Розлади пам'яті як пізнавального психічного процесу класифікуються наступним чином:

Класифікація розладів пам'яті:

1. Гіпермнезія (патологічне загострення механічної при зниженні логічно-смислової пам'яті) при маніальних і депресивних станах.

2. Гіпомнезія (патологічне послаблення пам'яті за рахунок відтворення) при церебральному атеросклерозі, гіпертонічних психозах.

3. Амнезія – прогалини в спогадах. З пам'яті випадають події певного відрізку часу.

Ретроградна амнезія – випадіння подій, що сталися до початку захворювання.

Антероградна амнезія – випадіння подій, що сталися після виникнення захворювання.

Відчуття та сприйняття - перші кроки до пізнання людиною самої себе та світу. Це складові частини процесу чуттєвого пізнання. Під відчуттями розуміють процес відображення в свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, що відбуваються в світі, який оточує її. Сприйняття є процесом цілісного відображенняпредметів і явищ у сукупності з їхніми властивостями. Безпосередньо з відчуттям і сприйняттям пов'язане уявлення, яке є відтворенням у свідомості людини слідів до цього сприйнятих образів. Відчуття, сприйняття та уяву ділять за органами відчуттів -  зору, слуху, нюху, смаку, шкірної (тактильної) чутливості, інтеро-і пропріорецепції (положення тіла в просторі). Процеси відчуття та сприйняття мають індивідуальнийхарактер. Зовнішній світ відчувається і сприймається таким, яким він є, але з різним ступенем повноти, залежно від мотивацій, інтересів, запасів знань та життєвого досвіду людини.

У нормі зниження або загострення відчуттів супроводжується стурбованістю, страхом за власне здоров'я. У разі психотичних хвороб суб'єктивізм процесів відчуття та сприйняттяробить для хворого неможливим розмежування нормального сприйняття й патологічних феноменів у певній сфері. Тоді хворобливі явища мають для пацієнта реальний характер, і людина не критично ставиться до свого психічного стану.

Розлади відчуттів розподіляють на патологічні послаблення (гіпестезії та анестезії), посилення (гіперестезії) та збочення (сенестопатії).

Звернути увагу на різноманітність сучасних методів лікування психічних розладів, середяких розрізняють медикаментозні (застосування психотропних засобів,симптоматичних, загальнодіючих, інсуліну, пірогенних препаратів) та немедикаментозні методи (електроконвульсивна терапія, фізіотерапія, психотерапія, лікування сном,трудотерапія, нетрадиційні методи лікування). Підкреслюється, що лікування психічних розладів повинно бути етіологічним, патогенетичним та компенсаторна терапія, яка включає біологічні і соціо - терапевтичні форми впливу, що стимулюють компенсаторні процеси.

Звертається увага на значення терапії психофармакологічними засобами, які займають ведуче місце у лікуванні основних психічних розладів, на питання класифікації, механізму дії та фармакокінетики психотропних засобів.

Розпізнають психічні хвороби на підставі клінічного мислення лікаря , теоретичних знань з психіатрії та результатів всебічного психіатричного обстеження хворого.

Психічне обстеження проводя ть за загальноприйня тим у медицині принципом, який передбачає поєднання головного клінічного методу (психопатологічного) з низкою параклінічних (експериментально-психологічних, патопсихологічного, нейрофізіологічних, нейрорентгеноло-гічних тощо) методів.

Крім того, психіатрія тісно пов'я зана з соматичною медициною і широко користується знання ми та методами дослідження суміжних клінічних дисциплін, передусім терапії та неврології.

Основним методом дослідження психічнохворих є клініко-психопатологічний метод , що грунтується на бесіді з хворим, спостереженні за виразом його обличчя та поведінкою. Метою цього методу є вия влення клінічних чинників, котрі характеризують стан особистості, психічної дія льності та поведінки пацієнта упродовж усього захворювання , а також вивчення умов і причин розвитку ная вних порушень.

Психіатрія – медична клінічна дисципліна, змістом якої є вивчення розладів психічної діяльності, їх етіології, патогенезу, клінічних проявів, особливостей та наслідків психічних порушень, епідеміології, розробка методів ранньої діагностики, лікуванняреабілітації і профілактики.

