В моїм сердці живе і болить Україна. Тетяна Малахова |
Українська мова поделился(-ась) публикацией Тетяны Малаховой.
28 мин. ·
Тетяна МалаховаПодписаться
5 ч ·
До війни я думала, що буду розповідати своїм онукам про їхніх прадідів з Сахновщини і з В’ятки. Що будемо разом малювати наше родовідне древо… але все змінила війна. До Сахновщини повезу і покажу край, де століттями жили наші українські пращури - Коломійці і Колісники, а про В’ятку – ні слова… На родовідному древі намалюю чорну гілку… І коли онуки підростуть - розповім, як Росія вбивала і катувала українців, як ганьбила нашу історію і мову, як брехнею і вогнем випалила російські гілки на нашому родовідному древі… Назавжди.
Відповідь російському «брату»
Не кори, що я зрадила руськую кров…
Не по ній рветься серце шматками!
Коли танком на Щастя поїхав твій Псков,
Вона витекла разом з сльозами!
Я кусала до болю і пальці, і губи,
Навіть чула, як кров закипає й пече,
Коли в хлопця знайшли ваші звірі тризуба
І відтяли ту руку по саме плече!
Кров юшила із хлопця і била фонтаном,
Червоніла навколо донецька земля.
Мої очі накрилися сивим туманом –
В тім кривавім потоці була і моя!
Серце билось моє наче зранена птаха,
А по жилах неслась збожеволівша кров,
Коли цвинтарем став Іловайськ, Волноваха
І дитину «розп’яв» ваш гидкий людолов!
Кров стискала мої вмить побілені скроні,
І здавалось мені - зупиняється серце,
Коли ви катували солдатів в полоні,
А живих повели по проспектам Донецька !
Мені разом із хлопцями в грудях пекло,
Коли мову і прапор ганьбили буряти.
Мої очі зелені ставали як скло,
Коли в небо пішли українські солдати.
…. Але скоро навала російськая згине.
Я не хочу твоїх запитань і розмов,
В моєм серці живе і болить Україна!
От і думай тепер, яка в мене кров…
Тетяна Малахова
Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |