Без заголовка |
|
|
Без заголовка |
|
|
Без заголовка |
|
|
Без заголовка |
|
|
Сочетание цвета в одежде и интерьере |
Серия сообщений "Гардероб":
Часть 1 - Модный стиль "а-ля рюс"
Часть 2 - Таблицы размеров одежды и обуви
...
Часть 38 - Классификация брендов одежды
Часть 39 - 77 оттенков вашего гардероба. Инфографика
Часть 40 - Сочетание цвета в одежде и интерьере от discovercolor
|
|
А Вы так делали заготовку помидор? |
Хорошая идея и способ заготовки помидор. Таким способом, при варке, при жарке, сохраняется тот самый прекрасный запах летнего помидора. Рецепт очень простой, но стоящий. Если вы ещё ни разу не пробовали таким способом сохранить помидоры, то обязательно попробуйте.
C помидорок снять шкурку, перекрутить в блендере и переложить в формочки на 2 часа в морозилку.
Использовать такие мороженные помидоры можно при варке борща, овощного супа, тушении картошки или в соусы.
|
|
Без заголовка |
Тяжелые дни, тяжелые испытания. Мариупольцы, скорблю вместе с вами.
Захотелось обратиться к российской государственной машине и ее адептам.
Вы должны кое-что знать о нашей нации. Нет, не то, что вы привыкли слышать из анекдотов. Или наблюдать в среде работающих на вас. И уж совсем не то, о чем вам вещает разносволочная киселевщина.
В отличие от бойцов со стороны РФ, мы вынужденно воюем не за чьи-то амбиции (государства или одного человека), а за свободу и страну. За нас.
И у нашей страны есть имя, для кого-то это имя – Украина, для кого-то – Пески, для кого-то Донецк, для кого-то – Киев, Одесса или Львов, для кого-то - Мария, имя матери, для кого-то Дарына или Николай, имена детей, для кого-то Серега, имя убитого друга...
Понимаете, мы не воюем за Порошенко, мы можем по-разному относиться к нашим президентам, и хулить, и хвалить. Но воюем мы за нас.
Можно сказать, нас молоком вскормило не государство, а – гражданское общество.
|
|
жаль, что таких людей на россии единицы ... |
Айдер Муждабаев
. Об этом мне трудно говорить складно, лучше просто по пунктам.
1. Фамилия «Захарченко» и словосочетание «армия ДНР» в этой по-настоящему фашистской новости не должна никого вводить в заблуждение. Да она никого, кроме наших телезомби, и не вводит; больше в мире таких дураков нет.
2. Это — и прямая агрессия, и преднамеренное создание нового очага гуманитарной катастрофы. Кстати, именно в Мариуполь многие жители Донецка вывезли, спасая от войны, своих родных и детей, но «братская» страна достала их и здесь. Несчастных детей станет еще больше (привет Доктору Лизе.)
3. Он думает, что добьется от Запада испуга, сговорчивости, уступок, а добьется еще более крутых санкций. Этих ему (нам) мало, ну, что ж. Доживем, похоже, и до полного нефтяного эмбарго, и до быстрого обнищания большинства граждан РФ.
4. Очень жалко людей. И мирных жителей, и украинских солдат, многие из которых, по сути дела, тоже мирные жители — вырванные мобилизацией из своих домов, оторванные от семей. Жалко и российских солдат-срочников, у которых приказ. Но — только их. Террористы и наемники знают, на что идут, устраивая бойню в другом государстве.
5. Вся вина и вся кровь, которая уже есть и еще прольется, — целиком и полностью на России, на нас, на мне. Мы должны (и, уверен, будем) на коленях просить у украинцев прощения за то, сколько зла натворили, какое горе несем.
Без гарантии, что простят. Какие же мы суки.
|
|
Без заголовка |
|
|
Постъ для просвѣщєнія малороссовъ, коім сіи обычаи великороссовъ досѣле были нѣведомы |
|
|
Икона гуцульской Божьей матери... |
Кому не важко повісьте в себе. Хай її буде більше, хай охороняє Україну маму і вояків синів.
|
|
Без заголовка |
|
|
Без заголовка |
|
|
Русские в Крыму |
|
|
Без заголовка |
|
|
Громадянин України |
В момент, коли снайпери стріляли по людях, батько Дмитра зняв відеоролик. На ньому Дмитро говорив з мамою і казав їй, що обов'язково повернеться.
|
|
Почему люди стоят на Майдане |
|
|
«Именно сейчас, именно рядом с этой смертью я вижу очень много Жизни» |
Очень уважаю своих друзей из России и знаю, что им сейчас не легко меня читать. Поэтому перевожу свой пост специально для них:
Ни один нормальный человек не может без боли смотреть на то, что происходит сейчас в моей Украине! Все эти прекрасные лица убитых (вы специально самых красивых отстреливаете, суки), вся эта кровь, все эти взрывы и стрельба. Это ужасно!!! Ужасно!!! И я плачу и скорблю о каждой капельке крови этих людей!
