Все частіше  чути: “Я украинскій русскоязичний патріот і мову учіть мнє нєт надобності, потому что мєня і так всє понімают”. Спробуємо   розібрати суть питання і проблематики.

Я — Антон Дмитрович Мухарський народився в місті Києві в абсолютноросійськомовній родині. Родичів в селі не маю ані по батьковій, ані по маминій лінії.

Вперше почув українську мову в природніх умовах (не враховуючи шкільних занять)  у віці 13 років, коли ми з батьками поїхали відпочити у  село Махаринці,  і був страшенно здивований, адже на ті часи в абсолютно русифікованому  Києві  її можна було почути хіба що на базарі у вигляді суржика.

У 1989-му році повернувшись з армії, потрапив у вир подій першої хвилі українського відродження, яке знамените тим, що породило  фестиваль “Червона рута”, літгурт “Бу-ба-бу”, та ще цілу низку культурних та мистецьких подій завдяки яким хотілося себе ідентифікувати саме як “модерного українця”, а не “шароварно-аграрного штемпа” від якого тхне часником і нафталіном.

На той час я вчився в театральному інституті ім. Карпенка-Карого. У нас на курсі було декілька хлопців та дівчат з Новосибірська (керівник курсу притягнув їх з собою з Росії). За якийсь рік вони досить не зле опанували  українську, а за два вже отримували вищі бали на іспитах зі сценічної мови.

Ключовою лінгвоформою,  аби змусити  їх зробити над собою зусилля, була незабутня фраза нашого викладача з цього предмету: “Якщо ти за два роки не навчишся вільно розмовляти українською ти — або дебіл, або дефективний, або лінива тварина? Краще зізнайся в цьому прямо зараз і я не буду до тебе чіплятись, бо що з хворого або з тварини взяти? Квола “трієчка” тобі завжди буде забезпечена. Але більшого не вимагай?”

Розумію, волюнтаристський підхід, психологічний тиск  і все таке. Але людина тим і відрізняється від тварини, що здатна зробити над собою вольове зусилля заради самовдосконалення. З цього роблю суворий висновок — ті хто не здатні  зробити над собою зусилля і вивчити мову або дебіли, або дефективні, або просто ліниві тварини)))) Варто відверто в цьому зізнатися і до вас не буде жодних претензій. Квола “трієчка” на право називатися громадянином України вам завжди буде забезпечена. І не треба впадати в істерики типу: “А-а-а-а-а-а, знову ці бандерлоги на нас наїжджають”. Повторюся, я народився в Києві в абсолютно російськомовній родині… Лінь, пристосуванство, брехню, байдужість, шахраювання і пересмикування  фактів давайте залишимо для “руського міра”. Все ж таки ми будуємо МОДЕРНУ УКРАЇНУ! Так що,як казав Великий Покальчук: “Вчіть, б…дь, українську мову!”

Всім гарного дня і гарного настрою.

Автор: Антон Мухарський, український письменник, актор, телеведучий

http://language-policy.info/2016/02/i-znovu-pro-movu-i-debiliv/