...безпорадність. Мені казали, що я добре малюю, і я майже вірила в це. Але потім я зрозуміла: якщо не бути ВЕЛИКИМ художником — краще не бути ним узагалі! Можна втішитися тим, що робиш щось «для себе». Але, як на мене, це смішно!
         Для себе я малюю завжди і всюди, хоч би де була. І на якусь мить намальована картина приносить мені полегшення. Хіба це не егоїзм? Тим більше — зараз.
Ні, я не перестану малювати. Це неможливо. Я відчуваю над собою якусь субстанцію, котра прагне висловитися через мене. Тільки не знаю, чому саме через мене… Мабуть, це МОЯ субстанція, щось на кшталт близького мені духу, що витає в ноосфері. Як тяжко відчувати її й не мати змоги чимось допомогти! Це має приблизно такий вигляд: щось згори говорить до мене, ніби крізь товстий ватяний шар, — я намагаюся зрозуміти, почути, але слова губляться, чую лише закінчення, незрозумілі звуки й не можу трансформувати їх у малюнку! А ТАМ чекають саме мого слова, а я — мовчу… Жах. І від цього мого мовчання насамперед страждає зраджена мною субстанція. Мабуть, для того щоби висловитися — треба бути вільною. Вільною від усього. Але це неможливо…
Свобода — можливість бути собою, скрізь і завжди. І коли в тебе вірять, незалежно від прибутків, статусу та одягу. Усього зовнішнього. Свобода — брати на себе якомога більше — в десятки разів більше, ніж можеш витримати. Будеш задихатися, гнутися, але в певну мить відчуєш — вантажу немає: його «взято», ти вільний — в слові, в побуті, в коханні… Ти навчився розуміти більше, ніж інші. (с)

32 слушали 1 копий [+ в свой плеер]

живем, учимся, плетемся в потоке, пропадаем в безбрежных краях, становимся чем-то новым..)

129 слушали 1 копий [+ в свой плеер]

чтобы не случилось, солнце все равно взойдет.._)

... разбиться стеклянным...

я рисую на бумажке - ручки, ножки, сигарета,
я тебя собрать пытаюсь из привычных фраз и тем
ускользаешь, ускользаешь, улыбаешься при этом,
издеваешься: художник, я тебя, пожалуй, съем!

что ж, попробую иначе: голос полон обертонов
звук точнее чем рисунок, он трехмерен, а не плоск.
ускользаешь, ускользаешь, в шуме тресков телефонных
и с тобою вместе таю я как желтый мягкий воск.

остается только запах - это ж химия и только!
смолянистый терпкий запах, пьяный запах темных сил
собираешься в комочек из разрозненных осколков
тех, в которые когда-то сам себя расколотил.

<3

В колонках играет - звуки дыхания душ рождают ритмы =)
Настроение сейчас - *влюбленное* *щасливе*

Я найщасливіше =)
Так!
=)
- скажу просто ты мне нравишься)
- *думает: оо, смелая какая. это приятно... не каждая вот так скажет)*
..ты это поняла за 15 минут, находясь просто рядом?)
- дааа)) как бы это смешно не звучало ^__^
- ...знаешь, я смотрю на твою искренность и наверное хочу дать тебе шанс ответить мне, подлецу)
что ты думаешь..?_)

*...как интересно наблюдать за её искренней радости от понимания того, что встретится со мною и намажет чем-то сладким мне нос....)*



Человек может создать ровно столько счастья, сколько усилий к этому приложит (c) FMA
^___^

Падает небо ажурным дождем,
Бывшее некогда синим...
Мы умираем, творим и живем
В мире изломанных линий.
Как силуэт, отраженный в окне
Долгой вагонной дороги,
Изморозь дней в очищающем сне
Взвесят небрежные боги.
И подведут неучтенный баланс
С уймой ошибок на бланке,
Щедро отдав подвернувшийся шанс -
Встретиться на полустанке.
Там, где грохочет на стыке ветров
Бешеный поезд Вселенной,
Мы разглядим неземную любовь,
Ставшую гордой и тленной.
Мы улыбнемся, почувствовав связь
Судеб, как вечных истоков.
Злоба пройдет, и отмоется грязь -
Ты уже не одинока!
Не уходи. И тогда, и теперь
Висну плющом на балконе...
И обреченное время потерь
Пересыпаю в ладонях...
(с) Белянин