Наркологія – є розділом психіатрії, яка вивчає етіологію, патогенез, клініку, перебіг, лікування та профілактику психічних і поведінкових розладів, які спричинені вживанням психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків та інших токсичних речовин).

Психічні психотичні розлади (психоз) – захворювання всього організму з переважання м порушення функцій головного мозку, яке проявляється розладами свідомості, що призводить до втрати здатності хворого правильно відображати реальну дійсність і цілеспрямовано впливати на неї, керувати своєю поведінкою.

Психічні непсихотичні (невротичні) розлади (невроз) – ситуаційно-психогенне захворювання (функціональне), яке розвивається внаслідок перенапруження сили, рівноваги та рухомості процесів збудження і гальмування, сигнальних систем і проявляється порушенням нервово-психічних функцій при збереженні свідомості і критики.

Основні завдання психіатрії і наркології:

1. Розробка методів обстеження психічно хворого.

2. Розробка методів діагностики та класифікації психопатологічних симптомів,синдромів і психічних розладів.

3. Вивчення закономірностей прояву розладів психічної діяльності в залежності відгенотипу, віку хворих.

4. Вивчення епідеміології, етіології, патогенезу психічних розладів.

5. Вивчення взаємозв'язку психопатологічних проявів захворювання з перебігом біологічних процесів в організмі людини, зокрема ВНД.

6. Аналіз виникнення і перебігу психічних розладів у зв'язку з умовами життя, діяльності людини і наявністю коморбідності.

7. Лікування і психопрофілактика психічних розладів.

8. Розробка і впровадження в практику реабілітаційних заходів.

На занятті розглядаються основні етапи розвитку психіатрії, які зумовлені ставленням суспільства до психічно хворих. Виділяють шість періодів розвитку психіатрії:

1. Донауковий період.

2. Містико-схоластичний період (період середньовіччя).

3. Період перегляду відношення суспільства до психічно хворих. Закладаються основи наукової психіатрії (Х V ІІІ сторіччя).

4. Період нозологічної систематики психічних розладів (кінець ХІХ і початок ХХ сторіччя).

5. Період розвитку біологічної та соціальної психіатрії. Впровадження в практику лікування психофармакологічних препаратів (перша половина ХХ сторіччя).

6. Період інтенсивного розвитку наукової психіатрії, який характеризуєтьсядеполітизацією, відкритістю, загальнолюдськими цінностями у наданні медичної психіатричної допомоги психічно хворим.

Методологічні принципи вітчизняної психіатрії:

1. Світоглядом української психіатрії є матеріалістичне розуміння реального світу і психічних функцій людини.

2. Науково-природничою основою вітчизняної психіатрії є вчення І.П.Павлова про фізіологію і патофізіологію вищої нервової діяльності.

3. Психіатрія, як клінічна дисципліна, розвивається лише при співставленні різних концепцій, гіпотез, теорій щодо виникнення, розвитку і перебігу психічних розладів.

4. Класифікація психічних розладів в українській психіатрії відповідає Міжнародній класифікації психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду – клас 5 «Розлади психіки та поведінки».

5. Психіатрія має зв'язок з іншими клінічними дисциплінами, а також з психологією, фізіологією, соціологією, філософією.

Організаційні принципи психіатричної служби в Україні

1. Доступність та безкоштовність психіатричної допомоги.

2. Децентралізація і послідовність (наступність) надання психіатричної допомоги.

3. Спеціалізація і профілізація надання психіатричної допомоги.

4. Профілактичний принцип (диспансеризація).

5. Гуманізм і система не обмежування (неутискування) прав психічно хворих.

Організація психіатричної допомоги в Україні

Система організації психіатричної допомоги повинна забезпечити:

1) всі види амбулаторного і стаціонарного лікування психічно хворих і хворих з межовими станами;

2) соціальну і правову допомогу психічно хворим;

3) допомогу у відновленні соціальних і трудових відносин хворим, які хворіли на психічний розлад (реадаптація та реабілітація);

4) безпеку суспільства від соціально небезпечних психічно хворих.

Лікувальну і соціальну допомогу психічно хворим в Україні надають:

І. Лікувально-профілактичні заклади Міністерства охорони здоров'я (МОЗ України):

1) психоневрологічні диспансери;

2) диспансерні відділення;

3) кабінети лікаря психіатра в Центральній районній лікарні (поліклініці);

4) психіатричні лікарні;

5) дитячі психіатричні лікарні (відділення);

6) психіатричні відділення загально-соматичних лікарень.

