Знайомтесь, це бабуся Люда. Їй 86 років. Вона волонтер.
У рідному селі бабуся вирощує квіти і різну городину, продає це в Дніпропетровську і всі зароблені гроші витрачає на допомогу бійцям. Вона варить супчики і возить їх пораненим у лікарню імені Мечникова.
Решту часу бабуся Люда проводить у місці, що стало вже у певних колах мало не культовим. Воно, як і однойменна група у Фейсбук, називається “Вокзал Днепр”. Група волонтерів з “Фонду оборони країни” організувала на Дніпропетровському залізничному вокзалі куточок відпочинку для військових. Людям у формі там наливають чай і каву, годують бутербродами, дають з собою “тормозок” у дорогу. Є навіть вай-фай і невеличка бібліотека.
Дівчата-волонтерки ходять зустрічати потяги, виловлюють на платформі військових і кличуть на чай-каву. У витоків цієї ініціативи стояла пані Марта  та її друзі.
Деякі військові залишали на пам’ять волонтерам свої шеврони, їх уже зібралася величезна колекція, після війни вона буде безцінною для якого-небудь музею.
Бабусю Люду дуже часто можна побачити у цьому місці. Вона годує бійців, підкладає під голови сплячим м’які подушечки, а на прощання обіймає й цілує кожного і молиться за те, щоб він повернувся живим і здоровим.
Найбільше бабуся Люда любить правосєків. Вона переконана, що всім зараз тяжко, але про інших є кому потурбуватися, “а за вас, рідненьких, лише ми, бабусі”.
Після того, як про бабусю Люду написали у соцмережах, про неї дізналися небайдужі люди. Знайшлися бізнесмени, запропонували подарувати їй козу чи порося. Бабусині друзі відрадили: “Одразу пустить на суп і понесе в Мечникова”. В результаті бабусі подарували хорошу праску – чи не єдино можливу річ, яку вона завідомо не віддасть бійцям.
Бабуся Люда не раз шкодувала, що вона така старенька, а то сама пішла б воювати. Друзі-волонтери запропонували звозити її на екскурсію в “зону АТО”, але вона подумала і відмовилась. Сказала, що дорога далека, вона тільки втомиться сама і замордує інших, краще вже допомагатиме тут.
У неї ясна голова, вона в курсі усіх новин, розуміється у політиці. Впізнає всіх, хто з’являється на вокзалі вдруге і втретє.
Вона знає, що йде війна. А багато хто, уявіть собі, не знає досі.

Джерело:

http://politinfo.com.ua/stop-war/4415-yij-86-rokiv...er-pyshe-olena-bilozerska.html