Прости, Тарасе, не почули
Твоїх думок тяжких слова,
Ти нас будив, а ми поснули,
В брехні сп’яніла голова.
Ти плакав гірко, мов дитина,
Що тулиться в тепло грудей,
Коли смердюча павутина
Душила мороком людей.
Ти звав овець супроти вовка,
Ти проти вітру хвилі гнав,
Коли ж душа твоя пожовкла
Про волю кобзою стогнав.
Ти нам волав і з того світу
Про чужоземців і заброд,
Словами горе-заповіту
Ти заклинав глухий народ…
Ми не почули слів пророка,
Твій клич омріяних свобод,
І нині правда ця жорстока
Твоя найтяжча з нагород.
Прости, Тарасе, що не чули,
Як кликав до борні колись,
Прости нас, батьку, що поснули,
Прости, що пізно піднялись.
Тепер спокутувати треба,
Вже посвітліла голова,
Благослови, Тарасе, з неба,
Щоб стали справою слова.
Василь Ковтун.
04.06.2012р.