ІІ. Заклади, що знаходяться у підпорядкуванні Міністерства соціального забезпечення та захисту:

1) будинки інвалідів для психічно хворих з хронічним перебігом (для дорослих і дітей);

2) психіатричні медико-соціальні експертні комісії (МСЕК).

ІІІ. Заклади Міністерства освіти і науки:

1) школи для осіб з психічними вадами;

2) школи-інтернати для психічно хворих з хронічним перебігом (для дорослих і дітей);

3) дитячі садки для дітей з психічними вадами;

4) школи для хворих не епілепсію.

Амбулаторна допомога психічно хворим

Центральне місце в системі допомоги психічно хворим посідає психоневрологічний диспансер.

Диспансер може бути обласним, міським, міжрайонним, а у великих районах – районним.

Основні завдання психоневрологічного диспансеру:

1. Проведення психічно хворим всіх видів амбулаторного лікування: медикаментозного, фізіотерапевтичного, психотерапевтичного.

2. Активне і систематичне спостереження за станом психічно хворих шляхом активних викликів їх, відвідування вдома тих, хто за своїм станом не можуть відвідувати диспансер.

3. Надання консультативної допомоги іншим лікувально-профілактичним закладам області, міста, району.

4. Визначення тимчасової втрати працездатності у зв'язку з психічними розладами.

5. Надання хворим допомоги в соціально-побутових і юридичних питаннях (юридичні консультації, захист прав психічно хворих).

6. Забезпечення поза лікарняного патронажу і контроль за його проведенням (виплата рідним, сім'ям, які взяли під опіку психічно хворих, патронажної допомоги,спостереження за умовами проживання психічно хворих).

7. Проведення спільно з закладами соціального забезпечення роботи по працевлаштуванню психічно хворих із залишковою працездатністю.

8. Участь, за дорученням органів охорони здоров'я, у вирішенні питань опіки над недієздатними психічно хворими.

9. Проведення судової і військової амбулаторної психіатричної експертизи.

10. Психогігієнічна і психопрофілактична робота на промислових підприємствах, навчальних закладах тощо.

11. Направлення в психіатричні стаціонари хворих, які потребують госпіталізації. Зв'язок зі стаціонарами з питань госпіталізації і виписки хворих.

12. Облік хворих із вперше в житті встановленим діагнозом і хворих, що мешкають на території, яку обслуговує диспансер.

13. Вивчення динаміки захворюваності і чинників, які впливають на неї.

Робота в диспансері будується за дільничним принципом. Штати, структура і об'єм діяльності психоневрологічних диспансерів залежать від кількості населення, яке обслуговує диспансер. Для обслуговування окремих контингентів хворих спеціальними видами допомоги при диспансерах створюються неврологічні, психотерапевтичні, фізіотерапевтичні кабінети. Для обслуговування дітей і підлітків – дитячо-підліткові кабінети. Для надання лікувальної допомоги (при відсутності психіатричних стаціонарів) при диспансерах організовуються психіатричні стаціонари, денні стаціонари, а длятрудотерапії і трудового пристосування інвалідів першої та другої груп – лікувально-трудові виробничі майстерні.

Стаціонарна допомога психічно хворим.

Основним закладом для стаціонарного лікування психічно хворих є психіатрична лікарня. Стаціонарне лікування проводиться в стаціонарах психоневрологічного диспансеру, психіатричних відділень загально-соматичних лікарень. Стаціонари диспансерів обслуговують хворих з межовими станами, нерізко вираженими психічними розладами, а також створені для діагностичної та експертної мети. У містах і місцевості, де немає психіатричних лікарень стаціонар диспансеру може мати функції психоприйомника з подальшою госпіталізацією хворих у психіатричну лікарню.

Психіатрична лікарня включає комплекс лікувальних відділень різного профілю, а також діагностичні підрозділи (лабораторії, діагностичні кабінети), лікувально-трудові виробничі майстерні.