НО я бы хотела сказать о том, что именно сейчас, именно рядом с этой смертью я вижу очень много Жизни!
Крутейшие юные ультрас , которые так грациозны на барикадах и еще успевают немного пококетничать… это Жизнь!
Взрослые и богатые мужики, загружающие свои дорогие машины ящиками с лекарствами и сверяющиеся по блекберри со свежими новостями Евромайдан СОС… это Жизнь!
Изысканные девушки “модельной внешности”, которые передают в линии брущатку на передовую.. .это Жизнь!
“Лютые” бабушки: более храбрые, чем все загоны Самообороны (со всем уважением к последним (я кстати давно предлагаю сделать там Сотню Бабушек))), которые стоят без респираторов под газами (и фиг ты им его дашь!), для того, чтобы “Вы молодые хорошо жили”… это Жизнь!
Героические врачи с уставшими лицами, которые тщательно проверяют твои лекарства, чтобы случайно не взять чего-то, что у них есть и не обделить другую больницу… это Жизнь!
Женщины, которые покупают в аптеках лекарства на 100 грн и просят поторопитmся “пока не началось”… это Жизнь!
“Секс-символы” современного Майдана - “Правый сектор”, которые становятся нашей надеждой в сложных ситуациях (“А вы не знаете, что там делает Правый сектор?") с чисто военной организованостью, которые таааааак радуются сникерсам и шоколадкам… это Жизнь!
Домохозяйки, которые носят по палаткам домашнюю еду и даже чуть стесняются, что ее “мало”… это Жизнь!
Люди в палатках, которые просят ничего им не приносить, а просто “приходить в гости и поговорить”, а потом оказывается, что они в свободное от Майдана время ходят в театры и неплохо в этом деле разбираются… это Жизнь!
Все жители пригородов, про которых принято было говорить “моя хата скраю”, которые палками останавливают автобусы вооруженного беркута… это Жизнь!
Дедушки, котрые бросаются под беркут в атаке, чтобы “не досталось молодым”… это Жизнь!
Этот чудесный каскадер, который спас людей из горящего дома Профсоюзов, пока не приехала пожарка и люди, которые снизу кричали ему “Молодец” – это все НОВАЯ, БОЛЬШАЯ, НЕПОНЯТНАЯ И ПРЕКРАСНАЯ ЖИЗНЬ!!!
Есть конечно люди, которые в патриотизме видят фашизм (много наших СМИ им в этом помогают) либо думают, что ничего не происходит, Или оправдывают свой страх (понимаю, там бывает страшно) тем что “всех вас потом обманут” (может быть, и что???). Но это не то, о чем я пишу, это не про Жизнь.
Сейчас на Майдане и во всей Украине есть только Жизнь и Смерть, Добро и Зло. Все остальные выдумки – это разговаривание с собой о себе))).
И я желаю нам ЖИТЬ! Всем нам ЖИТЬ!!! Для этого просто нужно осознать действительность, понять, что настоящее ОЧЕНЬ рядом! Простите за пафос, просто в данной ситуации мы все, как говорил наш БЫВШИЙ президент “романтики”))).
источник:http://uainfo.org/yandex/280186-imenno-seychas-ime...ochen-mnogo-zhizni-bloger.html
|
|
Силове розв’язання кризи неможливе: владі не поможе ні Беркут, ні армія |
Подавити Майдан поліцейською операцією неможливо. Така спроба вже була зроблена в ніч на 11 грудня. Результат відомий. З того часу оборона Майдану зміцнилася (і кількісно, і якісно) на порядок. Порівняти пересічного «беркутівця», озброєного бойовим автоматом, гранатометом чи бойовою гранатою, з мавпою, якій вручили таку ж зброю, буде, звісно, перебільшенням, але не надто великим.
|
|
Масове переселення росіян в Україну |
Недавно в Україні була видана унікальна карта «Голодомор 1932-1933 років», на якій позначені не лише місця так званих «чорних дощок» (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами, чим прирікали його на загибель), але й дороги переселення на вимерлі території людей з Росії та Білорусі.
З Білоруської РСР в Одеську область – 61 ешелон, із західних областей РРФСР в Дніпропетровську – 109 ешелонів, з Горького в Одеську – 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії в Харківську область – 80 ешелонів. З Іванівської в Донецьку – 44 ешелони.
Всього – 22000 сімей і, відповідно, господарств...
Те, що проросійський південний Схід України сьогодні – це наслідки Голодомору і подальшого масового заселення українських територій переважно росіянами, не новина... Але вона кожного разу приголомшує мене, навіваючи сумні думки, особливо останнім часом, коли все частіше говорять про можливий розкол країни.
У мене є можливість часто бувати в Росії і спілкуватися з росіянами, які живуть як в Росії, так і за межами своєї батьківщини.
