Пам'яті Василя Сліпака Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день. Кулі примхливі, як дівчата, - вибирають найкращих. Підлість послідовна, як геометрія, - вибирає найчесніших. В'язниі гостинні, як могили, - вибирають неприборканих. Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність. Тріпочуть під вітром короткі обривки життя. І тільки подвиг людського духу доточить їх до безсмертя. Автор: Ліна Костенко

Рамочка від Наталя_Івушка

Сьогодні, о 17:00 у Львівській обласній філармонії відбувся V Відкритий міжнародний музичний маратон пам’яті Василя Сліпака: концерт "W Live. Молитва для Василя".



Маратон присвячений пам’яті ВАСИЛЯ СЛІПАКА – видатного українського оперного співака, соліста Паризької Національної Опери, волонтера, учасника бойових дій на Сході України, Героя України, кавалера ордена «За мужність» І ступеня.

Війна забирає найкращих…
І Він – Воїн, Герой, Митець, Українець, уже 5-ий рік співає
своїм божественним голосом серед Ангелів!

Рамочка від Наталя_Івушка

До війни Михайло Нікіфоров працював лікарем-стоматологом у приватному стоматологічному кабінеті. Залишити спокійну звичну роботу і стати військовим медиком він вирішив відразу з початком російської агресії.

– В 2014-му мені було 49 років. Я прийшов у військкомат і попросив мобілізувати мене до Збройних Сил України, – згадує Михайло. – Однак мені ввічливо відмовили, пославшись на мій вже немолодий вік. Я ходив ще й ще. Пройшов курси для офіцерів запасу. Чекав позитивного рішення і нагадував про себе. У вересні 2016 року мені зателефонували з військкомату і повідомили, що я призначений на посаду у медичну роту окремої мотопіхотної бригади.

Любомир Гузар как-то сказал, что религия – это встреча с Богом, которая может быть только личной. 31 мая 2017 года кардинал, лидер УГКЦ отправился в это путешествие, оставив после себя не только память и наставления.

Любомир Гузар родился в 1933 г. во Львове. Его родители Ярослав и Ростислава были очень набожными, поэтому семья радовалась, когда Любомир еще в школьные годы сказал, что хочет стать священником. Во Львове он окончил народную школу и первый класс гимназии.

ПЕЧАЛЬНАЯ "ВОЗМОЖНОСТЬ УВИДЕТЬ МИР"
Детство перестало быть безоблачным в сентябре 1939-го – немцы начали бомбить Львов. Как вспоминал Гузар позже: "Я – ребенок войны. Я видел, как богатые люди в одно мгновение теряли все".

НКВД сменилось Гестапо – и снова возвращались советские спецслужбы. В 1944-м Ярослав Гузар попал в списки НКВД на ссылку в Сибирь. Поэтому, впопыхах собрав вещи, ночью семья уехала в Австрию.


Жизнь Любомира Гузара в фотографиях. facebook.com/olexandr.homenyuk

Рамочка от Наталья_Ивушка

Дідік Данило (Даня) Андрійович / Джерело: uk.wikipedia.org

Український гурт KOZAK SYSTEM випустив кліп, присвячений 15-річному громадському активісту Данилу Дідіку, який став жертвою теракту під час Маршу єдності в Харкові в лютому 2015 року. Кліп з фотографіями з сімейного архіву родини Данила опублікований на офіційному YouTube-каналі групи. Як наголошується в супровідному тексті, ролик вийшов у рамках проєкту "Так працює пам'ять" і присвячений всім, хто віддав життя за незалежність України.

“Він мав мільйон варіантів цікаво прожити своє життя, однак загинув за те, щоб такий шанс був у нас”,
– йдеться в описі до відео.



Нагадаємо, що 22 лютого 2015 року, в річницю перемоги Революції Гідності, у Харкові розпочалася хода на підтримку єдності України, в якій брав участь Данило. Біля Палацу Спорту активісти вишикувалися в колону та рушили до майдану Свободи, однак встигли пройти лише 100 метрів, коли пролунав вибух.

Хлопець ішов попереду колони, перебував поблизу епіцентру вибуху й отримав тяжку черепно-мозкову травму. Данило впав у кому. Наступного дня, 23 лютого 2015 року, не приходячи до тями, Данило помер. Тоді від вибуху загинули ще троє учасників ходи: Микола Мельничук (18 років), Вадим Рибальченко (37 років), Ігор Толмачов (52 роки).