Структура відділень психіатричної лікарні і кількість ліжок залежить від потужності лікарні, контингенту хворих і поза лікарняної психіатричної допомоги. Найбільш поширений розподіл відділень за статтю і станом хворих. В залежності від стану хворих виділяють спокійні і неспокійні (з гострим перебігом хвороби) відділення. Якщо є можливість, створюються відділення санаторного типу. Виділяють відділення дляпервинних хворих і для хворих з повторною госпіталізацією. Для окремих категорій хворих можуть створюватись відділення для хворих із супутньою психічним розладам соматичною патологією, інфекційними захворюваннями, туберкульозом, психічними розладами старечого віку, дитяче і підліткове відділення, відділення для проведеннясудово-психіатричної експертизи, а також відділення для лікування хворих на невротичні розлади та межові стани.

Штат обслуговуючого персоналу відділень визначається профілем відділення і відповідними нормативними актами МОЗ України.

Режим відділення залежить від контингенту хворих і повинен будуватись так, щоб забезпечити безпеку хворих і правильне їх лікування. Безпека хворих і суспільства повинна досягатись заходами, які не обмежують свободу і гідність хворих. Недопустимо застосування зв'язування, гамівних сорочок, влаштування ізоляторів, грат на вікнах і т.п. Режим неутискування є одним із основних організаійних принципів роботи психіатричних закладів. У зв'язку з тим, що психічно хворі часто знаходяться в лікарні тривалий час, особливу увагу необхідно приділяти створенню у відділенні затишку, можливості культурних розваг (кіно, телебачення) ігри, бібліотека), регулярні прогулянки тощо.

Сучасні успіхи психофармакології і клінічної психіатрії створили умови для введення в психіатричних лікарнях так званої системи відкритих дверей. При цій системі режим психіатричної лікарні максимально наближується до режиму соматичної лікарні.

Відсутність всіх форм утискування у поєднанні з широким застосуванням медикаментозної, трудової і культурної терапії створює обстановку, яка сприяє заспокоєнню хворих і усуненню збудження, атмосферу довіри між хворими і персоналом.

Госпіталізація психічно хворих у психіатричну лікарню проводиться за направленням дільничного психіатра диспансеру, який обслуговує даний район, лікарями психіатрами швидкої медичної психіатричної допомоги. В окремих випадках допускаєтьсягоспіталізація за направленням лікарів іншого профілю (сімейними лікарями, дільничними терапевтами, невропатологами тощо). Остаточне рішення про госпіталізацію приймає черговий лікар-психіатр лікарні.

Направлення і госпіталізація до психіатричної лікарні проводиться за усвідомленою згодою хворого, а неповнолітніх за згодою батьків чи іншого законного представника (стаття 13 «Закону про психіатричну допомогу»). Психічно хворий з порушенням свідомості, у якого виявлені розлади сприйняття (галюцинації, психічний автоматизм),мислення (маячні ідеї), психомоторне збудження, що може призвести до дій, небезпечних для хворого і для оточуючих, госпіталізується без його усвідомленої згоди або без згоди його представника (стаття 14 «Закону про психіатричну допомогу») в примусовому порядку.

Особа, яка госпіталізована до психіатричного закладу на підставі статті 14 закону, впродовж 24 годин підлягає обов'язковому огляду комісією лікарів-психіатрів (ЛКК) дляприйняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадках, коли госпіталізація особи визнається доцільною, представник психіатричного закладу впродовж 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку. До заяви додається висновок комісії лікарів психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації. До винесення судом рішення лікування може проводитись за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).

У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажаннязалишатись у психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.

Госпіталізація для примусового лікування психічно хворих, які здійснили суспільно-небезпечні дії і визнані неосудними, проводиться згідно встановленого законодавства у психіатричний заклад із звичайним , підсиленим чи суворим наглядом.

Підставою для примусового лікування є визначення суду, до якого додаються копія акту судово-психіатричної експертизи, документи, що засвідчують особистість і місце прописки хворого.

Протипоказання для госпіталізації у психіатричний стаціонар:

1. Психічно здорова людина.

2. Особи в стані звичайного і, навіть, важкого ступеня алкогольного сп'яніння.

3. Особи в стані інтоксикації іншими токсичними речовинами.

4. Особи з афективними реакціями і антисоціальними формами поведінки, які не страждають психічними захворюваннями.

5. Особи з психопатичними рисами характеру.

6. Особи, у яких виявлені невротичні реакції.

7. Особи з розумовою відсталістю (за виключенням експертизи).

