“Ніколи не соромся свого алкоголізму”

(один мій друг)

Сподівання – найгірша звичка людства. Нащо вигадали сподівання? А насправді ніхто його не вигадував. Це така ж надумана річ, як і любов. Ти думаєш, що любиш дівчину, даруєш їй квіти, ви гуляєте і все таке інше, а тоді одного дня ти розумієш, що ні хуя її не любиш, а любиш пиво, напиваєшся і посилаєш свою дівчину по телефону дуже далеко і дуже нецензурно. Пиво ти послати не можеш, принаймні я таких людей не знаю. Це або шизофреніки, або ті… хто дуже багато сподіваються. Раніше я ніколи не сподівався, не дуже давно я таки піддався цим сраним правилам системи людства і почав сподіватися.

Сподіваюся, що я не один з тих пацанів, які беруть із собою в дорогу пляшку горілки, аби давитися неї в потягу невідомо навіщо. Сподіваюся, я не один з тих, хто випиває ту горілку зі своїм другом і бігає по перону на зупинці в П’ятихатках, аби купити ще один пузир, а купивши, виправдовуються перед знайомими, що вони не купували, а отримали його в подарунок від Санти. Сподіваюся, я не один з тих, хто випиває другий пузир у плацкартному вагоні на очах у монашки, сидячи майже на проході і заважаючи всім, а потім іде із своїм знайомим і фотоапаратом, аби покурити, не знаючи, що фотоапарат не курить, а лише фотографує. Сподіваюся, я не один з тих, чиї фотки будуть дивитися зранку, кажучи що у нього щось не те з орієнтацією, хоча з нею насправді все в порядку. Сподіваюся, я не один з тих, хто буде фотографувати просто темноту. Нарешті я сподіваюся, що я не один з тих, хто скурює за день майже три пачки цигарок, кажучи всім, що хоче кинути палити. Сподіваюся, це все не про мене.

Сподіваюся, я не один з тих, чий ранок починається з пляшки пива, ним же й продовжується, а закінчується коньяком або горілкою. Сподіваюся я не один з тих, хто живе в класних умовах три дні поруч з футболістами, говорячи, шо він митець. Сподіваюся я не один з тих, хто потім протирічить собі і каже, що він не митець, а щось ще крутіше, бо він навіть нічого не написав у своєму житті. Сподіваюся, я не один з тих, хто говорить так незрозуміло, що його слова “шлєм” і “кєпка” можна поплутати зі словами “члєн” і “залупа”. Сподіваюся, я не один з тих, кого власний викладач може обзивати тричі на день лохом, а ще п’яницею, чудовиськом, чудовіщєм, дураком, чокнутим, придурком, алкашом, алкоголіком, алконавтом, казати, що він набрид і набридло спілкування з ним у той час, як він намагається підняти комусь настрій, затикати йому три рази на день рот, і щоразу робити це іншими словами, але постійно однаково образливо, не звертаючи на те уваги, бо всі його слова тепер сприймаються як жарти. Сподіваюся, це не про мене. А одного дня його взагалі назвуть не “П…”, і навіть не “Г…”, а “П…+ Г…” одразу. А потім ще гірше: “П…+ Г…, без Б…” Сподіваюся, я не один з тих, на чиї образи (наголос на «а») постійно забивають, бо на них вже ніхто не звертає уваги і всім абсолютно паралельно що з ним і не тільки з ним, куди вони пішли курити на пів години, чому залишилися в тунелі і не пішли гуляти як всі, зрештою, де подівся їхній настрій. Сподіваюся це не пов’язано з єнотами. Сподіваюся я не один з тих, хто фотається з Андруховичем тримаючи в руці зелений пакет з бухлом і йому пофік з ким він фотається: з письменником чи з бомжем. Сподіваюся я не один з тих, кому кажуть, що настрій йому може підняти лише алкоголь. І я сподіваюся, що я таки не один з тих, хто знайомиться з Жаданом, бо просить у нього трави, а з Покальчуком, бо просить в нього пару пляшок водяри. Сподіваюся, це все не про мене.

