А світ вмира в обіймах марновірства,
А світ горить у полум’ї брехні.
Довкола поміж люди стільки звірства,
Що, певно, страшно з того й звірині.

Все поза очі – в очі сил немає,
Простіше в спину крикнути комусь.
Так у народу совість пропадає,
І тягне в прірву гордість всіх чомусь.

А світ горить, світ плавиться в гордині,
В сусіда бачим більше, ніж у нас!
Спинися і задумайся, людино!
На відповідь приходить швидко час.

Поли бур’ян, що квітне в тобі рясно,
Лиш словом правди нищ у світі зло.
І тьму розірве сонце в небі ясне,
Втамує спрагу з віри джерело.

Кажи ув очі другому – не в спину!
Шукай в розмові щирій компроміс.
Цінуй у людях істину глибинну,
У душу іншому без дозволу не лізь!

Бо світ так змучився від твого лицемірства,
Йому болить від вічної брехні.
У твоїх силах - зупинить блюзнірство,
І погасити гордості вогні.

Хай світ не тоне більше в марновірстві…

© Оксана Граб"юк