Продовження
http://obozrevatel.com/blogs/53709-detektiv-pro-arheologiyu.htm
Повернемось до музею.
Це був перший музей в м. Києві. В Києві замало музеїв для великого прадавнього європейського міста. Потрібен до теми музей-експозиція по Великому шовковому шляху.
Стосовно музею старожитностей, було надано вже готовий, у нео-класичному стилі проект П.Бойцова з Москви, який до місцевості адаптував Городецький, оформленням під трипільську традицію займався партнер Городецького Е.Сальо, який відомий своїми скульптурними витворами з бетону на будинку з хімерамі і ін. Перед входом було встановлено двох левів, що дещо відходить від трипільської традиції Дварапала, коли перед входом розміщували пару звірів різних статей, тобто мали бути лев і левиця.
Освятили і відкрили музей 24.12.1904.
На момент відкриття в експозиції було біля 50 тис безцінних експонатів трипільської доби, та ще до них золото скіфів, експонати з палеолітичної стоянки 27 тис до н.е. з Кирилівської гори та ін.
Кияни називали музей музеєм старожитностей, на момент відкриття офіційна назва вже приховувала сутність музею і була "Київський художньо-промисловий та науковий музей ім. Миколи Другого"
Після революції його швидко "опустили" - перекваліфікували в музей декоративно-прикладного мистецтва. Археологічні експонати було передано до історичного музею, створеного у невеличких будівлях на території Лаври. Після війни археологічні експонати передали до новоствореного на місці художньої школи на вул. Володимирська 2 історичного музею.
В шістдесяті роки музей перетворили в художній музей. Це найменший художній музей серед подібних музеїв столиць радянських республік в радянські часи і він недостатньо відображає багату українську художню традицію. В залах мало представлено цінних робіт, часто виставлені роботи другого-третього-десятого сорту, соромно приводити гостей, в той час як українське мистецтво одно з найяскравіших і найбагатших у світі. В Україні завжди, у найважчі часи, створювались роботи найвищого ґатунку. Зараз найбільша частина колекції знаходиться у сховищі, грошей на закупку нових витворів мистецтва в музею немає. Так музей попри свої досягнення в цілому не надає належного уявлення про українське мистецтво і його місце у світовій традиції взагалі.
Працівниці музею героїчно працюють з тим, що є.
Все ж таки в Києві є вулиця Вікентія Хвойки, його не забули, але досі історію його розкопок знають далеко не всі.
Через сто років історія повторилася.
З’явився новий ентузіаст, який побачив величезний чорний ринок археологічних знахідок в Україні, які чомусь не цікавили науковців і найбільше витікали за кордон.

Это моя статья
Детектив з археології
Білі плями в нашій історії стосуються навіть найбільш відомих місць, наприклад, Національного художнього музею. Таким він став аж у 60-ті роки ХХ сторіччя.
В 2004 було сто років від створення музею, і тепер ми наближаємось до 24 грудня, коли буде 110 років від освячення і відкриття музею, але ні меморіальної дошки, ні святкування, ні подробиць про історію його створення ще не було. Зараз в музеї дві виставки, присвяченої історії фондів музею. Це теж історія музею, але не з самого початку.
З’їзд товариства поціновувачів старовини у Києві у 1899р
http://obozrevatel.com/blogs/53709-detektiv-pro-arheologiyu.htm?full=1
У Росії в 1864 році було створено товариство поціновувачів старовини. Очолював його спочатку граф Олексій Сергійович Уваров, а після його смерті його удова графиня Прасковья Сергіївна Уварова. Товариство проводило кожні три роки у різних містах з’їзди, саме такий з’їзд мав відбутись у Києві у серпні 1899 року. Опікувались підготовкою професора Київського університету. Саме на цьому з’їзді було винесене рішення про створення музею.
Із з’їздом пов’язаний скандал щодо української мови, вона була забороненою у царській імперії.
Під час підготовки до з’їзду відбувся скандал навколо заявлених на з’їзд доповідей Михайла Грушевського і його товаришів, оскільки вони були заявлені на українській мові. Графиня Уварова не розуміла, звідки проблеми, бо в уставі товариства було вказано, що доповіді можливі на всіх слов’янських мовах. Але виник спір навколо української мови, існування якої на той час активно заперечувалось російським керівництвом. У спір було втягнуто членів імператорської родини, царську охоронку, університетську професуру, керівництво на місцевому рівні та ін.
С приводу того, яка мова від якої походить.
Ще в 19 сторіччі побачила світ робота лінгвіста Михайла Красуцького "Про давність української мови", де він переконливо доводить, що прадавня ведійська мова, на якій записані Веди, віком більше п’яти тисяч років, похідна від української, а санскрит був штучно виділений з ведійської мови. (посілання наприкінці статті)
Ще ми маємо чудову роботу Сергія Коваля, де переконливо показано походження російської мови від української.

Продовження
Повернемось до музею.
Це був перший музей в м. Києві. В Києві замало музеїв для великого прадавнього європейського міста. Потрібен до теми музей-експозиція по Великому шовковому шляху.
Стосовно музею старожитностей, було надано вже готовий, у нео-класичному стилі проект П.Бойцова з Москви, який до місцевості адаптував Городецький, оформленням під трипільську традицію займався партнер Городецького Е.Сальо, який відомий своїми скульптурними витворами з бетону на будинку з хімерамі і ін. Перед входом було встановлено двох левів, що дещо відходить від трипільської традиції Дварапала, коли перед входом розміщували пару звірів різних статей, тобто мали бути лев і левиця.
Освятили і відкрили музей 24.12.1904.
На момент відкриття в експозиції було біля 50 тис безцінних експонатів трипільської доби, та ще до них золото скіфів, експонати з палеолітичної стоянки 27 тис до н.е. з Кирилівської гори та ін.
Кияни називали музей музеєм старожитностей, на момент відкриття офіційна назва вже приховувала сутність музею і була "Київський художньо-промисловий та науковий музей ім. Миколи Другого"
http://obozrevatel.com/blogs/53709-detektiv-pro-arheologiyu.htm?full=1
Після революції його швидко "опустили" - перекваліфікували в музей декоративно-прикладного мистецтва. Археологічні експонати було передано до історичного музею, створеного у невеличких будівлях на території Лаври. Після війни археологічні експонати передали до новоствореного на місці художньої школи на вул. Володимирська 2 історичного музею.
В шістдесяті роки музей перетворили в художній музей. Це найменший художній музей серед подібних музеїв столиць радянських республік в радянські часи і він недостатньо відображає багату українську художню традицію. В залах мало представлено цінних робіт, часто виставлені роботи другого-третього-десятого сорту, соромно приводити гостей, в той час як українське мистецтво одно з найяскравіших і найбагатших у світі. В Україні завжди, у найважчі часи, створювались роботи найвищого ґатунку. Зараз найбільша частина колекції знаходиться у сховищі, грошей на закупку нових витворів мистецтва в музею немає. Так музей попри свої досягнення в цілому не надає належного уявлення про українське мистецтво і його місце у світовій традиції взагалі.
Працівниці музею героїчно працюють з тим, що є.
Все ж таки в Києві є вулиця Вікентія Хвойки, його не забули, але досі історію його розкопок знають далеко не всі.
Через сто років історія повторилася.
З’явився новий ентузіаст, який побачив величезний чорний ринок археологічних знахідок в Україні, які чомусь не цікавили науковців і найбільше витікали за кордон.