1
“Весна начинается поздно. Падают в слякоть звезды” (с) Леха Никонов
- "...вулиці мого міста такі ж приречені, близькі. і кожен мій подих шукає зміста..."
- “а не треба "шукати" зміст, бо знайдеш лише те, що хочеш знайти, а не те, чим воно є насправді.. а це вже самообман, створення світу Свого, але ж занадто Свого, та, по суті, штучного та приреченого... ліпше хоч інколи, хоч в чомусь, давати волю Долі грати з тобою, не намагаючись передбачити її... я сумніваюсь, що їй подобається, коли її вичісляють..))
..не шукай зміст, він виявиться тоді, коли буде час))
..пам*ятай, що світ такий, яким МИ його сприймаємо... він всього лиш картина, фарбами якої є НАШІ інтерпретації... і не більше, ми навіть не знаємо, чи існує воно насправді те, що ми інтерпретуємо...))”
- “...моя фраза є досить алегоричною, хоча щось у цьому є... авжеж, я підписуюсь під кожним твоїм словом. здається, ми вже мали змогу розмовляти про інтерпретації...так, Світ – сукупність Наших інтерпретацій, тобто Нашого сприйняття, і кожен малює по-своєму... і чи не саме тому він такий кольоровий..?))
саме так, я завжди намагалася прорахувати все наперед, ухопитися за непотрібне, тобто непередбачене Долею, сама цього не усвідомлюючи. І відчуваю, як все утікає крізь пальці... і це моє несвідоме створення штучних конструкцій... те, що Дереш назвав “картинками”, те, що заважає бачити Дійсність...
авжеж, я буду пам”ятати...)
..дуже часто дії важко пояснити доцільністю, бо світ - ірраціональний!!!))»
...Так почалася її весна.
2
Відчуваєш, як прямо зараз, під ногами, тануть конструкції, що створювалися тобою протягом довгого часу з такою наївною наснагою та пезпідставним завзаттям? Хочеться кричати що є сили, але її не вистачає навіть на те, щоб поворухнутися. Відчуття тотальної неспроможності до будь-яких фізичних дій, думок, спогадів, здатності відчувати на дотик, чути, бачити,...
...все у-ті-ка-є крізь па-ль-ці....
[censored]
***
“Сіре місто, зранку тісто, ввечорі погони,
Поїзд далі не їде, звільніть, будь-ласка, вагони.” (с) Бумбокс
***
«Сохрани мое фото на книжной полке. Там я в старом пальто, с сигаретой во рту. Через миг взорвусь на осколки…и наполню собой пустоту…»(с) Fleur
3
...божевільна... чи може Боже, Вільна! ...?
...вчусь дивитись крізь себе. Малюю сонячнми променями свою і твою самотність.
Інтерпретації світу в умовах адаптації. Мабуть, щось таке...
...ти віриш у випадковість? У не чим не обгрунтовану випадковість збігу певних подій?
І я ні... все передбачено... лиш “тутітепер”...
Але ж цей Світ таки для Нас...
...навіть якщо б ми інтерпретували одну й ту саму картинку по-різному, Дійсність ми були б в змозі побачити разом. Я знаю, ти про це здогадуєшся.
“...Сьогодні був сніг...
І знаєш, він мені розповів так багато.
Все те, що ти сам не зміг.
Чи не встиг.”
{Чи існують усвідомлені сновидіння..? Ми опиняємося в тих чи інших секторах реальності, де могли б чи змогли б опинитися колись у реальному житті... це, напевне, потребує пояснень... те, що ми бачимо у сні – та сама реальність...ну, як ви здогадалися, майже та сама... такі ж самі сектори реальності, в яких ми перебуваємо поза сновидінь. Просто вони дещо Інші. Ті, в які ми ще не встигли потрапити, але наша підсвідомість під час вимкнення свідомості заносить нашу уяву саме туди... для того, щоб мати змогу хоча б зазирнути, що ж там, у іншому просторі...так само, як маємо змогу спробувати залишитися там, та є вирогідність не повернутися...ніколи не вдавалося прокинутися під час спання у власному ж сновидінні? І керувати ним власноруч...ні, скоріш власною підсідомістю...але вже цілком визнаючи всю непезпечність...ризикована справа... }
Але повернімося до більш зрозумілих речей. Чи існує спілкування між живими істотами на рівні “вищому”, без слів, жестів, листів, факсів, пейджерів, мобільних телефонів та мережі Інтернет? Авжеж, смішно звучить...та людям властиво вірити у те, у що вони хочуть вірити...і я маю на це свої підстави...але власноруч звілняюся від надання будь-яких прямих доказів (та чи існують прямі??) тим більш, навіщо і для кого...?