Сподіваюся, я не один з тих, чий рушник плутають зі статевим органом і постійно йому нагадують, що він забув свій член вдома, на другому поверсі двоповерхового ліжка. Сподіваюся, я не один з тих, хто бігає за пивом о восьмій ранку, щоб зробити приємне іншим, а коли кладе упаковку від зубної щітки на стіл йому кажуть : “Тебе треба прибити, бо ми вже втомилися за тобою прибирати. Від тебе ніякої користі!” Сподіваюся, я не один з тих, хто побачивши мертвого єнота передасть комусь чиїсь слова, при цьому сам попаде під роздачу і про нього будуть казати два дні “він, ідіот, трахав мертвого єнота” і довго з цього ржати. Сподіваюся, я не один з тих, хто зверне на це увагу, але промовчить, бо батьки в нього вчителі і виховання не дозволяє йому казати всіляку хуйню. Сподіваюся, я не один з тих, з кого ржуть, бо хочеться вірити що іноді я підіймаю людям настрій, але не фокусами і танцями (як мінімум перфомансами). Сподіваюся, я не один з тих, хто п’яним посилає свою дівчину на хуй по телефону невідомо навіщо, причому нічого не пам’ятає, але не жалкує; про всі ті посилання йому зранку розказує кєнт по пляшці, який теж був п’яний, але чомусь пам’ятає про посилання за точною адресою. Сподіваюся, я не один з тих, хто пиздить квіти з могили аби віддати їх знайомій, а коли до них підійдуть мєнти вони зроблять морди валянком, поставлять квіти назад на могилу, заїбуть ментів, щоб ті вивели їх у центр міста і вказали, в якому напрямку синагога, бо в цей час його друг буде їх найобувать, що він єврей. Сподіваюся це все на про мене.

Сподіваюся, я не один з тих, хто може зпиздити зі своїм другом книжку прямо на форумі видавців, а потім все з тим же другом бухати як митці, бо насправді вони не знають як бухають митці, вони іноді бухають разом з митцями і чомусь таки навчилися в них. Сподіваюся, я не один з тих, хто заливає водяру собі і усвідомлює, що не можна так бухати – завжди і скрізь. Спочатку напроти театру. Потім напроти мистецької агенції, потім на парапеті палацу Потоцьких а потім ригати, як митці, розказуючи вірш «Мені 13-й минало». Сподіваюся, я не один з тих, хто одного дня зплагіатить думку Сковороди щодо смерті і буде рити собі могилу одноразовою виделкою, в нього нічого не вийде, бо виделка зламається. Сподіваюся, я не один з тих, з ким це станеться. Цього не станеться, бо це вже сталося. Сподіваюся, це сталося не зі мною. Сподіваюся, я не один з тих, хто шифрується з чекушкою водки в темному тунелі від двох тих, хто не є йому мамою, бабусею, сестрою і ,навіть, коханою дівчиною (в таких дебілів немає коханих жінок, бо вони не вірять в кохання. Бля, як хочеться сподіватися, що це все не про мене). Сподіваюся, я не один з тих, хто так шифрується зі своїм другом лише тому, що їм не хочеться розчаровувати двох чарівних знайомих, не хочеться бути у очах леді тими, ким вони насправді є. Сподіваюся, я не один з тих, хто таким чином (бухаючи) говорить про мистецтво, розказує як він живе і намагається вгадати, якою буде його смерть. Сподіваюся, я не один з тих, чия смерть буде через повішання (бо тоді на ньому будуть кататися дорослі з дитячими усмішками) і через утоплення (бо такий гівнюк не потоне і на ньому будуть плавати індіанці, кажучи, що це новий вид каное). Сподіваюся це все на про мене.

Сподіваюся, я не один з тих, чиї знайомі прочитають те, що написано вище, а якщо і прочитають, то я сподіваюся вони ніколи не здогадаються, що це писав я. Сподіваюся… 

Це написав теж один мій друг...