворення.

Кришталик відіграє роль лінзи з перемінною оптичною силою. Він підвішений в оці на зв'язковому апараті, не має нервів і судин. Життєзабезпечення кришталика залежить від рідини, що оточує його. Крізь капсулу кришталика проникають електроліти, амінокислоти, білки, ліпіди, вітаміни та інші інгредієнти, необхідні для функціонування його клітин, щільно закладених у капсулі. Поживні речовини необхідні не лише для збереження цих клітин, але й для поділу клітин епітеліального шару, розташованих під передньою частиною капсули. Поділ цей відбувається впродовж усього життя людини. Порушення складу внутрішньоочної рідини, яке спостерігається в умовах захворювань очей (наприклад, при увеїті), позначається на стані кришталика, особливо на його прозорості. Захворювання кришталика розглядають, виходячи з порушень його прозорості, розташування і форми. Під катарактою розуміють порушення прозорості кришталика. Таке тлумачення можна сприймати умовно, оскільки під час ретельного дослідження нормальних очей можливе виявлення окремих крапкових помутнінь, що не справляють негативного впливу на зір.

Патологія судинного тракту в структурі захворювань очей зустрічається досить часто: це запальні процеси, дистрофічні зміни, новоутворення та ушкодження, а також природжені аномалії. До 10% всіх хворих з увеїтами стають інвалідами, а в загальній дитячій очній захворюваності ця патологія становить біля 5%.

 Пояснення цьому знаходимо в особливостях судинного тракту:

1. Наявність великої кількості капілярів судинного тракту, які анастомозують між собою і утворюють густу судинну сітку, створює умови для різкого зниження швидкості та напруження кровотоку. Це, в свою чергу, сприяє осіданню та фіксації бактеріальних та токсичних чинників у судинній оболонці.

Опитування та обстеження хворих проводять самі студенти під контролем викладача. Подальше обговорення отриманих результатів, постановка діагнозу, проведення диференційного діагнозу та призначення лікування студенти проводять сумісно з викладачем. При цьому звертається увага на те, що рогівка - передня частина зовнішньої фіброзної оболонки очного яблука, не має судин, високочутлива, прозора оболонка з гладкою, дзеркальною, блискучою поверхнею, має сферичну форму. Рогівка складає біля 1/6 від площі зовнішньої оболонки ока. Напівпрозора зона переходу рогівки в склеру називається лімбом.

Сполучнотканинна оболонка (кон'юнктива), яка вкриває задню поверхню повік та очне яблуко, найчастіше вражається захворюваннями запального характеру (кон'юнктивітами). Як правило, хворі скаржаться на почервоніння очей, деякий набряк повік, відчуття печії та якби наявності за повіками дрібних сторонніх тіл. Увесь цей дискомфорт супроводжується посиленням сльозовиділення, появою слизових або слизово-гнійних виділень. За даними Е.С.Аветисова, частота кон'юнктивітів у дорослих людей складає - 15‰. Ще вище вона у дітей - 19,8‰.

В етіологічному відношенні кон'юнктивіти бувають інфекційні (бактеріальні, вірусні, хламідійні, грибкові, паразитарні та ін.), алергічні та артефіціальні.

Захворювання повік

До патології повік належать природжені аномалії розвитку та розташування, набуті захворювання (гострі та хронічні), котрим властиві зміни в шкірі, хрящі, краях повік та мейбомієвих залозах, дистрофічні зміни, новоутворення.

Природжена патологія

Дія тератогенних чинників на організм жінки в першій половині вагітності може стати причиною розвитку колобоми повік у дитини, аблефарії (цілковита відсутність повік), анкілоблефарону (зрощення повік), природжених завороту або вивороту повік тощо.

При опитуванні хворих увага студентів звертається на етіологічні фактори косоокості: паретичний чинник, акомодаційний чинник, фузійний чинник, спадковість, стреси - при співдружній косоокості; інтоксикації, запалення, крововиливи, загальні інфекції, аневризми, травми та пухлини в ділянці ядер або вздовж нервів, котрі інервують зовнішні м"язи ока - при паралітичній косоокості.

Роль оптичної системи ока полягає в тому, щоб фокусувати на сітківці промені від об'єктів, що розглядаються. В оптимальному варіанті задній фокус має співпадати із сітківкою. Співвідношення між оптичною силою ока і передньо - заднім розміром очного яблука, за якого задній фокус лежить на сітківці, називається еметропією. Положення заднього фокуса оцінюють у спокої акомодації. Окрім еметропії, є аметропія, котра поділяється, у свою чергу, на гіперметропію та міопію, їх називають також аномаліями рефракції.

Скарги хворого та його вигляд орієнтують лікаря відносно локалізації процесу в очному яблуці: світлобоязнь, блефароспазм, сльозотеча характерні для захворювань рогівки і переднього відділу судинної оболонки. Різкий біль в оці властивий гострим запальним процесам рогівки, війкового тіла, нападу закритокутової глаукоми.

Раптове зниження гостроти зору можливе в разі: 1) крововиливу в скловидне тіло або жовту пляму, 2) відшарування сітківки, 3) оклюзії в судинах сітківки, 4) травми ока.

Гострота зору - здатність ока бачити роздільно дві точки при максимальному їх зближенні. Величина зображення на сітківці залежить від кута зору.

Кут зору - це кут, який утворюється між двома крайніми точками розглядаємого предмета і вузловою точкою ока.