©

НЕ ВІЙНА... 26 квітня поточного року від кулі ворожого снайпера на Донбасі загинув 58-річний український воїн з 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського Іван Ковальовський, 18.02.1963 року народження, уродженець села Колінки Городенківського району Івано-Франківської області. Ідуть у засвітки сини, Ідуть у вічність разом з Богом, Колишуть янголи їх сни, На тім хресті, що за порогом... Ідуть у засвітки сини... А мати стелить рушники, За сина шле молитву Богу, Враз б’ють до шибки голубки, Несуть у серденько тривогу, Де мати стелить рушники... В руках застигли кольори, На полотно вложився чорний, В нім посивіли явори, Німеє тіло, рай пригорне, В руках застигли кольори... Христос Воскресне на хресті, А з ним душа людського сина - І знов свічки, і знов страстІ, І знов у вічність янгол лине, Аби воскреснуть на хресті... Автор: Леся Утриско

Рамочка від Наталя_Івушка

26 травня 2014 року був перший бій за Донецький аеропорт. Все літо в аеропорту не відбувалося значних сутичок, проте з вересня 2014 року розпочалися важкі бої, які тривали до 22 січня 2015 року і стали одними з найзапекліших у війні на сході України.

Бої розгорнулися між українськими військами і бійцями добровольчих формувань з однієї сторони та силами проросійських збройних угруповань і окупаційних військ з іншої за контроль над Донецьким міжнародним аеропортом.



російські терористи зазнали нищівної поразки і були готові бігти з міста, однак українська армія була зупинена керівництвом і закріпилася в звільненому аеропорту. Оборона об’єкта тривала 242 дні по 22 січня 2015 року, поки аеропорт не був повністю знищений російською армійською артилерією. Остання будівля, де дислокувалися українські захисники, була замінована російськими найманцями під прикриттям «перемир’я» і підірвана. Бої за Донецький аеропорт стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько — «кіборги».



Раніше Донецький міжнародний аеропорт обслуговував фінал чемпіонату Європи з футболу, а українське місто Донецьк радо приймало гостей з усього світу...

Рамочка від Наталя_Івушка

ПРОПОНУЄМО
читачам подивитись у вічі
захисникам Києва від московських окупантів

Одна із найпоширеніших фраз про бій під Крутами та розстріляних там же більшовиками студентів та гімназистів – "про це нічого не відомо".

Насправді бій під Крутами – чи не найбільш досліджена подія часів українсько-більшовицької війни 1917-1918 рр. Дослідники дійшли до таких деталей, як кількість кулеметів на полі бою та місця їх розташування.

Після бою більшовики розстріляли частину полонених. Про їх кількість є різні твердження – від 17 до 42 осіб. Не будемо вдаватися у цій статті до підрахунків кількості розстріляних, оскільки нових джерел, що давали би підстави для оновлених даних не виявлено.

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох крутянців та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам ознайомитись з біографіями перших кіборгів та подивитись їм у вічі.

Сидір Пурик-Пуриченко

Вік на час бою: не встановлено

Народився: с. Саливонки (нині – Васильківський район, Київська область)

Під час Першої світової війни служив фельдшером у Могилеві-Подільському. Був поранений.

Влітку 1918 р. могилівське товариство "Рідна Стріха" заснувало фонд вшанування його памʼяті.

Музей шістдесятників в Києві / Джерело: radiosvoboda.org

Дисидент – з латинської це слово перекладається як «відступник». Так у середньовіччі називали людей, які не погоджувалися з правилами Церкви або відступали від неї ідеологічно. Дисидент – іще не єретик, але вже просувається у цьому напрямку. Ну, а до нас це слово прийшло у 50-ті роки 20-ого століття, коли весь світ побачив, що комунізм – не що інше, як різновид релігії, а тому до його противників цілком підходить церковний термін. Офіційна пропаганда називала цих людей антисовєтчікамі, а за кордоном їх іменували дисидентами, і друге визначення виявилося більш влучним.
************
На відміну від чеських чи польських дисидентів, які прийшли у перші пореволюційні уряди і змінили свої країни докорінно, вплив українських дисидентів на суспільство менш помітний, але не менш важливий.

Рух 60-ів, серед яких Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська, Іван Дзюба, Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Михайло і Богдан Горині, Іван Драч, Левко Лук’яненко, переросло в опозиційний дисидентський рух в Україні. Ці люди, а їх було близько1000, мешкали у різних містах, на Сході і Заході країни, захищали не тільки українську мову і культуру, вільну думку, слово, але й права людини і нації, відстоювали національне питання.