Її ескізи 20 років припадали пилом.

Коли ж нарешті були відшиті, здивували Україну!


Вона облишила спокійне і цілком щасливе життя закордоном аби здійснити мрію юності в Україні! Дизайнерка Анна Козак повернулась на Батьківщину після Революції гідності і створила проект, що по-новому трактує традиції українського стилю.

Бренд українського одягу KOZZACHKA by Anya Ko. існує лише кілька років, але встиг заявити про себе не лише в Україні, але й закордоном!

Ці речі впадають в око, виділяються із загальної маси, запам’ятовуються…

Важко навіть розгадати у чому ж тут секрет, адже осучасненням традиційного українського стилю займається чимало дизайнерів.

Однак, після знайомства із ідейною натхненницею і авторкою бренду – Анною Козак, все стає на місця. Її творіння – не просто речі, а реалізовані мрії!

А хіба може бути звичайним те, в що вкладено частинку душі?

– Існування проекту KOZZACHKA з одного боку цілком закономірне, адже дизайнер-конструктор і кравчиня класу люкс – одна з моїх професій.

Але з іншого боку бренд виник зовсім спонтанно!

Тривалий час я жила стабільним і комфортним європейським життям і не мала потреби у власній справі, – розповідає дизайнерка Анна Козак. – Мандрівки, самовдосконалення, вивчення дизайну, сім’я, яку обожнюю…

Я мала щасливе і насичене життя.

Аж поки не трапився Майдан. Він перевернув мою свідомість і відродив давню мрію і бажання створити дещо особливе.

Ескізи пролежали «в шухляді столу» майже 20 років

Пані Анна зізнається, що ще у 80-их її дивувало чому настільки багатий і красивий український традиційний стиль не формує нові напрямки.

Чому українська мода не дає світові нових гучних імен дизайнерів та брендів?

І чому не виходить на світовий рівень?

– На той час я працювала у відомого російського дизайнера.

Всередині 90-х для душі відмалювала українську колекцію в стилі гранж і бохо.

Натхненням для неї стали мої дитячі спогади про Україну, про запах свіжого житнього хліба, який я ніколи не могла донести додому цілим – він був таким запашним, що просто не було сил терпіти!

Спогади про буси та браслети з горобини – дерева, за яким я так сумувала закордоном.

Ці, здавалося б, дрібнички надихнули створити нові образи, – згадує дизайнерка.

Колекція була вимріяна, однак це був не її час.

– Я не вірила, що ці ідеї потрібні і успішно віклала ескізи до столу. Лише інколи з ностальгією діставала щоб показати маленькій доні, – зізнається пані Анна. – Час минав і, не залежно від того на якому материку жила, завжди хотіла повернутися додому, в Україну. Але разом з тим розуміла, що не зможу бути частиною суспільства в Україні просто як особистість!

А потім відбувся Майдан. Мій народ голосно і гордо відстоював свої права. За цим з сльозами і вірою стежила я та увесь світ!

Українці гинули, ми втрачали територію. Була мить, коли я з жахом захвилювалася: «А якщо України не стане?».

Але ті події спровокували переоцінку національної ідентичності, українці ще більше згуртувалися і я зрозуміла, що саме цього перевороту в свідомості чекала, щоб повернутися.



Велика справа розпочалась… з однієї орендованої швейної машини

На хвилі загального піднесення свою любов до Батьківщини Анна Козак вирішила не просто проскандувати, а задекларувати цілком реально – створивши колекцію, намальовану майже двадцять років тому…

– Варто сказати, що весь цей час я не те що до машинки не підходила, а навіть голки не брала до рук. Перевиробництво в легкій промисловості світу не дає навіть шансу ремонтувати одяг, не те що шити! В шафі європейця місце пошкодженої речі займають одразу дві обновки. Тому, чесно кажучи, було страшно створювати швейне виробництво з нічого, не маючи поруч жодного однодумця чи помічника чи великих капіталовкладань, – пригадує Анна Козак.

Але вона наважилась. Вирішила будь що пошити колекцію. Навіть якщо доведеться робити це самотужки.

– Таким чином я хотіла підтримати сміливих українських жінок.

Назва «Козачка» виникла сама собою. Вільна захисниця своєї Батьківщини і моє шкільне прізвисько врешті решт, – з посмішкою розповідає дизайнерка.

Реалізовувати мрію пані Анна приїхала до рідного Житомира. Орендувавши тут частину майстерні (а по факту – одну швейну машину), взялася за створення давньої вимріяної колекції.

– Навіть тоді я була впевнена, що справа завершиться створенням єдиної колекції, після чого повернусь до свого комфортного життя у колі сім’ї. Так думав і мій чоловік – американець, і мої діти, народжені іноземцями. Але склалося не так, – сміється українка.

«Нас носять іноземці, і це показник інтересу до української культури»

Пані Анна відзначає, що завжди сприймала моду, як самовираження митця і тому тут не місце правилам чи обмеженням. Відтак, не могло бути і мови лише про відтворення історичного українського костюму.

– Я дійсно вивчаю традиційні українські строї. Але лише для натхнення у створенні нових, сучасних, модерних форм та образів!

Окрім того мене надихають і світова мода, і швидкий прогрес. Відтворювати крій, методи вишивання і стилістику минулого – це робота працівників національних музеїв та інститутів.

У мене інша ціль і бачення. Насамперед, намагаюсь адаптувати український стиль до повсякденного життя.

Мені хочеться, щоб це було зручно, стильно, красиво, не надто дорого для середнього класу, і, звісно, щоб це було легко та з гумором! – каже Анна Козак. – Мені близький демократичний стиль життя і мислення, тому пафосні вбрання для серйозних багатих жінок у вишиванках – це не для мене.

Пані Анна також зізнається, що хотіла б приділити більше уваги чоловічій та дитячій лінійці одягу в українському колориті.

Окрім того, KOZZACHKA починає освоювати і виробництво взуття з бохо елементами.

Однак для реалізації всіх ідей поки що бракує часу. Адже на створення одного колекційного виробу команда подекуди витрачає тиждень, а то і два.

– Ми ретельно продумуємо деталі, обговорюємо технології обробки, тканини, крою…

А головне – маємо розуміти, як та чи інша річ «поводитиме себе» в житті. Багато чого оздоблюємо вручну.

Працюємо з оксамитом, а це далеко не найпростіший в роботі матеріал. Кожна річ – результат кропіткої ручної праці і творчої думки.

За два роки великій мрійниці вдалося неможливе. Не лише створити власний бренд, сформувати талановиту команду, але й заявити про себе в Україні і навіть закордоном.

– Я не можу знати що буде з нашим брендом завтра. Але знаю: якщо нас купляють, значить ми потрібні. Нас носять не лише в Україні.

Чимало прихильників – представники української діаспори в Італії, США, Іспанії, Англії, Канаді. Більше того – нас носять іноземці!

І для мене це неабиякий показник інтересу до української культури.

В Ірландії, наприклад – моїй останній країні проживання, зустрічала людей, котрі практично закохувались в український колорит з першого погляду.

І тому вважаю своєю місією показати українську культуру світові, адже вона дійсно унікальна!

джерело