Гостроту зору забезпечують колбочки, які розміщені в центральній ямці жовтої плями сітківки.

Еталоном нормальної гостроти зору прийнятий кут зору в 1 хвилину (Неаполь, 1909 рік, Міжнародний конгрес офтальмологів). Кут в одну хвилину на очному дні відповідає величині рівній 0,004 мм, що дорівнює діаметру однієї колбочки. Для роздільного сприйняття двох точок необхідно, щоб на очному дні між двома колбочками, на які падають зображення, була хоча б одна проміжна, на яку не падає зображення,  вона і буде перешкоджати злиттю зображень.

У наукових публікаціях за останні роки все частіше піднімається проблема підвищеного внутрішньочеревного тиску (ВЧТ) та синдрому абдомінальної компресії (САК). Вперше термін «абдомінальна компресія» застосували закордонні науковці. Разом з тим, у вітчизняній літературі можна зустріти багато варіантів перекладу вищевказаного синдрому: синдром інтра-абдомінальної компресії, абдомінальний компартмент-синдром, синдром внутрішньочеревної гіпертензії, синдром внутрішньочеревної напруги, синдром черевної порожнини, синдром замкнутого абдомінального простору, абдомінальний краш-синдром, синдром підвищеного внутрішньочеревного тиску, синдром абдомінальної комп-ресії, синдром високого внутрішньочеревного тиску та інші.

Особливiстю "травматичної" епiдемiї мирного часу є наростання частоти закритих пошкоджень живота. Серед рiзних видiв травм, пошкодження живота складають вiд 0,5 до 20%, а по вiдношенню до всiх ургентних хворих з травмами живота 1,4%. По нашим даним 70% потерпiлих були у вiцi вiд 20 до 40 рокiв.

Закритi травми живота подiляють на 3 групи:

1. Пошкодження черевної стінки.

2. Пошкодження органiв черевної порожнини:

а) порожнистих;

б) паренхiматозних.

Травми статевих органів у дітей зустрічаються нерідко. Частіше за все вони трапляються як наслідок падіння на гострі предмети або вуличного травматизму. Переважно травмуються статеві губи, клітор і промежина, рідше — гімен та вагіна(останні травмуються у випадку зґвалтування). Травми статевих органів супроводжуються болем і зовнішньою чи внутрішньою кровотечею різної сили залежно від локалізації травми. Особливо сильні кровотечі виникають при травмі клітора.

Нормальне положення жіночих статевих органів.

Матка, а разом з нею яєчники та маткові труби, мають фізіологічну рухливість, хоча екскурсія матки є обмеженою. Фізіологічна рухливість матки сприяє нормальному перебігу вагітності і пологів, а також створює умови для правильного функціонування статевого міхура та кишечника. Обмежена рухливість матки або повне обмеження її рухливості є патологічним явищем, яке виникає внаслідок наступних захворювань: запальних процесів, пухлин матки, яєчників, запущенні форми раку).

Надмірна рухливість матки залежить від зниженого тонусу останньої та її зв'язкового апарату і належить до патології.

Хвороба Паркінсона. Основними проявами захворювання є тремтіння, акінезія і ригідність. Хвороба Паркінсона вважається спадковим захворюванням з низьким ступенем проявляємості патологічного спадкового задатку, передається за аутосомно-домінантним типом. Середній вік початку хвороби Паркінсона від 45 до 70 років. Характерні вибірковість та різний ступінь ураження клітин чорної субстанції. Внутрішньоклітинні включення – тільця Леві зустрічаються головним чином при хворобі Паркінсона і дуже рідко при синдромі паркінсонізма.

Патогенез ураження нервової системи при соматичних захворюваннях обумовлений головним чином обмінними, токсичними, судинними і рефлекторними розладами. Зсув гомеостазу, що виникає внаслідок порушення білкового, вуглеводного, жирового обміну, гіпоксемії і тканинної гіпоксії, накопичення різних шлаків, токсично впливає на нервову тканину (нейрони і гліозні клітини, синапси, аксони).

Першими ознаками, що вказують на втягнення нервової системи при соматичних захворюваннях, є підвищена втомлюваність, подразливість, головний біль, порушення сну, парестезії та дизестезії в зонах Захар'їна-Геда. Всі ці симптоми спочатку виражені слабо і не постійно. В подальшому, якщо дисфункція того чи іншого органу або ендокринної залози наростає, то поступово можуть розвиватися ураження органічного характеру – ністагм, симптоми орального автоматизму, зміни рефлексів, рухові і чутливі розлади. Деколи гостре захворювання внутрішнього органу (тромбоемболія легеневої артерії, панкреатит та ін.) дебютує нервово-психічними порушеннями: збудженням, руховою активністю, галюцінаціями, менінгеальними проявами та ін.

Медико-генетичні методи дослідження. Аналіз родоводу. Важливим методом вивчення хворих із спадковими захворюваннями нервової системи є складання родоводних таблиць. Для позначення хворих, їх родичів, предків,потомства використовують умовні знаки. Аналіз родоводу дозволяє встановити тип спадковості захворювання або патологічної ознаки.

При домінантному типі спадковості виявляється повторення захворювання в кожному поколінні.

При рецесивному типі спадковості захворювання проявляється, як правило, у дітей, що народились від здорових батьків, але його можна виявити серед родичів з бокових ліній (двоюрідні брати і сестри, дяді, тітки, племінники). Деякі захворювання передаються за рецесивним типом, що сцеплений з Х-хромосомою (із статевою хромосомою).