8. Особи з тотальною деменцією.

9. Психічно хворі з ургентною соматичною патологією, яка потребує хірургічного втручання.

Транспортування психічно хворого в психіатричну лікарню в екстрених випадках здійснюють медичні заклади (швидка медична психіатрична допомога, спеціальна служба перевозки хворих) у супроводженні медичного працівника. Органи міліції зобов'язані у необхідних випадках надавати допомогу медичним працівникам у госпіталізації соціально небезпечних хворих.

У направленні для госпіталізації психічно хворого вказуються паспортні та анамнестичні дані, психічний і соматичний стани, шифр діагнозу або провідний синдром, дата і час оформлення направлення, штамп лікувального закладу. Якщо на догоспітальному етапі введені психотропні препарати, вказати назву, дозу і години введення. У направленні обов'язково вказується посада (спеціальність) лікаря, його прізвище і особистий підпис та особиста печатка.

Організація наркологічної допомоги в Україні.

Наркологічна допомога є частиною загальної системи медичної психіатричної допомоги і забезпечення охорони психічного здоров'я населення.

Центральне місце в системі допомоги хворим на алкоголізм, наркоманії і токсикоманії посідає наркологічний диспансер. Організація його роботи має свої специфічні особливості, і в той же час тісно пов'язана з іншими видами медичної допомоги, тим паче, що у більшості випадків хворих на алкоголізм і наркоманії спостерігаютьсяускладнення з боку внутрішніх органів і систем (соматичні ускладнення), які потребують втручання терапевтів, хірургів та інших спеціалістів.

Наркологічні диспансери, як правило, є обласними, або можуть бути міські, міжрайонні (в залежності від кількості населення).

Основні завдання наркологічного диспансеру:

1. Проведення амбулаторного лікування хворих на алкоголізм, наркоманії і токсикоманії.

2. Активне систематичне спостереження за станом наркологічних хворих.

3. Надання консультативної допомоги іншим лікувальним закладам.

4. Визначення тимчасової втрати працездатності.

5. Надання наркологічним хворим допомоги в соціально-побутових та юридичних питаннях.

6. Забезпечення позалікарняного патронажу наркохворим.

7. Допомога наркохворим у забезпеченні працевлаштування.

8. Психогігієнічна і психопрофілактична робота по попередженню алкоголізму, наркоманій і токсикоманій.

9. Облік хворих на наркологічні захворювання і диспансерне спостереження за ними.

10. Направлення хворих, які потребують стаціонарного лікування, у наркологічні стаціонари.

11. Вивчення умов і динаміки захворюваності та чинників, які впливають на неї.

Робота диспансеру будується за дільничним принципом. Штати, структура, об'єм роботи наркологічного диспансеру залежить від кількості населення, яке обслуговує диспансер. У структурі диспансеру є неврологічний, психотерапевтичний, фізіотерапев-тичний та інші кабінети. У диспансері функціонує ЛКК. В районах області є наркологічний кабінет і лікар-нарколог.

Стаціонарна допомога наркологічним хворим надається стаціонарними відділеннями при наркодиспансері. Можливе створення лікувально-трудових профілакторіїв (ЛТП) для хворих на алкоголізм, наркоманію в системі МВС.

Організація психіатричної допомоги дітям

Психіатрична допомога дітям будується на тих же основних принципах, що і в дорослих. Однак вона має свою специфіку як у структурі закладів, так і в їх завданнях.

У системі МОЗ України передбачені наступні дитячі психіатричні заклади:

1. Дитячо-підлітковий кабінет при психоневрологічному диспансері або психіатричний кабінет при дитячій поліклініці. У завдання кабінету входить амбулаторне лікуванняпсихічно хворих дітей, психогігієнічна і психопрофілактична робота, соціальна допомога дітям та підліткам.

2. Допоміжні заклади дитячого кабінету психоневрологічного диспансеру: денний і нічний стаціонари, логопедичний кабінет, підліткові групи в лікувально-виробничих майстернях.

3. Дитячі відділення психіатричних лікарень або дитячі психіатричні лікарні.

4. Ясла-садки для «нервових» дітей, для дітей з наслідками органічного ураження ЦНС, для дітей з розладами мовлення.

