Навіть не думав ставати героєм
Трохи живішим за Цоя,
З роти лишилось із другом нас двоє
Після останнього бою.
Котиться світ оповитий імлою
Котиться сторч головою,
Мусимо битися ми із ордою
В цій наймерзеннішій з воєн.

Небо над нами гуркоче грозою
І поливає бідою,
«Смерчі» і «Гради» – віднині це зброя,
«Бук» - то не пара з вербою.
Боже, як хочеться миру з собою
Я вже наївся війною,
Дай мені сили із долею злою
Вистояти у двобої.

Зовсім не хочу зробити вдовою
І залишити самою
Ту, що затьмарила б легко красою 
Давню гомерову Трою.
Біль проливаю скупою сльозою,
Мрію – босоніж росою
Ще пробіжуся додому з тобою
Гарною і молодою.

Р Коляда