-Метки

"теплые коты" confessa fleur Антуан де Сент-Экзюпери Дежавю адриано челентано алиса френдлих альберт эйнштейн апатия арчимбольдо б. барский бильярд борис гребенщиков в.синельников велосипед видео видео-тест високосный год вундеркинд голый король гулаг души день ольги дети дзен дом с химерами евгений евтушенко жалость зеркало иллюзия интервью картина кеды киев кладбище клуб константин симонов корова коты красная шапочка креатив крым ліна костенко любовь люди вуду магазин мадонна маленький принц марина цветаева мат мельница милан кундера милиционер мне мое море ніч яка місячна нарциссизм настроение неразделенная любовь никогда новости о. арефьева она осень осип мандельштам отзеркаливание ошо приколы принцип домино притча прокат психология работа разлука рассказ рисунки роберт рождественский рождение ролик русская рулетка сальвадор дали серега симеиз скалолазание словарь словесный портрет спорт ссылки статьи стих тест-лаборатория трансерфинг реальности фильм флер форум фото цитата чернигов шнурки эротика

 -Подписка по e-mail

 

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Клизмочка

 -Сообщества

Читатель сообществ (Всего в списке: 5) Планета_Ночь Эротикон Kiev Wandelhalle This_is_Erotic

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 14.12.2006
Записей: 296
Комментариев: 925
Написано: 2299

Комментарии (0)

Ліна КОСТЕНКО

Дневник

Четверг, 01 Ноября 2007 г. 16:58 + в цитатник

Моя любимая украинская поэтесса.

***  

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим. 
 

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

 

                        Костенко Ліна Василівна (поетеса)                         

 

***  

Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.

                    Костенко Ліна Василівна (поетеса)

*** 

Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!

                 Костенко Ліна Василівна (поетеса)

 

***  

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, - час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш - то уже навіки.

Рубрики:  Стихи/Песни

Метки:  

 Страницы: [1]