У системі Міністерства освіти організовуються санаторні школи для «нервових» дітей, допоміжні школи і допоміжні школи-інтернати для дітей з розумовою відсталістю, школи для дітей з заїканням і алалією.

У системі Міністерства соціального захисту є будинки інвалідів для дітей з хронічними психічними розладами.

Створення такої системи дитячих закладів дозволяє забезпечити дітей з психоневрологічними захворюваннями всіма формами амбулаторної і стаціонарної допомоги.

Збудник – Mikoplasma hominis тип І, рідше – тип ІІ.

Захворювання, що викликаються мікоплазмою:

У жінок:                                      У чоловіків:

- вульвовагініт                            - везикуліт

- цервіцит                                   - простатит

- аднексит                                   - баланопостит

- оофорит                                    - парауретрит

- цистит                                       - епідидиміт

- бартолініт                                  - періорхіт

- сальпінгіт

1. Індивідуальна профілактика.

1.1. Використання 0,05 % водного розчину хлоргексидину біглюконату (пластмасові флакони по 100 мл)

Спосіб застосування для чоловіків:

Етіологія – одноклітинний організм із типу найпростіших (Protozoa), класу джгутикових, роду Трихомонад.

У людини:

1) Тrichomonas tenax – в порожнині рота

2) Т.hominis – в травному тракті (сліпій кишці)

3) Т.vaginalis (патогеннна) – в сечостатевих органах

Джерело зараження – хвора людина (20-45 років, у дівчаток – 2-17%)

Шляхи зараження: - статевий

- побутовий (зрідка) – нестійка!

- при пологах

Етіологія: дріжджоподібні гриби роду Candida – С.albicans, C.krusei, C.tropicalis, C.pseudotropicalis, C.stellatoidea, C.parapsilosis, а також гриби роду Torulopsis (Torulopsis glabrata)- умовно патогенні мікроорганізми (патогенність визначається станом макроорганізму)

- одноклітинні мікроорганізми, утворюють псевдоміцелій (із тонких клітин ® бластоспори), 3 серогрупи: А, В, С

- аероби

- оптимальним є лужне середовище – рН 6,0 – 6,5

- при 50 ° С - 100 ° С – руйнування клітин

- зумовлюють сенсибілізацію

Екзогенні чинники: - дієта, збагачена вуглеводами

- робота, пов'язана з вуглеводами (кулінарія)

- недотримання гігієни

Етіологія. Chlamydia trachomatis - самостійний порядок Chlamydiales, включає одне сім. Chlamydiaceae, один рід Chlamydia, два види: Ch. trachomatis і Ch. psittaci.

До виду Ch. trachomatis - патогенні для людини збудники:

- трахоми,

- уроокулосиновіальних інфекцій,

- лімфогранулематозу пахового,

- збудник мишачої пневмонії.

Етіологія – гарднерела - Gardnerella vaginalis (раніше Haemophilus vaginalis).

- дрібна нерухома грамнегативна паличка (зустрічаються й грамваріабельні штами)

- факультативний анаероб

- умовно патогенна - зумовлює патологію тільки за певних умов і часто в асоціації з іншими мікроорганізмами (часто - також анаеробами: пептококи, еубактерії, біфідобактерії, кількість яких при гарднерельозі збільшується)

- моноінфекція – в 70%

- змішана – в 30%

- інфекція, спричинена гарднерелами, контагіозна.

Гонорея:

- друга венерична (інфекційна) хвороба

- передається переважно статевим шляхом

- уражає слизові з циліндричним епітелієм

Етіологія і патогенез. Збудник – гонокок (Нейсер, 1879 р.)

- грамнегативні (інші диплококів грампозитивні)

- уражає слизові з циліндричним епітелієм:

- уретра

- цервікальний канал

Класифікація вродженого сифілісу:

1. Сифіліс плаценти і пуповини.

2. Сифіліс плоду:

2.1. Сифіліс плоду першої половини вагітності;

2.2. Сифіліс плоду другої половини вагітності;

3. Природжений сифіліс ранній (до 2-х років):

3.1. Природжений сифіліс дітей грудного віку (до 1 року).

3.2. Природжений сифіліс раннього дитячого віку (1-2 роки).

Сифіліс - це хронічне венеричне захворювання з циклічним хвилеподібним перебігом, при якому уражаються шкіра, слизові оболонки, а також внутрішні органи і тканини і яке може передаватися потомству.