Росіяни мені здаються людьми хорошими, щирими.. Але, на жаль, неповага до інших націй характерний для багатьох з них (відчула на собі). А ще вони дуже важко пристосовуються до життя поза межами Росії, погано асимілюються. Відомо, що досить багато з них, переселившись до Америки, так і не освоїли англійську мову...
Тому, вважаю, їм краще жити на своїй землі.
Але багато хто з них не хоче жити в Росії з економічних і соціальних міркувань і прагнуть емігрувати. І ті, кому це вдалося, не хочуть повертатися на історичну батьківщину. Хоча продовжують вважати Росію своєю батьківщиною, любити її (на словах, адже на відстані її любити легко) і страждати на чужині. Напевно, це одна із загадок російської душі.
Якось мала можливість спілкуватися з росіянкою, яка живе в Естонії. Ми зустрілися в Москві, куди вона приїхала в гості до родичів. Привезла з собою копчену скумбрію. «Це єдине, що залишилося смачного з естонських продуктів після вступу країни до Євросоюзу», - пояснювала вона кожному, кого пригощала. Мені довелося вислухати довгу, неначе завчену напам'ять, розповідь про те, як погано живеться в країнах Прибалтики після розвалу СРСР... Про те, як естонці вдають, ніби вони не знають російської, і їй доводиться спілкуватися з ними лише естонською мовою. Про те, як там не люблять росіян і вороже до них відносяться. Про те, як вона не любить естонців, Естонію, Євросоюз і не сприймає політичних, економічних та соціальних змін, які там сталися. При цьому вона не переставала захоплюватися Росією. «У Росії краще, ніж де б то не було, ви щасливі тим, що живете в Росії», - повторювала вона, звертаючись до своїх російських родичів і друзів, які без особливого ентузіазму погоджувалися з нею.
«Я не змогла б жити в країні, яку так сильно не люблю, де мені так некомфортно. Це ж справжня мука», - сказала я їй. - Може, тобі краще повернутися до Росії? І теж бути щасливою?»
Вона замовкла і пильно поглянула мені в очі, намагаючись зрозуміти, чи не насміхаюся я випадково над нею.
Ні, я не насміхалася. Я говорила цілком серйозно, тому що дійсно не уявляю собі життя в чужій, ненависній країні.
Вона щось спробувала пояснити. Говорила так непереконливо, що я навіть не запам'ятала її аргументів. Суть в тому, що повертатися до Росії вона жодним чином не бажає.
Пам'ятаю лише, що її російська подруга сказала: «А я змогла б жити в будь-якій країні, якби там було море, - я море дуже люблю».
Напевно, ті росіяни які після 1933 року переселялися на південний схід України, теж мріяли про море. Або, може, їх приваблювали родючі землі та залишені вимерлими українцями будинки і майно...
Що б там не було, але тепер їх нащадки живуть на цих землях і є громадянами України.
І не варто було б згадувати про те, що було колись, якби минуле не мало наслідків у наш час.
А наслідки є, і вони дійсно вражаючі. Це велике переселення росіян виявилося бомбою сповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільш непатріотичний, неукраїнський південь, який тяжіє до Росії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілісності і в її існуванні взагалі.
...На презентації вищезазначеної карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам'яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді ухвалювався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з Партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина – ні. То були депутати з місць, заселених росіянами...
– Ігор Рафаїлович, це ж не єдине голосування, де виявляється відношення цих людей до країни, в якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це і відповідне відношення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави...
Пан Юхновський сказав наступне:
– Дійсно, те, що ці люди були переселені, впливає на їх ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати.
– Отже, ми приречені на те, що частина людей в Україні – нащадки тих переселенців – весь час прагнутимуть до Росії, відповідно голосувати на виборах, виявляти неповагу до української мови і культури й виховувати в цьому дусі своїх дітей?
– Проходить час, і кожна земля «творить» націю. Неукраїнці асимілюються, стають українцями, і це не залежить від свідомості людей або від директив влади. Так само чужоземці стають поляками на польській землі, французами – на французькій землі, німцями – на німецькій. Час все виправить.
Я позаздрила оптимізму пана Юхновського. Скільки ж ще потрібно часу, аби росіяни стали українцями? Напевно, не менше сотні років. Думаю, цей процес піде швидшим, якщо Україна зможе підняти економіку. Якщо життєвий рівень в Україні буде вищий, ніж в Росії, «співвітчизники» вже не хотітимуть злиття з історичною батьківщиною. Як показує світовий досвід, ситі і задоволені життям росіяни нудьгують за батьківщиною не менше голодних і знервованих, але повертатися в неї не квапляться. І зливатися з нею теж.
© Джерело
|
|
Операция "Запад" |
Операция «Запад»
21 октября 1947 года МГБ СССР провело массовую операцию по выселению украинцев из Западной Украины.
|
|
Без заголовка |
Каким для вас будет год Лошади?
Интересное:
 |
 |
| Собака, дерево и веревка | В лучах утреннего солнца |
|
|
ДОСИТЬ СКАРЖИТИСЬ! ЧАС ДІЯТИ! |
|
|
