коли крізь крик останнього гілля, і ворон, що несе той сірий пил, коли на світ упадуть всі світи, коли останній грім не зможе прогриміти... коли чорним пір'ям вселиться земля... коли ти тінню станеш... коли... коли...коли... забудь...
не смій ти думати про світ...
закрийся в своєму темному ти колі...
свічку запали.
молись
забудь що знаєш. Ти розум іншим залиши.
загинь
усмішка смерті вже зовсім поряд.
фальш і біль.
фарш снів... і окисленний кубок зі згнившим вином...
про кров усі забули...
голубих кровей вже не існує.
всіх забули. загубили. збули. вбили. здали в ломбард при пеклі...
запекли...
ті краплі крові на губі  і в сердці.
запеклись на рукавах сорочки і на полах...
свічку запали.
поворожи.
здибуйся.
вбий.
порми.
ЗАБУДЬ.
"забудь!" - кричи.
не смій згадати біль. Усмішку. Очі ті зелені. МОже карі.. а може він був взагалі сліпий та без очей...
Чи то мальовані на memento mori photography.
А може ти лиш той фотограф,, що вже й твій гнилий приречений на землю труп зітлів...
Остання симфонія дощу.
Мокра бруківка.
Ти Аристократ, забув?
Твоє тіло навіть смерті не підвладне. Гниття і хробаки, земля і дуб - це не твоє.
Ти аристократ. Ти не вмієш помирати.
Так гний з душі.
Ти з пера ворона...