Етіологія та епідеміологія сифілісу.

Збудником сифілісу є бліда трепонема, яку відкрили Шаудін і Гофман в 1905 році.

Бліда трепонема це: тканинний паразит, який поза організмом швидко гине, також швидко гине від дії дез.розчинів; о собливо малостійка трепонема до висихання й високої температури (при +55°С вона гине через 15-20 хв). Оптимальна температура для існування блідих трепонем - 37°С. Разом з тим, у заморожених трупах бліда трепонема може зберігати свої властивості до 3-х діб. Як факультативний анаероб бліда трепонема знаходить оптимальні умови для свого перебування й розвитку в лімфатичній системі організму, зокрема у лімфатичних вузлах. За несприятливих умов існування бліда трепонема може трансформуватися у пристосувальні форми (цисти та L -форми).

Класифікація (В.М.Мордовцева, М.І.Шаповала, 1995):

І. Туберкульоз шкіри у раніше неінфікованих осіб:

· Первинний афект (первинний комплекс)

· Міліарний туберкульоз

· Коліквативний туберкульоз (первинна гематогенна скрофулодерма)

· Первинний афект на місці щеплення БЦЖ.

Первинний афект (екзогенно; туб. проби негативні).

Міліарний і коліквативний туберкульоз шкіри – (гематогенно; туб.проби негативні; виявляють мікобактерії).

Простий герпес (herpes simplex)

Етіологія. Вірус простого герпесу (ВПГ) - 2 типи:

І тип - повітряно-крапельним (зрідка контактним)шляхом

ІІ тип - статевим шляхом - генітальний герпес.
Інкубаційний період - від кількох днів до двох тижнів.

Гострий герпетичний гінгівостоматит:

· Раптово підвищується Т тіла до 39-40°С, головна біль, інтоксикація.

· Везикули згруповані, болючі на слизових оболонках щік, ясен, губ, язика, піднебіння, мигдаликів - множинні болючі ерозії із залишками епідермісу, зливаються - фестончасті вогнища на набряклій основі.

· Регіонарні підщелепні лімфовузли збільшені, болючі.

· Регрес через 2-3 тижні.

· У ослаблених дітей - можлива генералізація з ураженням внутрішніх органів (летальність до 25%).

У 48-60% випадків шкірні симптоми атопії з'являються у 2-3 місячному віці. Основний чинник ризику — спадковість (92%).

Виділяють тріаду атопії:

1) атопічний дерматит;

2) атопічна бронхіальна астма;

3) атопічний риніт.

Близько 20% хворих на атопічний дерматит страждають на:

- епізодичні чи вперті прояви респіраторної алергії;

- сезонні кон'юнктивіти;

- шлунково-кишкові дисфункції;

Нейродерматози – група захворювань шкіри, які супроводжуються свербежем і невротичними розладами, при яких свербіж являється ведучим симптомом.

Класифікація:

1. Шкірний свербіж:

- локалізований

- універсальний

2. Почесуха (пруриго):

- почесуха дитяча (строфулюс)

- хронічна почесуха дорослих

- вузлувата почесуха Гайда

- почесуха Гебри

Дерматит - це запалення шкіри, зумолене подразнюючою або сенсибілізуючою дією екзогенних чинників.

Зовнішні подразники:

1. Облігатні (безумовні) – викликають простий дерматит.

- хімічні (концентровані кислоти, луги);

- фізичні (УФ-промені, висока і низька температура);

- біологічні (кропива, борщовик та ін.);

- механічні (тертя, тривалий тиск).

2. Факультативні (умовні) – викликають алергічний дерматит.

- синтетичні пральні порошки;

- косметичні засоби;

- інсектициди;

- медикаменти;

- хром;

- нікель.

Екзема – це хронічне рецидивуюче алергічне захворювання шкіри, яке виникає на тлі полівалентної сенсибілізації і проявляється запальними процесами у поверхневих шарах шкіри.

Етіологія і патогенез достеменно не встановлені.

Сприяючі фактори:

- спадкові чинники;

- функціональна недостатність шкіри:

- розлади нейрогуморальної регуляції;

- підвищена чутливість до зовнішніх впливів;

- послаблення імунологічної реактивності;

- явища автоагресії і автоалергії.