Чи можна прямо довести існування усвідомлених сновідінь...? лише для себе...і чи не це – найголовніше..? так само і з другим випадком...та і...кожен обирає свій вимір.
Є речі, будь-які спроби матеріального аналізу яких остаточно втрачають сенс.
***
"Світ - це заклад для душевнохворих, де питання не в наявності хвороби, а в наявності душі..."
4
Вона була схожою на дівчинку, що надто захопилася своїми безглуздими книжками і почала вигадувати нісенітниці.
Вміння відрізняти Вічні речі від брутальної буденності – те, що дісталося їй з
книжок.
***
[… багато читала про кав”ярні. Це стало для мене чимось більшим, набуло особливої символіки...образ антикваріатної кав”ярні з невеличким підвалом, запахом старовинних книжок та найкращої в світі кави міцно засів у моїй хворій уяві. Вона затишна, всього на пару столиків. З інтер”єром, створеним у невідомому мені досі стилі, з атмосферою, що наганає дивовижний Спокій...
Здається, я там вже колись встигла побувати. Мабуть, в Іншому вимірі)).]
5
“...шукаючи тепла, шукаючи притулку... вулицями міста. Самотнього, як я, самотнього, як ти міста, що поєднало мене з тобою, міста...” (с) Тартак
***
ЇЇ патріотизм, що формувався під впливом багатьох факторів, спричиняв зростання особливо пильної любові до рідного міста. Кожна його частина - (площі, парки, вулиці, вулички, провулки, пам”ятники, книгарні, музеї, кав”ярні) – набувала певного сенсу, ставала живою, ставала частинкою її душі.
З часом вона все більше любила гуляти його вулицями сама, роздивляючись пильно кожну дрібницю, міркуючи про щось надзвичайно важливе (...нехай воно було важливим, скоріш за все, лише для неї...). Про те, що будь-якому пересічному перехожому здалося б цілковитою маячнею або просто непотрібними речами. Можливо, занадто багато уваги дрібницям...? дрібницям, які, втім, були для неї дечим вкрай важливим. Адже вона любила цей Світ всією своєю сутністю.
***
«…десь там, у безлюдних провулках…»
Поринувши у текст, вона сиділа в одній із улюблених затишних кав’ярень на розі двох вулиць, де саме сьогодні чомусь майже нікого не було. У найглибшому куточку зали вона, виснажена часом, повільно гортала сторінки, насолоджуючись своїм Americano та запалюючи час від часу цигарку. Далекій гомін відвідувачів, приємний аромат улюбленої кави, швидко зникаючий в нікуди, як і ми, дим цигарок, наповнені особливим сенсом сторінки створювали неповторну атмосферу. Атмосферу блаженного спокою, що надихала на думки та наганяла незрозумілої містичності у поглядах, знаках.
Він зайшов відразу вслід за нею, сівши за столик напроти і замовивши своє звичне Americano з вершками. Задоволений життям, вдало проведеним відпочинком, справами на роботі та результатами останнього футбольного матчу, він зосередженно копався у своїх вкрай важливих паперах. Принаймні, старанно вдавав це.
Він із страшенною цікавістю (яку до речі не міг пояснити навіть сам собі) пильно слідкував за кожним її порухом, за кожною найменшою зміною у виразі її обличчя...у виразі її обличчя...у виразі її обличчя....було щось дивне...до того ж, воно здавалося йому вже знайомим.// Але наполеглеві напруження пам”яті не мали жодного сенсу (один крок до потрапляння свідомості у тупик, warning (!) ).
Якесь невиправдане для здорового глузду настороження. Ні, не страх, радше відчуття, яке я не наважуся спробувати змалювати тут, хоча б через цілковиту неспроможність його відтворення.
“...є в світі речі...зовсім неоднакові...” (с) Файно
***
Приймати виклик Долі – чи не найзахоплююче, що тільки можна уявити.
Варто лише подумати, як об”єкт думок знаходить своє відтворення...
Вони обидва вірили у можливість матеріалізації думок, у так зване знання “незвідки”, у “тутітепер”, у Дійсність. Вони обидва Вірили.
***
“Можливо ти зупинишся, поглянеш - третій поверх зліва.
Така дурниця, але вона була б щаслива.»(с) Бумбокс
***
- Привіт…
- Привіт…
- Я тебе Впізнав…
- Ми не зустрічалися раніше…
- Можливо…у іншому вимірі)
- Знаєш, я чекала на тебе.
- Тут, неподалік, є класний всесвіт. Ходімо туди?
[ text censored ]
